Підручники онлайн
Партнери

Авторські реферати,
дипломні та курсові роботи

Предмети
Аграрне право
Адміністративне право
Банківське право
Господарське право
Екологічне право
Екологія
Етика та Естетика
Житлове право
Журналістика
Земельне право
Інформаційне право
Історія держави і права
Історія економіки
Історія України
Конкурентне право
Конституційне право
Кримінальне право
Кримінологія
Культурологія
Менеджмент
Міжнародне право
Нотаріат
Ораторське мистецтво
Педагогіка
Податкове право
Політологія
Порівняльне правознавство
Право інтелектуальної власності
Право соціального забезпечення
Психологія
Релігієзнавство
Сімейне право
Соціологія
Судова медицина
Судові та правоохоронні органи
Теорія держави і права
Трудове право
Філософія
Філософія права
Фінансове право
Цивільне право
Цивільний процес
Юридична деонтологія




5.5. Транснаціональні корпорації

5.5. Транснаціональні корпорації

   У підручниках з міжнародного приватного права розглядаються також транснаціональні корпорації (ТНК). Зазначається, що ТНК є групою самостійних підприємств (юридичних осіб). Свою діяльність вони здійснюють на території кількох держав. При цьому структурні підрозділи є суб’єктами національного права, а керівництво та контроль здійснюються з єдиного центру. У результаті діяльність складової ТНК регулюється законодавством відповідної держави, а корпорація у цілому перебуває поза юрисдикцією певної держави (групи держав) або міжнародної організації.
   Підприємства, що входять до складу ТНК, можуть бути філіями, дочірніми або спільними підприємствами. Транснаціональні корпорації бувають однонаціональними за характером капіталу, але багатонаціональними за географією діяльності, а можуть бути міжнародними як за капіталом, так і за сферою діяльності.
   Транснаціональні корпорації узурпували величезну економічну силу.
   У 1970 р. у 15 найрозвиненіших країнах світу розміщувалися штаб-квартири 7,5 тис. ТНК. Станом на 1994 р. їх кількість у цих країнах збільшилася до 25 тис. У 1997 р. у світі налічувалося 50 тис. ТНК. Вони контролювали 40 % усіх приватних капіталовкладень, випускали третину світової продукції. На ТНК працюють 100 млн. чол., що становить 4 % зайнятих у розвинених країнах і 12 % зайнятих у країнах, що розвиваються.
   Підрозділ “Джерела права” цього розділу містить найголовніші акти вітчизняного законодавства, що стосуються ТНК. Як бачимо, спочатку був виданий Указ Президента про фінансово-промислові групи, потім з’явився Закон, а на його розвиток Уряд ухвалив постанову.
   Ознайомимося коротко із Законом України “Про промислово-фінансові групи в Україні” від 21 листопада 1995 р. Він невеликий за обсягом і має таку структуру:
   Стаття 1. Визначення термінів.
   Стаття 2. Головне підприємство та учасники промислово-фінансової групи.
   Стаття 3. Порядок створення промислово-фінансової групи.
   Стаття 4. Пільги, що надаються головному підприємству та учасникам промислово-фінансової групи.
   Стаття 5. Облік і звітність щодо кінцевої та проміжної продукції промислово-фінансової групи.
   Стаття 6. Реорганізація промислово-фінансової групи.
   Стаття 7. Ліквідація промислово-фінансової групи.
   У ч. 1 ст. 1 зазначається:
   “...промислово-фінансова група (ПФГ) — об’єднання, до якого можуть входити промислові підприємства, сільськогосподарські підприємства, банки, наукові і проектні установи, інші установи та організації всіх форм власності, що мають на меті отримання прибутку, та яке створюється за рішенням Уряду України на великий термін з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми згідно з міждержавними договорами, а також виробництва кінцевої продукції”.
   У п. 2 ст. 1 міститься дефініція головного підприємства ПФГ:
   “Головне підприємство ПФГ — підприємство, створене відповідно до законодавства України, яке виробляє кінцеву продукцію ПФГ, здійснює її збут, сплачує податки в Україні та офіційно представляє інтереси ПФГ в Україні та за її межами. Головне підприємство ПФГ втрачає право на будь-які пільги з питань оподаткування, яке воно мало або може мати згідно з чинним законодавством України”.
   У ст. 2, зокрема, зазначається:
   “1. Головне підприємство та учасники ПФГ зберігають статус юридичної особи, а також незалежність у здійсненні виробничої, господарської і фінансової діяльності відповідно до цього Закону та укладеної Генеральної угоди про спільну діяльність.
   ПФГ та головне підприємство і учасники ПФГ створюються та діють з дотриманням вимог законодавства України, в тому числі і законодавства про обмеження монополізму та недобросовісну конкуренцію.
   У складі ПФГ може бути тільки одне головне підприємство.
   2. ПФГ не має статусу юридичної особи. Право діяти від імені ПФГ має виключно головне підприємство ПФГ.
   3. Головне підприємство та учасники ПФГ укладають Генеральну угоду про сумісну діяльність щодо виробництва кінцевої продукції ПФГ, яка підлягає затвердженню постановою Кабінету Міністрів України...”
   Промислово-фінансові групи створюються постановою Кабінету Міністрів України. Її приймають не пізніше шести місяців після подання до Уряду України проекту про створення відповідної групи. Відмова у створенні ПФГ оформляється протокольним рішенням Уряду. Кабінет Міністрів приймає рішення про створення ПФГ, якщо про це є міждержавний договір, ратифікований Верховною Радою України.
   Міждержавним договором затверджуються:
   - генеральна угода про сумісну діяльність з виробництва кінцевої продукції ПФГ;
   - назва ПФГ;
   - головне підприємство ПФГ;
   - повний перелік учасників ПФГ;
   - вичерпний перелік кінцевої продукції ПФГ;
   - термін діяльності ПФГ;
   - умови оподаткування головного підприємства і учасників ПФГ відповідно до законодавства України та гарантії від зміни податкового законодавства;
   - умови перетинання митного кордону для проміжної продукції ПФГ і гарантії від їх зміни.
   У межах СНД 6 березня 1998 р. у Москві було підписано Конвенцію про транснаціональні корпорації. Верховна Рада України 13 липня 1999 р. прийняла Закон № 921-ХІV про її ратифікацію. Цей коротенький закон містить такі дві статті-застереження:
   “1. Транснаціональні корпорації на території України та за її межами, у разі коли їх створення може призвести до монополізації товарних ринків в Україні, впливає чи може вплинути на економічну конкуренцію на її території, створюються за згодою Антимонопольного комітету України у порядку, передбаченому антимонопольним законодавством України.
   2. Україна бере на себе зобов’язання застосовувати положення Конвенції про транснаціональні корпорації за винятком другого та восьмого абзаців преамбули і слів у статті 19 “Економічний Суд Співдружності Незалежних Держав””.
   Наводимо структуру Конвенції про транснаціональні корпорації.
   Преамбула.
   Частина 1. Загальні положення
   Стаття 11. Правові основи діяльності транснаціональних корпорацій.
   Стаття 12. Поняття “транснаціональна корпорація”.
   Стаття 13. Учасники корпорації.
   Частина 2. Формування і діяльність корпорації
   Стаття 14. Створення і порядок реєстрації корпорації.
   Стаття 15. Організаційний проект корпорації.
   Стаття 16. Органи управління корпорації.
   Стаття 17. Поняття “діяльність корпорації”.
   Стаття 18. Державна підтримка і стимулювання діяльності корпорації.
   Стаття 19. Відповідальність учасників.
   Стаття 10. Звітність корпорації і контроль за її діяльністю.
   Стаття 11. Право власності корпорації на прибуток та виготовлену продукцію.
   Стаття 12. Правові основи регулювання соціально-трудових відносин у корпорації.
   Стаття 13. Ліквідація корпорації.
   Стаття 14. Співвідношення Конвенції з міжнародними договорами.
   Стаття 15. Порядок набрання чинності Конвенцією.
   Стаття 16. Термін дії Конвенції.
   Стаття 17. Порядок приєднання до Конвенції.
   Стаття 18. Порядок внесення змін та доповнень до Конвенції.
   Стаття 19. Розв’язання спорів.
   Отже, у ст. 2 йдеться про те, як у СНД розуміють поняття “транснаціональна корпорація”:
   “1. Сторони визнають під терміном “транснаціональна корпорація” юридичну особу (сукупність юридичних осіб), що має у власності, господарському віданні або оперативному управлінні відокремлене майно на території двох та більше Сторін:
   - утворену юридичними особами двох та більше Сторін;
   - зареєстровану як корпорація згідно з цією Конвенцією.
   2. У цій Конвенції термін “транснаціональна корпорація” охоплює різні транснаціональні структури, у тому числі фінансово-промислові групи, компанії, концерни, холдинги, спільні підприємства, акціонерні товариства з іноземною участю тощо.
   Корпорації мають право здійснювати на території Сторін будь-які види діяльності, не заборонені законодавством Сторін”.
   У ст. 3 зазначається:
   “1. Учасниками корпорації можуть бути юридичні особи будь-якої організаційно-правової форми, у тому числі з третіх країн.
   2. Державні, муніципальні й унітарні підприємства можуть бути учасниками корпорації в порядку і на умовах, визначених власниками їх майна”.
   У ст. 8 міститься досить великий перелік заходів, які Сторони зобов’язалися вживати з метою стимулювання створення та діяльності корпорацій. Однак цей перелік не вважається вичерпним.
   Колізійні норми у цій Конвенції переважають над матеріально-правовими. Наведемо приклади колізійних положень Конвенції:
   “Відносини, не врегульовані цією Конвенцією, регулюються двосторонніми угодами між Сторонами, а також їх національним законодавством” (ч. 2 ст. 1).
   “Сторони погодилися, що корпорація створюється і діє відповідно до вимог законодавства Сторін” (ч. 6 ст. 1).
   “Порядок реєстрації корпорації визначається законодавством держави — місця її реєстрації” (абз. 2 ст. 4).
   “Структура управління (склад вищого, виконавчого і контрольного органів) визначається в установчих документах корпорації виходячи із законодавства держави — місця реєстрації корпорації” (ст. 6).
   “За зобов’язаннями корпорації та/або головного підприємства (центральної компанії), що виникли у результаті участі у діяльності корпорації, учасники несуть відповідальність відповідно до законодавства Сторін, юридичні особи яких входять у корпорацію” (ст. 9).
   “Корпорація подає звітність відповідно до законодавства держави — місця реєстрації корпорації” (ч. 1 ст. 10).
   “Регулювання соціально-трудових відносин у корпорації здійснюється на основі законодавства Сторін, на території яких розташовані її учасники, якщо інше не обумовлене міждержавними договорами (угодами)” (ст. 12).
   “Корпорація може бути ліквідована на підставах, передбачених законодавством держави — місця реєстрації корпорації...” (витяг зі ст. 13).

   КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

   1. Поняття “юридична особа”.
   2. Чому щодо юридичної особи поняття “дієздатність” збігається з поняттям “правоздатність”?
   3. За яким законом визначається нині в Україні цивільна правоздатність іноземних підприємств?
   4. Чи вважаються юридичними особами в Україні представництва іноземних суб’єктів господарської діяльності?
   5. Які права породжує реєстрація в Україні представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності?
   6. Підстава припинення діяльності представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності.
   7. Промислово-фінансова група і мета її створення.
   8. Чи має промислово-фінансова група статус юридичної особи?
   9. Хто укладає Генеральну угоду про сумісну діяльність?
   10. Чи є міждержавний договір необхідною передумовою для створення промислово-фінансової групи?
   11. Як вирішуються питання, пов’язані зі статусом юридичної особи, у межах промислово-фінансової групи?
   12. Транснаціональна корпорація у межах СНД.
   13. Якими видами діяльності можуть займатися на території СНД корпорації, утворені відповідно до Конвенції від 6 березня 1998 р.?
   14. Чому в процесі ратифікації Конвенції від 6 березня 1998 р. Верховна Рада України зробила застереження?

 
< Попередня   Наступна >