3.1. Колізійні норми

   Колізійною називається норма міжнародного приватного права, яка не вирішує безпосередньо певного питання правовідносин, а тільки зазначає, що ці правовідносини мають регулюватися правом тієї чи іншої держави. Причому географічні чи офіційні назви держав світу здебільшого не наводяться. Державу у міжнародному приватному праві зазначають іншими способами, про які йтиметься далі.
   Відомо, що у внутрішньому вітчизняному законодавстві норма права складається з гіпотези, диспозиції та санкції. Однак рідко трапляються ситуації, коли всі три частини норми права присутні в одній статті чи навіть розділі певного нормативного акта.
   Колізійна норма міжнародного приватного права має дволанкову структуру, тобто складається з двох частин — обсягу та прив’язки.
   Обсяг — це вказівка на вид цивільних правовідносин з іноземним елементом, а прив’язка — на право, що підлягає застосуванню. Наприклад, у ст. 195 КпШС України зазначається: “Шлюби громадян України з іноземними громадянами, а також шлюби іноземних громадян між собою укладаються в Україні за законодавством України”.
   Наведена цитата після слів “між собою” є прив’язкою цієї колізійної норми, решта слів — її обсягом. У наведеному прикладі перша частина (обсяг) означає, що правовідносини стосуються сімейного права, а не іншої підгалузі міжнародного приватного права. З другої частини (прив’язки) зрозуміло, що правовідносини регулюються законодавством України.
   Існують колізійні норми односторонні і двосторонні. В односторонніх колізійних нормах у прив’язці прямо зазначається законодавство, яке підлягає застосуванню. Наведемо приклади таких норм.
   “Встановлення батьківства в Україні, незалежно від громадянства батьків і дитини та їх місця проживання, провадиться за законодавством України” (ст. 198 КпШС України).
   У п. 3 ст. 4 Угоди про порядок розв’язання спорів, пов’язаних із здійсненням посередницької діяльності, укладеної у межах СНД у Києві 20 березня 1992 р., зазначається: “Позови суб’єктів господарювання про право власності на нерухоме майно розглядаються виключно судом держави — учасниці СНД, на території якої знаходиться майно”. У принципі, у цьому пункті можна було обійтися без слова “виключно”. Але воно вжите для створення більшої імперативності (як у прислів’ї “Маслом кашу не зіпсуєш”).
   У двосторонній колізійній нормі формулюються загальні ознаки, принципи, правила, які використовуються при виборі права. Двосторонні норми зазначають межі застосування вітчизняного і зарубіжного права.
   У ст. 197 КпШС України зазначається: “…Розірвання шлюбів між громадянами України та іноземними громадянами, здійснене поза межами України за законами відповідних держав, визнається дійсним в Україні, якщо в момент розірвання шлюбу хоча б один з подружжя перебував за межами України. Розірвання шлюбів між громадянами України, здійснене поза межами України за законами відповідних держав, визнається дійсним в Україні, якщо обоє з подружжя в момент розірвання шлюбу проживали поза межами України…”
   У ст. 199 КпШС України встановлено: “Визнається також дійсним усиновлення дитини, яка є громадянином України, проведене в органах держави, на території якої проживає дитина, при умові попереднього одержання дозволу на таке усиновлення від Центру по усиновленню дітей при Міністерстві освіти України”.
   Отже, громадянин (громадянка) України та іноземець (іноземка) можуть правомірно розірвати шлюб за кордоном, але для цього необхідно, щоб хоча б один з подружжя проживав за кордоном. Якщо іноземець та українська громадянка постійно проживають в Україні, а шлюб розірвали поза її межами, то таке розірвання недійсне в Україні, оскільки виконане всупереч правопорядку, який належало застосувати.
   Якщо дитина — громадянин України проживає за кордоном, то іноземець може усиновити її за законами країни, де ця дитина проживає, і не везти її для виконання процедури всиновлення в Україну. Але для всиновлення іноземець повинен мати дозвіл зазначеного Центру. Наявність цього дозволу є обов’язковою умовою.
   Наведемо ще один приклад двосторонньої колізійної норми, де розглянуто умови вибору належного суду. Йдеться про Угоду про порядок розгляду спорів, пов’язаних зі здійсненням господарської діяльності, укладену в Києві 20 березня 1992 р. У п. 1 ст. 4 цієї Угоди зазначається: “Компетентний суд держави — учасниці СНД має право розглядати згадані у статті 1 цієї Угоди спори, якщо на території даної держави — учасниці Співдружності Незалежних Держав:
   а) відповідач мав постійне місце проживання або місце знаходження на день подання позову. Якщо у справі беруть участь кілька відповідачів, що знаходяться на території різних держав — учасниць Співдружності, спір розглядається за місцем знаходження будь-якого відповідача за вибором позивача;
   б) здійснюється торговельна, промислова або інша господарська діяльність підприємства (філіалу) відповідача;
   в) виконано або має бути повністю або частково виконано зобов’язання за договором, яке є предметом спору;
   г) мала місце дія чи інша обставина, яка послужила підставою для вимоги про відшкодування шкоди;
   д) має постійне місце проживання або місце знаходження позивач за позовом про захист ділової репутації;
   е) знаходиться контрагент — постачальник, підрядник або той, хто надає послуги (виконує роботи), і спір стосується укладення, зміни і розірвання договорів”.
   За способом регулювання розрізняють колізійні норми імперативні, диспозитивні та альтернативні.
   Імперативні колізійні норми містять категоричні вказівки про вибір права. Розглянемо приклади.
   “2. Право власності на транспортні засоби, що підлягають внесенню до державних реєстрів, визначається за законодавством Договірної Сторони, на території якої знаходиться орган, який здійснює реєстрацію транспортного засобу” (витяг зі ст. 38 “Право власності” Конвенції про правову допомогу і правові відносини з цивільних, сімейних і кримінальних справ від 20 січня 1993 р., укладеної у Мінську).
   У ст. 1617 “Виключна компетенція ” проекту Цивільного кодексу України від 25 серпня 1996 р. зазначено: “Компетенція судів або інших органів України є виключною у таких справах з іноземним елементом:
   1) якщо будівля або інше нерухоме майно, щодо яких виник спір, знаходяться на території України;
   2) якщо у справі, яка стосується правовідносин між дітьми та батьками, обидві сторони мають постійне місце проживання в Україні;
   3) якщо у справі про спадщину спадкодавець громадянин України помер в Україні”.
   У п. 2 ст. 34 “Форма правової дії” Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 27 травня 1993 р. зафіксовано: “Форма правової дії щодо нерухомого майна визначається законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої знаходиться нерухоме майно”.
   У наступному прикладі імперативність підкріпляється словами “виключно”, “не може бути змінена угодою сторін”.
   “3. Позови суб’єктів господарювання про право власності на нерухоме майно розглядаються виключно судом держави — учасниці СНД, на території якої знаходиться майно.
   4. Справи про визнання недійсними повністю або частково актів, що не мають нормативного характеру, державних та інших органів, а також про відшкодування збитків, завданих суб’єктам господарювання такими актами або таких, що виникли внаслідок неналежного використання вказаними органами своїх обов’язків щодо суб’єктів господарювання, розглядаються виключно судом за місцем знаходження вказаного органу. Вказана у пунктах 3 і 4 компетенція судів не може бути змінена Угодою сторін” (витяг зі ст. 4 Угоди про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності, укладеної у Києві 20 березня 1992 р.).
   Диспозитивні колізійні норми дають сторонам можливість відмовитися від права, замінити його іншим і можуть формулюватися так:
   “4. Виникнення і припинення права власності або іншого речового права на майно, яке є предметом угоди, визначається за законодавством місця укладення угоди, якщо інше не передбачено угодою сторін” (витяг зі ст. 38 “Право власності” Конвенції про правову допомогу і правові відносини з цивільних, сімейних і кримінальних справ, укладеної у Мінську 20 січня 1993 р.).
   Альтернативні колізійні норми передбачають кілька правил вибору права. Наведемо приклади.
   “…При реєстрації актів громадянського стану в консульських установах України застосовується законодавство України, якщо заінтересовані особи є громадянами України. Якщо заінтересовані особи є громадянами різних держав або не встановлено, громадянами якої держави вони є, то за їх згодою застосовується законодавство однієї з держав, а в разі незгоди — за рішенням консула, який реєструє акт громадянського стану” (витяг зі ст. 201 КпШС України).
Наведений витяг містить три варіанти вибору права, яке належить застосовувати при реєстрації актів громадянського стану залежно від того, хто є суб’єктами правовідносин.
   Ще більше варіантів передбачає витяг зі ст. 6 “Договори (контракти) суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та право, що застосовується до них” Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квітня 1991 р.: “За відсутності угоди між сторонами щодо права, яке має застосовуватися до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), застосовується право країни, де заснована, має місце проживання або основне місце діяльності сторона, яка є:
   - продавцем — у договорі купівлі-продажу;
   - наймодавцем — у договорі майнового найму;
   - ліцензіаром — у ліцензійному договорі про використання виключних або аналогічних прав;
   - охоронцем — у договорі зберігання;
   - комітентом (консигнантом) — у договорі комісії (консигнації);
   - довірителем — у договорі доручення;
   - перевізником — у договорі перевезення;
   - експедитором — у договорі транспортно-експедиційного обслуговування;
   - страхувачем — у договорі страхування;
   - кредитором — у договорі кредитування;
   - дарувальником — у договорі дарування;
   - поручителем — у договорі поруки;
   - заставником — у договорі застави…”
   У ч. 1 ст. 1585 “Захист речових прав” проекту Цивільного кодексу України від 25 серпня 1996 р. містилося таке формулювання: “До захисту права власності та інших речових прав застосовується на вибір заявника право країни, в якій майно знаходиться, або право країни суду”.
   Альтернативні норми певною мірою схожі з диспозитивними, бо можливість вибору правової системи не обмежується одним правилом. Проте в диспозитивних нормах нові правила з’являються завдяки пра-вотворчості сторін, а в альтернативних усі правила містяться в зазначеній нормі, і сторони не мають права нормотворчості.
   Розрізняють колізійні норми генеральні та субсидіарні (або основні та допоміжні).
   Розглянемо, як було сформульовано ст. 1561 “Застосування права країни з множинністю правових систем” проекту Цивільного кодексу України від 25 серпня 1996 р.: “У випадках, коли підлягає застосуванню право країни, в якій діє кілька територіальних чи інших правових систем, належна правова система визначається відповідно до правових норм цієї країни. За відсутності в такій країні відповідних правових норм застосовується та правова система, яка має більш тісний зв’язок із правовими відносинами”.
   Отже, при визначенні, наприклад, особистого закону фізичної особи перше речення у наведеній статті можна розглядати як генеральну колізійну норму, що має прив’язку lex personalis. Друге речення — це допоміжна колізійна норма, що має прив’язку lex causae. Далі в підручнику наведено приклади цих прив’язок. Субсидіарна норма містить правило, яке діє тоді, коли “не спрацювало” правило, що містилося у генеральній нормі. Субсидіарні колізійні норми можуть бути першого, другого, третього і більшого ступеня. Ускладнення колізійних норм є однією з тенденцій розвитку сучасного міжнародного приватного права.
   Внутрішні і договірні колізійні норми розглянемо у підрозділі “Матеріально-правові норми”.