2.3. Міжнародні договори України

   У преамбулі до Закону України “Про міжнародні договори України”, прийнятому 22 грудня 1993 р., зазначається, що він “встановлює порядок, виконання і денонсацію міжнародних договорів України з метою належного забезпечення національних інтересів, здійснення цілей, завдань та принципів зовнішньої політики України, закріплених у Конституції України”. Зазначимо, що малася на увазі Конституція 1978 р.
   Наведемо структуру зазначеного Закону.
   І. Загальні положення
   Сфера застосування Закону. Міжнародні договори України.
   ІІ. Укладення міжнародних договорів України
   Пропозиції щодо укладення міжнародних договорів. Рішення про проведення переговорів і про підписання міжнародних договорів України.
   Повноваження на укладення міжнародного договору України. Делегація чи представник України для укладення міжнародного договору України.
   Ратифікація міжнародних договорів України. Обмін ратифікаційними грамотами.
   Затвердження міжнародних договорів України, які не потребують ратифікації.
   Стаття 10. Приєднання до міжнародних договорів або їх прийняття.
   Стаття 11. Підписання міжнародних договорів України.
   ІІІ. Виконання міжнародних договорів України
   Стаття 12. Дотримання міжнародних договорів України.
   Стаття 13. Забезпечення виконання міжнародних договорів України.
   Стаття 14. Виконання зобов’язань за міжнародними договорами України.
   Стаття 15. Загальний нагляд за виконанням міжнародних договорів України.
   Стаття 16. Заходи, що вживаються у разі порушення міжнародного договору України іншими його учасниками.
   Стаття 17. Дія міжнародних договорів України на території України.
   Стаття 18. Пропозиції про внесення змін і доповнень до законодавства України у зв’язку з укладенням міжнародного договору України.
   Стаття 19. Пролонгація міжнародного договору України.
   ІV. Опублікування, реєстрація та зберігання текстів міжнародних договорів України
   Стаття 20. Опублікування міжнародних договорів України.
   Стаття 21. Реєстрація міжнародних договорів України.
   Стаття 22. Зберігання текстів міжнародних договорів України.
   V. Денонсація міжнародних договорів України
   Стаття 23. Пропозиції про денонсацію міжнародних договорів України.
   Стаття 24. Денонсація міжнародних договорів України.
   Стаття 25. Інформування Верховної Ради України стосовно міжнародних договорів.
   У п. 2 ст. 1 “Сфера застосування Закону” зазначається, що поняття “укладення міжнародного договору охоплює ведення переговорів з метою підготовки тексту міжнародного договору, прийняття тексту міжнародного договору чи встановлення його автентичності та висловлення згоди на обов’язковість міжнародного договору для України”. У ст. 2 “Міжнародні договори України” встановлено:
   1. Міжнародні договори України укладаються з іноземними державами та міжнародними організаціями від імені:
   - України;
   - уряду;
   - міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади.
   2. Від імені України укладаються міжнародні договори:
   - політичні, територіальні, мирні;
   - що стосуються прав та свобод людини;
   - про громадянство;
   - про участь України в міждержавних союзах та інших міждержавних об’єднаннях (організаціях), системах колективної безпеки;
   - про військову допомогу та стосовно направлення контингенту Збройних Сил України до іншої країни чи допуску Збройних Сил іноземних держав на територію України;
   - про використання території та природних ресурсів України;
   - яким за згодою Сторін надається міждержавний характер.
   3. Від імені Уряду укладаються міждержавні договори з економічних, торговельних, науково-технічних та інших питань, що належать до його компетенції.
   4. Від імені міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади України укладаються міжнародні договори з питань, що належать до їх компетенції”.
   Зазначимо, що міждержавні угоди укладаються не лише для їх міждержавного використання. Здебільшого держави укладають між собою договори для того, щоб їх предметом могли користуватися фізичні особи цих держав та особи без громадянства, що проживають на їх територіях. В англійській мові слово “nationals” охоплює ці категорії осіб.
   У теорії та на практиці часто виникають проблеми у зв’язку з юридичною силою міжнародного договору. Що вагоміше — міжнародний договір чи внутрішнє законодавство?
   Українське законодавство як до прийняття чинної Конституції України, так і після її прийняття встановлює верховенство міжнародного договору над внутрішнім законом.
   Ось приклади формулювань зазначеного примату:
   “1. Укладені і належним чином ратифіковані міжнародні договори України становлять невід’ємну частину національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
   2. Якщо міжнародним договором України, укладення якого відбулося у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України” (ст. 17 “Дія міжнародних договорів України на території України” Закону України “Про міжнародні договори України”).
   “…Якщо міжнародним договором України встановлені інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство про шлюб та сім’ю України, то застосовуються правила відповідного міжнародного договору…” (витяг зі ст. 203 КпШС України).
   “Якщо міжнародним договором встановлено інші правила про нотаріальні дії, ніж ті, що їх містить законодавство України, то при вчиненні нотаріальних дій застосовуються правила міжнародного договору.
   Якщо міжнародний договір відносить до компетенції нотаріусів вчинення нотаріальної дії, не передбаченої законодавством України, нотаріуси вчиняють цю нотаріальну дію в порядку, встановленому Міністерством юстиції України” (ст. 103 “Міжнародні договори” Закону України “Про нотаріат” від 2 вересня 1993 р. № 3425-ХІІ).
   “Якщо міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, то застосовуються правила міжнародного договору” (ст. 4 “Міжнародні договори” Закону України “Про охорону прав на зазначення походження товарів” від 16 червня 1999 р. № 752-XIV).
   Проаналізувавши зазначені формулювання, доходимо висновку: наш законодавець припускає, що положення міжнародного договору можуть не збігатися з положеннями певного національного закону, але вони не повинні суперечити Конституції. У свою чергу, національний закон може не суперечити Конституції, але містити правила, які дещо відрізняються від положень міжнародних дво- та багатосторонніх договорів (приклад з цього аспекту наведемо далі).