15.2. Загальні поняття

   Шлюби з іноземцями відомі ще з сивої давнини. Так, Анна — дочка київського князя Ярослава Мудрого — вийшла заміж за французького короля. Чинники, що спонукали укладання шлюбів, були різноманітними: кохання, меркантильні та політичні міркування тощо. Шлюби з іноземцями були і є як реальними, так і фіктивними. Київська газета “Вечерние вести” від 28 вересня 2000 р. вмістила коротенький допис про те, що 24-річна мешканка Лондона за останні півроку виходила заміж 20 разів: завдяки цим фіктивним шлюбам нелегальні іммігранти ставали повноправними британцями.
   Вітчизняний законодавець (так само, як і закордонний) традиційно утримується від формулювання термінів “сім’я” та “шлюб”. Немає таких формулювань в Конституції України і нормативно-правових актах нижчого рівня.
   Так, у ст. 51 Конституції зафіксовано:
   “Шлюб грунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов’язки у шлюбі та сім’ї.
   Батьки зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов’язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
   Сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою”.
   Щодо дітей ст. 52 Конституції містить таке формулювання:
   “Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним…”
   Конституція та інші нормативно-правові акти України не містять жодних заборон щодо укладення громадянами України шлюбів з іноземцями та створення сімей. У радянській історії був період, коли шлюби з іноземцями заборонялися. Такі шлюби були заборонені відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 15 грудня 1947 р. Заборону було скасовано Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 листопада 1953 р.
   У Національній програмі “Діти України”, затвердженій Указом Президента України від 18 січня 1996 р. № 63/96, є спроба офіційного формулювання поняття “сім’я”. У програмі зазначається:
   “Сім’я є і залишається природним середовищем для фізичного, психічного, соціального і духовного розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов до цього. Вона має виступати основним джерелом матеріальної та емоційної підтримки, психологічного захисту, способом збереження і передачі національно-культурних і загальнолюдських цінностей прийдешнім поколінням…”
   У шлюбних та сімейних відносинах законодавство України надає іноземцям національний режим, що чітко зафіксовано у КпШС України:
   “Стаття 194. Права та обов’язки іноземних громадян і осіб без громадянства в шлюбних та сімейних відносинах
   Іноземні громадяни користуються в Україні правами і несуть обов’язки в шлюбних і сімейних відносинах нарівні з громадянами України.
   Окремі винятки можуть бути встановлені законом України.
   Особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, користуються в Україні правами і несуть обов’язки в шлюбних та сімейних відносинах нарівні з громадянами України”.
   У ст. 203 “Застосування іноземних законів і міжнародних договорів” КпШС України встановлено:
   “Застосування іноземних законів про шлюб та сім’ю або визнання основаних на цих законах актів громадянського стану не може мати місце, якщо таке застосування або визнання суперечило б основам державного устрою України. Якщо міжнародним договором України встановлені інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство про шлюб та сім’ю України, то застосовуються правила відповідно міжнародного договору”.