3.2. Колізійні прив’язки

   Колізійне право — це міст, який з’єднує національну правову систему з іноземним правом. Проілюструємо найпоширеніші колізійні прив’язки на прикладах, запозичених з чинного законодавства та інших джерел. Зазначимо, що наведені зразки прив’язок не вичерпують їх повного переліку.
   Особистий закон фізичних осіб (lex personalis)
   “Опіка (піклування) над неповнолітніми, недієздатними або обмеженими в дієздатності громадянами України, що проживають поза межами України, а також над іноземними громадянами, які проживають в Україні, встановлюється за законодавством України…” (витяг зі ст. 200 “Встановлення опіки (піклування) над громадянами України, що проживають поза межами України, і над іноземними громадянами в Україні. Визнання опіки (піклування), встановленої поза межами України” КпШС України).
   Принагідно зазначимо, що прив’язка lex personalis має два варіанти — lex patriae та lex domicilii. Міжнародному приватному праву України відомі обидва варіанти цих прив’язок, про що свідчать такі приклади.
   Закон громадянства особи (lex patriae)
   “Цивільна дієздатність іноземного громадянина визначається за законом країни, громадянином якої він є…” (витяг зі ст. 5661 “Закон, застосовуваний до цивільної дієздатності іноземних громадян і осіб без громадянства” Цивільного кодексу України від 18 липня 1963 р.).
   Закон місця проживання (lex domicilii)
   “…Цивільна дієздатність особи без громадянства визначається за законом країни, в якій вона має постійне місце проживання…” (витяг зі ст. 5661 “Закон, застосовуваний до цивільної дієздатності іноземних громадян і осіб без громадянства” Цивільного кодексу України від 18 липня 1963 р.).
   “Відносини по спадкоємству визначаються за законом тієї країни, де спадкодавець мав останнє постійне місце проживання…” (витяг зі ст. 570 “Закон, застосовуваний до спадкоємства” Цивільного кодексу України від 18 липня 1963 р.).
   Закон місця знаходження речі (lex rei sitae)
   “…Право власності на річ, що знаходиться в дорозі за зовнішньоторговельною угодою, визначається за законом країни, з якої цю річ відправлено, якщо інше не встановлено погодженням сторін…” (витяг зі ст. 569 “Закон, застосовуваний до зобов’язань по зовнішньоторговельних угодах” Цивільного кодексу України від 18 липня 1963 р.).
   “Право власності на річ визначається за законом країни, де ця річ знаходиться…” (витяг зі ст. 5693 “Закон, застосовуваний до права власності” Цивільного кодексу України від 18 липня 1963 р.).
   “Спадкоємство будівель, що знаходяться в Україні, в усіх випадках визначається за українським законом…” (витяг зі ст. 570 “Закон, застосовуваний до спадкоємства” Цивільного кодексу України від 18 липня 1963 р.).
   “1. Право власності на нерухоме майно визначається законодавством Договірної Сторони, на території якої знаходиться нерухоме майно. Питання про те, яке майно є нерухомим, вирішується відповідно до законодавства країни, на території якої знаходиться це майно” (витяг зі ст. 38 “Право власності” Конвенції про правову допомогу і правові відносини з цивільних, сімейних і кримінальних справ від 22 січня 1993 р., укладеної в Мінську).
   Закон прапора (lex flagi)
   “…Право власності та інші майнові права на судна, що знаходяться за межами України, а також виникнення, зміна та припинення цих прав регулюються законодавством держави, під прапором якої плаває судно” (витяг зі ст. 19 “Майнові права на судна, що будуються, і судна, що знаходяться за межами України” Кодексу торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 р.).
   Закон місця здійснення діяльності (lex loci activitis)
   “…До зовнішньоекономічних договорів (контрактів) про виробниче співробітництво, спеціалізацію і кооперування, виконання будівельно-монтажних робіт застосовується право країни, де здійснюється така діяльність чи де створюються передбачені договором (контрактом) результати, якщо сторони не погодили інше...” (витяг зі ст. 6. “Договори (контракти) суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та право, що застосовується до них” Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квітня 1991 р.).
   Закон місця укладення угоди (lex loci contractus) (lex loci commitas)
   “Права і обов’язки сторін по зовнішньоторговельній угоді визначаються за законами місця її укладення, якщо інше не встановлено погодженням сторін.
   Виникнення і припинення права власності на річ за зовнішньоторговельною угодою визначаються за законом місця її укладення, якщо інше не встановлено погодженням сторін…” (витяг зі ст. 569 “Закон, застосовуваний до зобов’язань по зовнішньоторговельних угодах” Цивільного кодексу України від 18 липня 1963 р.).
   “Форма угоди, що укладається за кордоном, підпорядковується законові місця її укладення…” (витяг зі ст. 568 “Закон, застосовуваний до форми угоди” Цивільного кодексу України від 18 липня 1963 р.).
   “е) права і обов’язки Сторін щодо угоди визначаються за законодавством місця укладення, якщо інше не передбачено угодою Сторін” (витяг зі ст. 11 Угоди про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності, укладеної в Києві 20 березня 1992 р.).
   Закон місця укладення шлюбу (lex loci celebrations)
   “Шлюби громадян України з іноземними громадянами, а також шлюби іноземних громадян між собою укладаються в Україні за законодавством України…” (витяг зі ст. 195 “Укладення шлюбів громадян України з іноземними громадянами та іноземними громадянами між собою в Україні” КпШС України).
   “Шлюби між громадянами України, що проживають поза межами України, укладаються в консульських установах України.
   У тих випадках, коли шлюби між громадянами України і шлюби громадян України з іноземними громадянами укладені поза межами України з додержанням форми шлюбу, встановленої законом місця його укладення, ці шлюби визнаються дійсними в Україні, якщо до визнання немає перешкод, що випливають із статей 15–17 та 45 цього Кодексу.
   Шлюби іноземних громадян, укладені поза межами України за законами відповідних держав, визнаються дійсними в Україні” (ст. 196 “Укладення шлюбів громадян України в консульських установах України. Визнання шлюбів, укладених поза межами України” КпШС України).
   Закон місця заподіяння шкоди (lex loci delicti commissi)
   “Права і обов’язки сторін за зобов’язаннями, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, визначаються за законом країни, де мала місце дія чи інша обставина, що послужила підставою для вимоги про відшкодування шкоди…” (витяг зі ст. 5694 “Закон, застосовуваний до зобов’язань, які виникають внаслідок заподіяння шкоди” Цивільного кодексу України від 18 липня 1963 р.).
   Закон, з яким зазначені відносини пов’язані найтісніше (lex causae)
   “…До прав і обов’язків за зовнішньоекономічними договорами (контрактами), не зазначеними у цій статті, застосовується право країни, де заснована чи має місце проживання або основне місце діяльності сторона, яка здійснює виконання такого договору (контракту), що має вирішальне значення для його змісту” (витяг зі ст. 6. “Договори (контракти) суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та право, що застосовується до них” Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квітня 1991 р.).
   “Термін, протягом якого вантаж має бути завантаженим на судно або вивантаженим із судна, визначається за погодженням сторін, а за відсутності такої угоди — нормами, прийнятими у порту завантаження (розвантаження)” (ст. 148 “Сталійний час” Кодексу торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 р.).
   Закон суду (арбітражу), що вирішує спір (lex fori)
   “Цивільно-правові спори з питань обміну, користування майном вирішуються судом Сторони, на території якої знаходиться спірне жиле приміщення або майно. Сторони визнають винесені судові рішення обов’язковими для подальшого виконання на своїй території” (ст. 7 Угоди між Урядом України і Урядом Республіки Молдова про умови та порядок обміну жилими приміщеннями між громадянами обох держав від 20 березня 1993 р.).
   У п. 3 ст. 25 “Визнання безвісно відсутнього і оголошення померлого. Встановлення факту смерті” Конвенції про правову допомогу і правові відносини з цивільних, сімейних і кримінальних справ від 22 січня 1993 р., укладеної в Мінську, встановлено: “При розгляді справ визнання безвісно відсутнього або оголошення померлого і справ про встановлення факту смерті заклади юстиції Договірної Сторони застосовують законодавство своєї держави”.
   Закон національності юридичних осіб (lex societatis)
   “…Цивільна правоздатність іноземних підприємств і організацій при укладенні угод по зовнішній торгівлі і по зв’язаних з нею розрахункових, страхових та інших операціях визначається за законом країни, де створено підприємство чи організацію…” (витяг зі ст. 567 “Цивільна правоздатність іноземних підприємств і організацій” Цивільного кодексу України від 18 липня 1963 р.).
   “3. Правоздатність юридичної особи визначається законодавством держави, за законами якої вона була заснована” (витяг зі ст. 23 “Правоздатність та дієздатність” Конвенції про правову допомогу і правові відносин з цивільних, сімейних і кримінальних справ від 22 січня 1993 р., укладеної в Мінську).
   Закон автономії волі сторін (lex vоluntaris)
   “Спори, що виникають між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб’єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності, можуть розглядатися судовими або арбітражними органами України, іншими органами вирішення спорів за вибором сторін спору, якщо це прямо не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними угодами України” (ст. 38 “Розгляд спорів, що виникають у процесі зовнішньоекономічної діяльності” Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квітня 1991 р.).
   У ст. 1586 “Вибір права за погодженням сторін договору” проекту Цивільного кодексу України від 25 серпня 1996 р. було зафіксовано: “Сторони договору можуть обрати право країни, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законом”.
   Зазначений проект Кодексу містив також статтю 1552 “Автономія волі”, яка формулювалася так:
   “1. У випадках, передбачених законом, сторони (сторона) можуть здійснювати вибір права країни, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин.
   2. Вибір права країни згідно з п. 1 цієї статті має бути явно вираженим або прямо випливати з умов правочину або обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законом.
   3. Вибір права країни сторонами не обмежується колом правопорядків країн, поміж яких можливий вибір, — якщо інше не встановлено законом.
   4. Вибір права країни або зміна раніше обраного права можуть бути здійснені сторонами у будь-який час, зокрема при вчиненні правочину, на різних стадіях його виконання тощо. Зміна раніше обраного права не зачіпає прав третіх осіб”.
   Закон держави, з якої відряджено працівника (lex loci delegationis)
   Стаття 8 “Застосування в Українській РСР трудового законодавства інших союзних республік” початкового тексту Кодексу законів про працю Української РСР мала таке формулювання:
   “При розгляді на території Української РСР питань про реалізацію трудових прав і обов’язків робітників і службовців, які виникли на території іншої союзної республіки, застосовується трудове законодавство цієї республіки”.
   Закон держави місця роботи (lex loci laboris)
   “Трудові відносини громадян України, які працюють за її межами, а також трудові відносини іноземних громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях України, регулюються законодавством сторони працевлаштування та міжнародними договорами України” (ст. 8 “Регулювання трудових відносин громадян, які працюють за межами своїх держав” Кодексу законів про працю України).
   Міжнародному приватному праву відомі інтерлокальні (інтерперсональні) та інтертемпоральні колізії. Перші стосуються держав, що мають автономні одиниці з самостійними підсистемами права. Другі породжуються правовими нормами держави, прийнятими у різний час.