|
9.3. Зовнішньоекономічний договір Серед майже чотирьох десятків визначень термінів, що їх містить ст. 1 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квітня 1999 р. № 959-ХІІ, є і дефініція зовнішньоекономічного договору:
“Зовнішньоекономічний договір (контракт) — матеріально оформлена угода двох або більше суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності”.
Верховна Рада України 21 жовтня 1999 р. прийняла Закон України “Про внесення змін до ст. 6 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” №1182-ХІV (Офіційний вісник України. — 1999. — № 46; Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 51). Нині вимоги до контракту формулюються так:
“Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи Законом. Повноваження представника на укладення зовнішньоекономічного договору (контракту) може випливати з доручення, статутних документів, договорів та інших підстав, які не суперечать цьому Закону. Дії, які здійснюються від імені іноземного суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності України, уповноваженим на це належним чином, вважаються діями цього суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності.
Форма зовнішньоекономічного договору визначається місцем його укладення. Якщо дотримані вимоги законодавства України, то укладена за кордоном угода не може були визнана недійсною внаслідок недотримання форми.
Угоди щодо будівель та іншого нерухомого майна, що знаходиться на території України, визнаються за її законами.
Права та обов’язки сторін контракту визначаються правом місця його укладення, якщо сторони не домовляться про інше. Місце укладення угоди визначається згідно із законами України”.
Далі у ст. 6 Закону зазначається:
“Права та обов’язки сторін зовнішньоекономічних договорів (контрактів) визначаються правом країни, вибраної сторонами при укладенні договору (контракту) або у результаті подальшого узгодження.
За відсутності угоди між сторонами щодо права, яке має застосовуватися до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), застосовується право країни, де заснована, має місце проживання або основне місце діяльності Сторона, яка є:
- продавцем — у договорі купівлі-продажу;
- наймодавцем — у договорі майнового наймання;
- ліцензіаром — у ліцензійному договорі;
- охоронцем — у договорі зберігання;
- комітентом (консигнантом) — у договорі комісії (консигнації);
- довірителем — у договорі заручення;
- перевізником — у договорі перевезення;
- експедитором — у договорі транспортно-експедиційного обслуговування;
- кредитором — у договорі кредитування;
- дарувальником — у договорі дарування;
- поручителем — у договорі поруки;
- заставником — у договорі застави.
До зовнішньоекономічних договорів (контрактів) про виробниче співробітництво, спеціалізацію і кооперування, виконання будівельно-монтажних робіт застосовується право країни, де створюються передбачені договором (контрактом) результати, якщо сторони не погодили інше.
До зовнішньоекономічного договору (контракту) про створення спільного підприємства застосовується право країни, на території якої спільне підприємство створюється і офіційно реєструється.
До зовнішньоекономічного договору (контракту), укладеного на аукціоні, у результаті конкурсу, на біржі, застосовується право країни, на території якої проводиться аукціон, конкурс або знаходиться біржа.
До прав і зобов’язань за зовнішньоекономічним договором (контрактом), не вказаним у цій статті, застосовується право країни, де заснована або має місце проживання, або основне місце діяльності Сторона, яка здійснює виконання такого договору (контракту), що має вирішальне значення для його змісту.
У разі приймання виконання за зовнішньоекономічним договором (контрактом) береться до уваги місце проведення такого приймання, оскільки сторони не погодили інше”.
“Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)” від 5 жовтня 1995 р. № 75 передбачає, що у контракті повинні міститися такі обов’язкові умови:
1. Назва, номер договору (контракту), дата і місце його укладення.
2. Преамбула.
3. Предмет договору.
4. Кількість і якість товару (обсяги виконання робіт, надання послуг).
5. Базисні умови поставки товарів (приймання — здавання виконаних робіт або послуг).
6. Ціна і загальна вартість договору.
7. Умови платежів.
8. Умови здавання (приймання) товару (роботи, послуги).
9. Упакування та маркування.
10. Форс-мажорні обставини.
11. Санкції та рекламації.
12. Арбітраж.
13. Юридичні адреси, поштові та платіжні реквізити сторін.
Зазначені умови договору (контракту) вважаються обов’язковими. За домовленістю сторін у ньому можуть передбачатися і додаткові умови.
Окремі види зовнішньоекономічних договорів (контрактів) підлягають державному обліку (реєстрації). Це сприяє контролю за надходженням валютної виручки в Україну.
Зазначене Положення містить наприкінці перелік законодавчих і нормативних актів України, що стосуються форми, порядку укладення і виконання зовнішньоекономічних договорів (контрактів).
Згадана у підрозділі “Джерела права” Віденська конвенція 1980 р. регулює договори купівлі-продажу, укладені в результаті обміну офертою та акцептом. Конвенції властива диспозитивність. Це, зокрема, виявляється у широкій автономії волі сторін. Приєднуючись до Конвенції, Україна зробила окремі застереження. Наприклад, застерегла, що визнає лише письмову форму зовнішньоекономічного договору (контракту), укладеного суб’єктами підприємницької діяльності, які мають місцезнаходження в Україні. Норми Конвенції запозичуються для національного законодавства. Це, зокрема, відображено у Законі України “Про зовнішньоекономічну діяльність” та “Положенні про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)”. Конвенція, як і інший ратифікований міжнародний договір, вважається частиною національного законодавства і може використовуватися як нормативно-правовий акт прямої дії.
У ст. 16 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” передбачається у певних випадках запровадження режиму ліцензування. Існують такі види ліцензій:
Генеральна — дозвіл на операції з певного виду товарів та/або з певною групою країн протягом періоду дії режиму ліцензування.
Разова (індивідуальна) — іменний (конкретний) дозвіл на здійснення окремої операції відповідним суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності.
Відкрита (індивідуальна) — дозвіл на експорт чи імпорт товару протягом певного часу (понад місяць) з визначенням його загального обсягу.
Детально ліцензування не розглядатимемо з огляду на те, що воно належить до сфери публічного, а не приватного права.
У процесі здійснення експортно-імпортних операцій важливе значення має сертифікація продукції. Сертифікація означає відповідність продукції вимогам держави та міжнародних стандартів. Вона була започаткована Декретом Кабінету Міністрів України “Про стандартизацію і сертифікацію” від 10 травня 1993 р. Створено Державну систему сертифікації України УкрСЕПРО. Сертифікація також належить до сфери публічного права.
У зовнішньоекономічній діяльності певне місце належить бартеру. Бартерними називають збалансовані за вартістю товарообмінні операції. Вони здійснюються без руху грошових коштів. Бартерні операції регулювались Указом Президента України “Про регулювання бартерних (товарообмінних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності” від 27 січня 1995 р. № 84/95 та іншими нормативно-правовими актами.
Для того щоб здійснювати бартерні (товарообмінні) операції, в уповноважених банках України потрібно було відкрити так звані попередні імпортні депозити. Це своєрідне застереження для унеможливлення безплатного вивезення з України матеріальних цінностей. Згадані депозити не відкривалися, коли бартерні (товарообмінні) операції виконувалися за уповноваженням Кабінету Міністрів України.
Реєстрація бартерного договору відбувається за наявності довідки уповноваженого банку про відкриття попереднього імпортного депозиту.
Бартерний договір можна переоформити в інші види зовнішньоекономічних договорів (контрактів) з оплатою в іноземній валюті та передекларуванням товарів. Було встановлено процедуру повернення відкритих попередніх імпортних депозитів.
Як бачимо, зовнішньоекономічна діяльність є досить багатоаспектним явищем.
Окремого розгляду потребує правове поле навколо іноземних інвестицій в Україні.
|
