14.2. Загальні поняття

   За радянських часів багато громадян СРСР працювали за кордоном. Вони перебували там у відрядженнях, тобто їхні трудові відносини регулювалися “законом держави, з якої відряджено працівника” (lex loci dele-gationis). Чимало іноземців працювали на території СРСР, зокрема на лісозаготівлях у Комі АРСР та на Далекому Сході. На них теж поширювалося зазначене правило, тобто законодавство, наприклад, Народної Республіки Болгарії регулювало трудові відносини болгар, які працювали на території СРСР, законодавство Корейської Народно-Демократичної Республіки — відповідно північних корейців.
   Верховна Рада СРСР 26 січня 1991 р. прийняла “Основи законодавства Союзу РСР та республік про зайнятість населення”, які містили ст. 11 “Право громадян на професійну діяльність за кордоном” такого змісту:
   “Громадяни мають право на професійну діяльність за кордоном в період тимчасового перебування за кордоном. Порядок захисту прав і інтересів таких громадян, а також умови надання їм посередницької допомоги визначаються законодавством Союзу РСР”.
   Отже, вперше за радянських часів для радянських громадян було встановлено можливість працевлаштування за кордоном. Зазначені “Основи” не містили жодних вказівок про працевлаштування іноземних громадян в СРСР. Про складність зазначеної проблеми можна уявити, ознайомившись з частиною книги “Лише один рік” дочки Й. Сталіна — Світлани Алілуєвої, у якій вона описує тернистий шлях працевлаштування свого чергового чоловіка — індійця на посаду перекладача у Москві.
   Серед підгалузей міжнародного приватного права саме у сфері трудових відносин спостерігається рішуче “обмеження волі сторін”. Умови праці іноземців великою мірою визначаються публічно-правовими вказівками. У сферу трудових відносин держави світу втручаються значно більше, ніж в інші сфери, що регулюються міжнародним приватним правом.
   Практично кожна держава світу провадить політику, спрямовану на те, щоб саме її громадяни на її території були першочергово забезпечені роботою. Окремі країни світу встановлюють щорічні квоти для в’їзду іноземних працівників. Багато країн світу видають в’їзну візу тоді, коли іноземець має дозвіл на роботу у відповідній державі.
   Чимало країн мають спеціальне законодавство, що регулює трудові відносини на спільних підприємствах, у вільних економічних зонах тощо.
   У багатьох державах світу основним джерелом регулювання трудових відносин є трудові кодекси. До таких держав належить і Україна, що має окремий КЗпП. У цивільних кодексах окремих держав містяться норми трудового права. У багатьох країнах трудове законодавство містить вказівки про поширення на трудові відносини норм цивільного права.
   Колізійний принцип застосування закону країни місця роботи є основним у законодавстві багатьох держав планети.
   У сучасному європейському колізійному праві автономія волі сторін не визнається, якщо вона позбавляє працівника захисту, що надається йому імперативними нормами закону, який би застосовувався у разі відсутності вибору.
   Чинне законодавство України містить норми, що регулюють працю як іноземців в Україні, так і українських громадян за кордоном. Далі ми розглянемо ці норми.