13.2. Трансформація норм міжнародних договорів з авторського права та суміжних прав у норми національного законодавства України

   У ст. 5 “Твори, що охороняються” Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 23 грудня 1993 р. міститься перелік, що охоплює тринадцять видів (груп) творів. Чотирнадцяту позицію названо як “інші” і запроваджено законодавцем, очевидно, на той випадок, коли з’являться нові види творів.
   Згаданий перелік охоплює:
   1) літературні письмові твори белетристичного, наукового, технічного або практичного характеру (книги, брошури, статті, комп’ютерні програми тощо);
   2) виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори;
   3) музичні твори з текстом і без тексту;
   4) драматичні (правильніше було б драматургійні. — Авт.), музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу;
   5) аудіовізуальні твори;
   6) скульптури, картини, малюнки, гравюри, літографії та інші твори образотворчого мистецтва;
   7) твори архітектури;
   8) фотографії;
   9) твори прикладного мистецтва, якщо вони не охороняються спеціальним законом про промислову власність;
   10) ілюстрації, карти, плани, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, архітектури та інших галузей науки;
   11) сценічні обробки творів, зазначених у пункті 1 наведеного переліку, і обробки фольклору, придатні для сценічного показу;
   12) переклади, адаптації, аранжування, інші переробки творів і обробки фольклору (похідні твори) без заподіяння шкоди охороні оригінальних творів, на основі яких створено похідні твори;
   13) збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, включаючи бази даних, інші складові твори за умови, що вони є результатом творчої праці по добору, координації або впорядкуванню змісту без заподіяння шкоди охороні творів, що входять до них.
   Перелік літературних, художніх і наукових творів у ст. 2 Бернської конвенції викладено менш стисло і послідовно, ніж у розглядуваному Законі України. Конвенційний перелік охоплює:
   - книги (books), брошури (pamphlets) та інші письмові твори (writings);
   - лекції (lectures), адреси (addresses), проповіді (sermons) та інші роботи (works) такої ж суті (nature);
   - драматургійні (dramatic) або драматургійно-музичні (dramatic-musical) роботи;
   - хореографічні (choreographic) роботи та пантоміму (entertainments in dumb show);
   - музичні композиції (musical compositios) зі словами чи без слів;
   - кінематографічні роботи (cinematographic works), до яких належать і роботи, що відображуються способом, аналогічним кінематографії;
   - креслярські (drawing), малюнкові (painting), архітектурні (architecture), скульптурні (sculpture), граверні (engraving) і літографічні (lithography) роботи;
   - фотографічні (photographic) роботи і роботи, що відображуються способом, аналогічним фотографії;
   - роботи прикладного мистецтва (works of applied art);
   - ілюстрації (illustrations), карти (maps), плани (plans), ескізи (sketches) та тривимірні роботи, що стосуються географії, топографії, архітектури чи науки;
   - переклади (translations), аранжування (arrangements) музичних та інших переробок (alterations) літературних та художніх творів;
   - підбірки (collections) літературних художніх робіт: енциклопедії (encyclopedias), антології (antologies).
   Порівнюючи Закон України “Про авторське право і суміжні права” і Бернську конвенцію, можна дійти висновку, що українському законодавцеві відомі всі об’єкти авторського права, які знає міжнародне право. Закон України було прийнято до формального приєднання України до Бернської конвенції. Проте він загалом відповідає їй. Детальний розгляд трансформації норм Бернської та Всесвітньої конвенцій у норми національного законодавства України виходить за межі цього розділу. Тут основну увагу сконцентровано на іноземному елементі, бо без нього не буває міжнародного приватного права.
   Бернській і Всесвітній конвенціям притаманні такі основні принципи:
   - національний режим;
   - автоматична охорона;
   - незалежність охорони.
   Національний режим Женевської конвенції означає, що опублікованим роботам фізичних і юридичних осіб (nationals) будь-якої Договірної Держави (Contracting State) і роботам, уперше опублікованим у цій Державі, надається у кожній Договірній Державі така сама охорона, яку кожна Держава надає роботам власних осіб, уперше опублікованим на власній території.
   Принцип автоматичної охорони полягає в тому, що національний режим охорони не вимагає виконання будь-яких формальностей. Охорона творові надається автоматично (фактом створення твору) і не залежить від його реєстрації, депонування та інших дій. Порівняймо: якщо жінка народила дитя, то самим фактом народження вона утвердила себе його матір’ю.
   Згідно з принципом незалежності охорони надання авторського права у країні-учасниці не залежить від існування відповідного права у країні походження твору.
   Зазначене проілюструємо на Законі України “Про авторське право і суміжні права”.
   “Стаття 8. Сфера дії Закону
   Охорона, передбачена цим законом, надається
   1) авторам незалежно від громадянства і постійного місця проживання, твори яких вперше опубліковані або не опубліковані, але знаходяться в об’єктивній формі на території України;
   2) авторам, твори яких вперше опубліковані в іншій країні та протягом 30 днів після цього опубліковані в Україні, незалежно від громадянства і постійного місця проживання автора;
   3) авторам, які є громадянами України або мають постійне місце проживання на території України, незалежно від того, на якій території вперше були опубліковані їх твори.
   Авторам, незалежно від громадянства, твори яких вперше опубліковані або не опубліковані, але вони знаходяться в об’єктивній формі на території іншої держави, надається охорона відповідно до міжнародних договорів України.
   Чинність цієї статті поширюється і на інших осіб, що мають авторське право”.
   Отже, український закон авторське право завжди і скрізь визнає за громадянином України чи його правонаступником. Авторське право автора-іноземця визнається з певними застереженнями. Потрібно, щоб твір уперше було опубліковано в Україні або не пізніше 30-денного періоду після його першої публікації за кордоном. Якщо ж твір іноземця ще ніде і ніколи не публікувався, то необхідно, щоб такий твір перебував в Україні в об’єктивній формі, інакше йому не буде надано правової охорони. А це означає, що з правового погляду твір буде досить беззахисним. Зробимо важливе застереження — йдеться про ситуацію, коли Україна і держава іноземця не пов’язані угодами, у тому числі і багатосторонніми (приклад — Бернська конвенція). Двостороння чи багатостороння міжнародна угода долає територіальний характер авторських прав і до чужого починають ставитися, як до свого.
   Що ж стосується авторського права, то в Україні нині існують дві великі групи творів іноземних авторів, уперше опублікованих за кордоном. До першої групи належать передусім твори, що були вперше опубліковані у країнах — членах Женевської конвенції після приєднання до неї (27 травня 1973 р.) колишнього Радянського Союзу; твори, що підпадають під дію Бернської конвенції, тобто такі, що були вперше опубліковані після приєднання до неї України (25 жовтня 1995 р.).
   Під охорону підпадають також твори, на які поширюється дія укладених СРСР та Україною двосторонніх та багатосторонніх угод із зарубіжними країнами про взаємну охорону авторських прав.
   Другу групу творів іноземців становлять такі, що не підпадають під охорону. Наприклад, твори Марка Твена, Чарльза Діккенса та інших авторів, що померли понад 50 років тому. Кожен видавець має право вільно їх публікувати і продавати.
   Правовий режим творів іноземців першої групи визначається як правилами відповідної міжнародної угоди (конвенції), так і правилами українського законодавства. Якщо міжнародна угода (конвенція) містить відповідні матеріально-правові норми, то вони й застосовуються. Якщо ж таких норм немає, то згідно з принципом національного режиму застосовуються матеріально-правові норми українського законодавства.
   Коротко ознайомимося з трьома згаданими у підрозділі “Джерела та їх характеристика” міжнародними конвенціями, що стосуються суміжних прав.
   У ст. 2 Римської конвенції зафіксовано, що національний режим означає правовий режим, який надається внутрішнім законодавством Договірної Держави, у якій запитується правова охорона:
   “a) виконавцям, які є її громадянами, щодо здійснюваних на її території виконань, їх передачі в ефір чи першого запису;
   b) виробникам фонограм, які є її громадянами, щодо фонограм, вперше записаних чи вперше опублікованих на її території;
   c) організаціям мовлення, штаб-квартири яких розміщені на її території, щодо передач в ефір, здійснюваних за допомогою передавачів, розміщених на її території”.
   Згідно зі ст. 4 Римської конвенції держави-учасниці зобов’язані надавати виконавцям національний режим за умови дотримання однієї з таких умов:
   “a) виконання має місце в іншій Договірній Державі;
   b) виконання включено у фонограму, що охороняється відповідно до статті 5 Конвенції;
   c) виконання, яке не є записаним на фонограму, поширюється шляхом передачі в ефір, яка охороняється відповідно до ст. 6 Конвенції”.
   Умови надання національного режиму виробникам фонограм зафіксовані у п. 1 ст. 5 Конвенції:
   “a) виробник фонограм є громадянином іншої Договірної Держави (критерій громадянства виробника);
   b) перший запис звуку здійснено в іншій Договірній Державі (критерій місця першого запису);
   c) фонограма вперше опублікована в іншій Договірній Державі”.
   У п. 2 цієї статті зазначається: якщо фонограму вперше опубліковано у державі, яка не є учасницею Конвенції, але протягом тридцяти днів її також опубліковано у Договірній Державі (одночасна публікація), то вона розглядається як така, що опублікована в Договірній Державі.
   Умови надання національного режиму організаціям мовлення сформульовані у ст. 6 Конвенції:
   “a) штаб-квартира організації мовлення знаходиться в іншій Договірній Державі;
   b) передача в ефір виконана за допомогою передавача, розташованого в іншій Договірній Державі”.
   У ст. 2 Женевської конвенції від 29 жовтня 1971 р. передбачається, що кожна держава-учасниця зобов’язується охороняти інтереси виробників фонограм, які є громадянами інших держав-учасниць, від виробництва копій фонограм без згоди виробника і від ввезення таких копій щоразу, коли згадані виробництво чи ввезення здійснюються з метою поширення серед публіки, а також від поширення цих копій серед публіки.
   Згідно зі ст. 2 Брюссельської супутникової конвенції кожна Договірна Держава бере на себе зобов’язання вживати відповідних заходів для запобігання поширенню на власній території або з неї будь-якого сигналу, що несе програми, будь-яким органом поширення, для якого не призначається сигнал, переданий на супутник, чи такий, що проходить через нього.
   Тепер розглянемо, як у Законі України “Про авторське право і суміжні права” від 23 грудня 1993 р. сформульовані суміжні права у зв’язку з іноземним елементом.
   “Стаття 32. Критерій для надання охорони суміжних прав
   1. Права виконавців охороняються відповідно до цього Закону, якщо:
   1) виконання вперше мало місце на території України;
   2) виконання зафіксоване на фонограмі, що охороняється згідно з цією статтею;
   3) виконання, не зафіксоване на фонограмі, включено у передачу організації мовлення, що охороняється згідно з цією статтею.
   2. Права виробників фонограм охороняються відповідно до цього Закону, якщо:
   1) виробник є громадянином України або юридичною особою з офіційним місцезнаходженням на території України;
   2) фонограму вперше опубліковано на території України або опубліковано на території України протягом 30 днів від дня її першої публікації в іншій державі;
   3) перша фіксація фонограми мала місце в Україні.
   3. Права організацій мовлення охороняються цим Законом, якщо вони мають офіційне місцезнаходження на території України і здійснюють передачі з передавачів, розташованих на території України.
   4. Суміжні права іноземних юридичних і фізичних осіб охороняються відповідно до міжнародних договорів України”.
   Отже, вітчизняному законодавцеві доведеться чимало попрацювати у розробці механізму правової охорони суміжних прав іноземців в Україні.

   КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

   1. Як охоронялися права авторів у колишньому СРСР?
   2. Чи був у СРСР закон про авторське право?
   3. Як охоронялися за радянських часів авторські права іноземців в Україні?
   4. Відмінності між Бернською конвенцією та Женевською конвенцією від 1952 р.
   5. Коли в СРСР уперше було передбачено охорону суміжних прав?
   6. Коли в Україні було прийнято спеціальний закон з авторського права?
   7. На які авторські твори в Україні поширюється правова охорона?
   8. Основні принципи Бернської конвенції та Женевської конвенції від 1952 р.
   9. Чи завжди і скрізь визнає український Закон авторські права за громадянами України?
   10. Чи поширюється ст. 8 Закону України “Про авторське право і суміжні права” на громадян держав — учасниць Бернської конвенції про охорону художніх і літературних творів?
   11. Які твори в Україні підпадають під дію Бернської конвенції?
   12. Положення Римської конвенції від 26 жовтня 1961 р.
   13. Що передбачає Женевська конвенція від 29 жовтня 1971 р.?
   14. Основні положення Брюссельської супутникової конвенції.