|
Користування гуртожитками Порядок надання жилої площі в гуртожитках підприємств, установ, організацій, користування та виселення з гуртожитків, їх утримання регулюються статтями 127-132 Житлового кодексу, “Примірним положенням про гуртожитки”, затвердженим Постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 р. за № 208.
Гуртожитки — це приміщення, призначені для проживання і спільного користування кількома одинокими особами, які не перебувають у сімейних стосунках, або для проживання окремих сімей. Гуртожитки призначаються для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання.
Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки. Переобладнання жилих будинків під гуртожитки провадиться з дозволу виконавчого органу обласної, міської ради.
Не допускається розміщення гуртожитків у підвалах і цокольних поверхах, а також використання під гуртожитки приміщень у жилих будинках, призначених для постійного проживання громадян. Хоча виконавчим комітетом Київської міської Ради народних депутатів в 70-х, 80-х роках були прийняті рішення про надання підприємствам, установам та організаціям дозволів на використання жилих будинків, їх частин, окремих під’їздів, поверхів та окремих квартир під гуртожитки для тимчасового проживання працівників.
На сьогодні необхідність у використанні багатоквартирних будинків або їх частини під гуртожитки відпала, більшість квартир заселена сім’ями, які постійно прописані і тривалий час перебувають на квартирному обліку. Частина квартир, в порушення чинного законодавства, використовується не за призначенням — здається в оренду комерційним структурам; використовується під складські приміщення; для поселення не прописаних громадян.
Враховуючи необхідність використання державного житлового фонду за призначенням Київська міська державна адміністрація своїм розпорядженням № 813 від 28.05.99 “Про гуртожитки в жилих будинках м. Києва” визнала, що втратили чинність деякі рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів про використання жилих будинків, їх частин, окремих під’їздів, поверхів та окремих квартир під гуртожитки для тимчасового проживання працівників. Райдержадміністрації, за місцем знаходження жилих будинків, які використовувались під гуртожитки, зобов’язано було по-перше, видати сім’ям та одиноким громадянам, які постійно проживають, прописані та перебувають на квартирному обліку ордери на займані жилі приміщення. По-друге, вжити заходів щодо відселення з квартир громадян, які там проживають безпідставно, розірвати договори оренди та виселити з них комерційні структури. А звільнені квартири або кімнати в загальних квартирах використовувати для розселення одиноких громадян або сімей, які перебувають на черзі квартирного обліку та проживають по декілька в одній квартирі або в одній кімнаті.
Як вже зазначалося, гуртожитки можуть бути призначені для проживання одиноких громадян (жилі приміщення перебувають у спільному користуванні кількох осіб, які не перебувають у сімейних стосунках) і проживання сімей (жилі приміщення, що складаються з однієї чи кількох кімнат, перебувають у відособленому користуванні сімей). У гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян, у разі необхідності можуть бути виділені приміщення для проживання сімей.
Для тимчасового забезпечення жилим приміщенням малих сімей адміністрація разом з профспілковим комітетом підприємств, установ, організацій у разі необхідності приймає рішення про використання жилих будинків під гуртожитки і надає їм відповідного статусу. Рішення про це повинно прийматися до початку спорудження будинку.
Житлове становище громадян, які проживають у службових жилих приміщеннях і гуртожитках, мають деякі особливості, оскільки надаються ці приміщення певним категоріям громадян, які і визначають їх права і обов’язки. Якщо службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв’язку з характером їх трудових відносин мають проживати за місцем роботи або поблизу від нього, то гуртожитки призначаються для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання.
Жила площа в гуртожитку не підлягає обміну, розділу, бронюванню і здачі в піднайом.
Права і обов’язки мешканців та адміністрації гуртожитку
Мешканці гуртожитку мають права і несуть закріплені за ними обов’язки. Робітники, службовці, студенти, учні, а також інші громадяни, які проживають у гуртожитку, мають право:
- користуватися приміщеннями культурно-побутового призначення, обладнанням, інвентарем гуртожитку та комунально-побутовими послугами;
- вимагати своєчасної заміни обладнання, меблів, постільних речей та іншого інвентарю, що стали непридатними;
- вимагати усунення недоліків у культурно-побутовому обслуговуванні.
Громадяни, які проживають у приміщеннях, що перебувають в їх відособленому користуванні, вправі вселити туди своїх неповнолітніх дітей.
Вселення інших членів сім’ї в указані приміщення допускається лише з дозволу адміністрації, профспілкового комітету підприємства, установи, організації та письмової згоди членів сім’ї громадянина, які проживають разом з ним. Робітники, службовці, студенти, учні, а також інші громадяни, які проживають у гуртожитку, зобов'язані: використовувати надану жилу площу відповідно до її призначення; забезпечувати схоронність приміщень, обладнання та інвентаря; додержувати правил співжиття і правил внутрішнього розпорядку гуртожитку; зберігати чистоту й порядок у жилих приміщеннях, місцях загального користування. Особи, які вибувають з гуртожитку, зобов’язані здати все майно, що записано за ними. При нездачі указаного майна або його псуванні повинні відшкодовуватися заподіяні збитки.
Ремонт пошкоджених з вини мешканців приміщень гуртожитку, а також меблів, обладнання та інвентарю провадиться винними особами або за їхній рахунок.
Мешканцям гуртожитку забороняється: провадити самовільно переобладнання та перепланування приміщень; захаращувати предметами домашнього вжитку балкони, пожежні проходи, коридори, сходові клітки й запасні виходи; зберігати в жилих приміщеннях, на балконах легкозаймисті та горючі рідини, вибухонебезпечні матеріали та речовини, що забруднюють повітря; установлювати без дозволу керівництва гуртожитку тимчасові електронагрівальні прилади для додаткового обігрівання приміщень; у період з 23 до 7 години включати на підвищену гучність телевізори, магнітофони та радіоапаратуру, грати на музичних інструментах і створювати інший шум, що порушує спокій громадян; самовільно переселятися з одного приміщення в інше.
Переселення в разі необхідності громадян з одного жилого приміщення в інше в одному гуртожитку провадиться за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації та профспілкового комітету з видачею нового ордера.
Підприємство, установа, організація, у віданні якої перебуває гуртожиток, зобов’язана утримувати його згідно з встановленими санітарними правилами, єдиними правилами та нормами експлуатації і ремонту житлового фонду; своєчасно провадити необхідний капітальний і поточний ремонт будівлі та ремонт інвентарю; укомплектувати кожну кімнату меблями, постільними речами та іншим інвентарем відповідно до типових норм.
Керівники підприємств, установ, організацій, у віданні яких перебувають гуртожитки, несуть відповідальність за правильну експлуатацію та утримання гуртожитків, підтримання в них установленого порядку і правил проживання.
На час проведення капітального ремонту гуртожитку, його мешканцям адміністрацією підприємства, установи, організації надається жила площа в тому самому або іншому гуртожитку чи інше жиле приміщення. Після закінчення капітального ремонту зазначені особи поселяються на площу, яку вони займали раніше.
Надання жилої площі в гуртожитках
Жила площа в гуртожитках надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації та відповідного профспілкового комітету.
Правила ст. 129 Житлового Кодексу про те, що на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на цю площу, не означають, що на зазначені правовідносини поширюються положення ст. 117 Житлового Кодексу про наслідки визнання ордера недійсним. Глава 2 Житлового Кодексу про користування жилими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду, яка включає ст. 117, і гл. 4 Житлового Кодексу про користування гуртожитками регулюють не аналогічні правовідносини, і в останній немає посилання на те, що на правовідносини, які нею регулюються, поширюється дія глави 2 Житлового Кодексу. Тому відсутні підстави для висновку про її поширення.
Так само окремо регулює Житлового Кодексу у гл. З користування службовими жилими приміщеннями, але на відміну від норм цієї глави у гл. 4 не передбачено, що до користування гуртожитками застосовуються правила про договір найму жилого приміщення і в тому числі правила ст. 117 Житлового Кодексу.
На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу. Ордер може бути виданий лише на вільну жилу площу.
При одержанні ордера пред’являються паспорти всіх членів сім’ї, включених до ордера, з відміткою про виписку з попереднього місця проживання.
Жила площа в гуртожитках надається в порядку черговості, що визначається адміністрацією підприємства, установи, організації та профспілковим комітетом.
Жила площа в гуртожитку надається в розмірі не менше 6 м2 на одну особу.
Громадянам, які вибули з гуртожитку у зв’язку з призовом на дійсну строкову військову службу, а також офіцерам, які вибули з гуртожитку у зв’язку з призовом із запасу на дійсну військову службу на строк до трьох років, має бути знову надана жила площа в гуртожитку, якщо після проходження військової служби вони повернулися на те саме підприємство, в установу, організацію.
Користування жилою площею в гуртожитках
Вселення в гуртожиток громадян провадиться завідуючим (директором) гуртожитком або працівником, який його заступає, на підставі виданого адміністрацією підприємства, установи, організації ордера.
Мешканці гуртожитку сплачують за користування гуртожитком. Розмір плати, встановлений для студентських гуртожитків, визначається спільним наказом Міністерства освіти, охорони здоров’я та фінансів “Про встановлення граничного розміру плати за проживання в студентських гуртожитках” від 21 грудня 1998 р. за № 453/362/260. Граничний розмір плати за проживання у студентських гуртожитках — для студентів, абітурієнтів, слухачів підготовчих відділень, викладачів і працівників навчальних закладів, які перебувають у відрядженнях, аспірантів, докторантів, клінічних ординаторів, інтернів, слухачів системи підвищення кваліфікації — не вище ставки квартирної плати, встановленої для будинків державного житлового фонду. Конкретний розмір плати за проживання , в гуртожитках встановлюється адміністрацією вищого навчального. закладу.
Розмір плати за проживання в гуртожитках вищих навчальних закладів для студентів, які навчаються за державним замовленням, не повинен перевищувати мінімальний розмір стипендії студента вищого навчального закладу відповідного рівня акредитації.
До обов’язкових послуг, що надаються особам, які проживають у гуртожитку, належать:
- комунальні послуги (тепло-, електро-, газо-, водопостачання);
- обслуговування обладнання гуртожитку;
- дезинфекція, дератизація та дезінсекція;
- охорона та протипожежна сигналізація;
- поточний ремонт будівель гуртожитку та його обладнання;
- прання та поновлення білизни;
- матеріальне забезпечення утримання приміщень у чистоті.
Виселення з гуртожитків
Сезонні, тимчасові працівники й особи, які працювали за строковим трудовим договором і припинили роботу, а також особи, які навчалися в навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв'язку з роботою чи навчанням.
Інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку у зв’язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину. Осіб, які припинили роботу з інших підстав, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.
З гуртожитку без надання іншого жилого приміщення не можуть бути виселені:
1) інваліди війни та інші інваліди з числа військовослужбовців, які стали такими внаслідок поранення, контузії або каліцтва, яких вони дістали при захисті СРСР чи при виконанні інших обов’язків військової служби або внаслідок захворювання, зв’язаного з перебуванням на фронті; учасники Великої Вітчизняної війни, які перебували у складі діючої армії; сім’ї військовослужбовців і партизанів, які загинули або пропали без вісті при захисті СРСР чи при виконанні інших обов’язків військової служби; сім’ї військовослужбовців; інваліди з числа осіб рядового та начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ СРСР, які стали такими внаслідок поранення, контузії або каліцтва, яких вони дістали при виконанні службових обов’язків;
2) особи, які пропрацювали не менш як 10 років на підприємстві, в установі, організації, що надали їм жилу площу в гуртожитку;
3) особи, звільнені у зв’язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням штату працівників;
4) пенсіонери по старості, персональні пенсіонери; члени сім’ї померлого працівника, якому було надано жилу площу в гуртожитку; інваліди праці І і II груп, інваліди І і II груп з числа військовослужбовців і прирівняних до них осіб;
5) одинокі особи з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними.
Осіб, які проживають у гуртожитках, виселяють також у разі знесення будинку чи переобладнання будинку (жилого приміщення) в нежилий, а також якщо будинок (жиле приміщення) загрожує обвалом. При цьому особам, які підлягають виселенню, надається інша жила площа в гуртожитку або інше жиле приміщення (сім’ї — кімната в гуртожитку для проживання сімей, а одинаку, який проживає в кімнаті, що перебуває в його відособленому користуванні, — така сама кімната).
Інше жиле приміщення, що передається громадянам у зв’язку з виселенням з гуртожитку, має відповідати встановленим законодавством вимогам. Громадян, які самоправне зайняли жилу площу в гуртожитку, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
Громадяни можуть бути виселені з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення також на підставах, передбачених ст. 116 Житлового кодексу.
При цьому слід мати на увазі, що п. 22 Постанови Пленуму Верховного суду України “Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України” від 12 квітня 1985 р. за № 2 зазначає, що при вирішенні спорів про виселення з гуртожитків, судам обов’язково слід з’ясовувати, чи є гуртожитком приміщення, яке займає відповідач.
Для цього, зокрема, необхідно затребувати дані про те, чи перебуває будинок, в якому розміщено таке приміщення, у віданні позивача; чи побудований він як гуртожиток або спеціально для цього переобладнаний; чи є дозвіл санепідемстанції на його заселення як гуртожитку; чи зареєстрований він як гуртожиток у виконавчому органі районної, міської, районної в місті ради; чи видавався ордер на зайняття жилої площі в гуртожитку; чи укомплектований будинок (жиле приміщення) меблями, спеціальним устаткуванням, інвентарем, культурно-побутовими предметами, необхідними для проживання, занять і відпочинку громадян, чи є штати для обслуговування гуртожитку, як оплачується проживання тощо. Також слід враховувати те, що гуртожитками вважаються спеціально побудовані підприємствами, установами, організаціями жилі будинки для малосімейних, щодо яких адміністрацією, органом громадської організації і профспілковим комітетом до початку будівництва прийнято рішення про їх використання як сімейних гуртожитків і вони зареєстровані у виконкомі як гуртожитки.
Якщо гуртожиток надано у зв’язку з роботою, слід з’ясовувати вид трудового договору, укладеного між позивачем і відповідачем, і за яких підстав він був припинений, маючи на увазі, що, згідно зі ст. 132 Житлового Кодексу, без надання іншого жилого приміщення можуть бути виселені сезонні, тимчасові працівники, які припинили роботу, особи, які працюють за строковим трудовим договором, а також інші працівники, які звільнилися за власним бажанням без поважних причин, або звільнені за порушення трудової дисципліни чи вчинення злочину. При припиненні трудового договору з інших підстав вони, як і особи, перераховані в ст. 125 Житлового Кодексу, можуть бути виселені тільки з наданням іншого жилого приміщення.
Приватизація малосімейними будинків, що не мають статусу гуртожитку
Часто будинкам для малосімейних надають статус гуртожитків, квартири в яких відповідно до Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду” не можуть бути приватизовані. Трапляються випадки коли це робиться після прийняття будинку в експлуатацію як жилого.
Інколи органи приватизації відмовляють громадянам у приватизації житла на підставі того, що ордери на заселення видаються їм адміністрацією підприємства, і вони не укладають договору найму жилого приміщення. Відповідно ж до житлового законодавства, з усіма квартиронаймачами мають бути укладені договори найму. На жаль, нині вони у більшості випадків не укладаються і не переукладаються. Громадяни, які мають сім'ю і мешкають в окремих кімнатах будинків для малосімейних, платять за житло та комунальні послуги, як і квартиронаймачі, у розмірах, встановлених для житлових приміщень в будинках державного житлового фонду.
Особливої уваги й актуальності в умовах соціально-економічних змін набувають реформування підприємств, організацій і установ. Значна кількість жилих будинків, зведених багато років тому, використовувалися як тимчасове житло. Цим будинкам надавався статус гуртожитків, а підприємства, установи, організації зводили нові жилі будинки для своїх працівників й поліпшували їхні житлові умови, а старе житло передавали для тимчасового проживання іншим громадянам. Організація і будівництво гуртожитків були зумовлені головним чином неможливістю забезпечення всіх потребуючих житла громадян окремими жилими приміщеннями. І тому Постановою Ради Міністрів Української РСР і Української республіканської ради професійних спілок “Про використання житлових будинків для малосімейних для тимчасового забезпечення житловими приміщеннями малих сімей” від 30 вересня 1981 р. за № 496 було визнано за доцільне використовувати в разі необхідності як сімейні гуртожитки для тимчасового забезпечення жилими приміщеннями малих сімей, жилі будинки для малосімейних.
Рішення про це повинно було прийматися адміністрацією та профспілковим комітетом до початку спорудження будинку, а використання жилих будинків для малосімейних повинно було провадитися після їх реєстрації як гуртожитків. Якщо таке рішення не було прийнято, жилий будинок заселявся, як звичайний, і на нього поширювався правовий режим, встановлений для жилих будинків і жилих приміщень державного і громадського житлового фонду згідно з вимогами чинного житлового законодавства. Зазначена постанова знайшла широке втілення у житловій політиці і для тимчасового забезпечення жилими приміщеннями окремих родин, які працюють на підприємстві, в установі, організації, у разі виникнення такої необхідності приймали рішення про використання будинків для малосімейних як гуртожитків і надавали їм відповідного статусу.
Згідно зі ст. 127 Житлового кодексу України, під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки. Організація і будівництво гуртожитків спричинені в основному неможливістю забезпечення всіх потребуючих житла громадян окремими жилими приміщеннями.
На будинки для малосімейних, щодо яких не прийнято рішення про надання їм статусу гуртожитку, поширюється правовий режим, встановлений для жилих будинків і жилих приміщень державного і громадського житлового фонду.
Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому органі відповідної Ради. Якщо такої реєстрації не було проведено, будинок не має статусу гуртожитку. Заселяються гуртожитки після отримання дозволу на це санепідемстанції і створення в них необхідних житлово-побутових умов для проживання.
“Примірним положенням про гуртожитки”, затвердженим Потановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 р. за № 208 передбачено, що питання про переобладнання жилих будинків під гуртожитки вирішується з дозволу виконавчого органу відповідної ради. Разом з тим, законодавство не допускає використання під гуртожитки приміщень у жилих будинках, призначених для постійного проживання громадян.
Відповідно до ст. 129 Житлового кодексу, на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку, адміністрація підприємства, установи, організації надає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу прощу. Треба зазначити, що приміщення, пристосовані під гуртожиток, після того, як перестають ними бути, використовуються як звичайна жила площа для проживання малих сімей.
Згідно зі ст. 4 Житлового кодексу України, житловий фонд створюють жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що розміщуються на території України. Він призначений для постійного проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень, так і гуртожитків.
Разом з тим необхідно зазначити, що кімнати в гуртожитках не можуть бути приватизовані громадянами, які в них проживають, а квартири у будинках для малосімейних — можуть.
Значна кількість жилих будинків, які мають статус гуртожитків, уже втратила свою специфіку як тимчасове житло. У більшості з них проживають родини, позбавлені реальних можливостей для поліпшення житлових умов, права на постійне проживання і приватизацію жилої площі, яку вони займають у гуртожитку. Гуртожитки не ремонтуються у зв’язку з відсутністю коштів у власників, їхньому утриманню не приділяється відповідної уваги. Окрім того, в державі відсутній дієвий механізм врегулювання проблеми забезпечення громадян житлом при виселенні з гуртожитків, оскільки більшість з них не можуть бути виселені без надання іншого приміщення. А як уже зазначалося, коли будинки, пристосовані під гуртожиток, перестають ними бути, вони повинні використовуватися не як гуртожитки, а як звичайні жилі будинки для проживання, квартири в яких підлягають приватизації.
Необхідно чітко розрізняти гуртожитки й будинки для малосімейних за їх призначенням, оскільки останні можуть бути приватизовані.
Із зазначеного можна зробити висновок, що гуртожиток — це жила будівля, що зареєстрована як така у виконавчому органі відповідної ради чи державної адміністрації і відповідає певним вимогам, де громадянам у зв'язку з трудовими відносинами або навчанням у навчальному закладі освіти за спеціальними ставками оплати згідно з ордером, виданим власником гуртожитку, надаються у тимчасове користування жила площа, меблі та інші предмети домашнього вжитку і культурно-побутового призначення. Гуртожитки обслуговуються спеціальним персоналом. У разі відсутності в будинку статусу гуртожитку його використання як гуртожитку є порушенням вимог чинного законодавства про порядок і вселення в жилі будинки.
Основне призначення гуртожитків — тимчасове проживання одиноких громадян (один вид гуртожитків) або окремих родин (другий вид гуртожитків). У гуртожитках першого виду в разі необхідності можуть бути виділені приміщення для родин. Ці приміщення повинні розташовуватися в окремих під’їздах (секціях) будинку.
Відповідно до п. 2 ст. 2 Закону “Про приватизацію державного житлового фонду”, кімнати в гуртожитках приватизації не підлягають. У зв'язку з цим великого значення набуває точне визначення правового положення конкретного будинку. Це важливо для передачі будинків у встановленому порядку до житлового фонду місцевих рад і подальшої їх приватизації. Адже п. 2 ст. З Закону України “Про приватизацію державного майна” передбачено, що дія закону не поширюється на об’єкти державного земельного та житлового фондів, а також на об’єкти соціально-культурного призначення, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються.
При цьому, згідно з п. 32 Методики оцінки вартості майна під час приватизації, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2000 р. за № 1554, вартість цілісного майнового комплексу коригується на вартість державного житлового фонду. Але практика приватизації житла складається так, що будинки для малосімейних включаються до акта оцінки вартості підприємств, які приватизуються, а потім — до статутного фонду новостворених акціонерних товариств. Мешканцям пропонують викупати житло, що для більшості з них є неможливим. До речі, в одних випадках гуртожитки та будинки для малосімейних вважаються державним житловим фондом, а в інших — об’єктами соціально-культурного призначення.
Одну із можливостей для приватизації будинків для малосімейних передбачено п. 9 ст. 8 Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду”, де зазначено, що у разі банкрутства підприємств, зміни форми власності або ліквідації підприємств, установ і організацій, у повному господарському віданні яких перебуває державний житловий фонд, останній (крім гуртожитків) одночасно передається в комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських рад.
Ситуація, що склалася на сьогоднішній день, вимагає переведення будинків для малосімейних у комунальну власність. Житлові будинки (разом з вбудованими та прибудованими нежилими приміщеннями) та гуртожитки (у тому числі не завершені будівництвом) передаються з державної у комунальну власність безоплатно (ч. 1 ст. 7 Закону України “Про внесення змін до деяких законів України щодо передачі об’єктів права державної власності у комунальну власність” від 21 грудня 2000 р.). Це дозволить наймачам приватизувати квартири, в яких вони мешкають. Зазначене питання почало втілюватися у життя в окремих регіонах. Зокрема, з метою удосконалення роботи з обліку, управління й передачі гуртожитків на баланс місцевих рад Верховна Рада Автономної Республіки Крим Постановою від 21 квітня 1999 р. затвердила Положення про порядок реєстрації в Автономній Республіці Крим жилих будинків як гуртожитків. На підставі цього Положення відбувається і відміна реєстрації жилих будинків як гуртожитків з урахуванням чинного законодавства і прав мешканців гуртожитків.
Положення рекомендує виконавчим комітетам і держадміністраціям разом з власниками гуртожитків визначити:
1) з урахуванням згоди мешканців переведення жилих будинків, які мають статус гуртожитків, в жилі будинки для постійного проживання з видачею громадянам ордерів і наданням права на приватизацію житла та передачу жилих будинків у комунальну власність територіальної громади або створення на їх базі житлових кооперативів;
2) можливість для відокремленого проживання сімей, переселення одиноких громадян, що проживають на койко-місцях, в окремі секції, блоки;
3) необхідність укладення договорів найму жилих приміщень і відокремлених місць загального користування з мешканцями гуртожитків тощо. Мешканці можуть виступати ініціаторами зміни статусу будинку як гуртожитку на жилий будинок для постійного проживання.
При передачі гуртожитків у комунальну власність територіальних громад Верховна Рада Автономної Республіки Крим керується Законом України “Про передачу об’єктів права державної і комунальної власності”, а питання переведення гуртожитків після доведення їх до визначених будівельними нормами і правилами норм на жилі будинки для постійного проживання, виділення квартир у цих будинках вирішується місцевими органами влади в межах їх повноважень і житлового законодавства. Приватизація квартир у будинках у подальшому здійснюється відповідно до Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду” і нормативних актів, прийнятих на його виконання.
До того ж, на розгляд Верховної Ради України підготовлений і поданий проект закону про внесення змін і доповнень до Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду” (відносно приватизації кімнат у гуртожитках), прийняття якого надасть можливість для часткового вирішення вказаної проблеми. Проектом передбачається передача у приватну власність кімнат гуртожитків лише тим окремим категоріям мешканців, які не можуть бути виселені без надання іншого жилого приміщення. Його дія поширюється на гуртожитки, що увійшли до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), у разі, якщо господарське товариство визнано банкрутом, ліквідується або не має достатньо коштів для здійснення фінансування видатків, пов’язаних з утриманням і капітальним ремонтом гуртожитків.
Прийняття зазначеного проекту сприятиме вирішенню багатьох проблем, що виникають перед мешканцями гуртожитків, які відстоюють своє право на отримання квартир, де вони проживають, у власність, оскільки в деяких випадках будинкам для малосімейних надавався статус гуртожитків всупереч вимогам чинного законодавства без прийняття відповідних рішень, або це робилося після прийняття будинку в експлуатацію як жилого.
Це сприятиме також частковому забезпеченню реалізації права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі. Отримавши квартиру у власність, громадяни матимуть можливість самостійно вирішувати питання розпорядження цією власністю. Завдяки цьому зменшиться соціальна напруженість і невдоволеність, що спостерігається сьогодні. До того ж, вирішиться питання продекларованого зобов’язання держави безкоштовно забезпечити громадян житлом при їх виселенні з гуртожитку, що неможливо здійснити нині через обмеженість ресурсів бюджету.
Окрім того, значна кількість гуртожитків перебуває у аварійному стані, умови проживання в них не відповідають встановленим санітарним і технічним вимогам, а ремонт приміщень перекладається на плечі мешканців гуртожитків. Слід зазначити, що на практиці існують непоодинокі випадки, коли адміністрація підприємства, установи, організації приймала незаконні рішення щодо перепрофілювання гуртожитків, передавала їх в оренду комерційним структурам, під заставу, укладала договори купівлі-продажу, порушуючи при цьому право мешканців на житло. А в деяких випадках останніх виселяли в примусовому порядку, порушуючи при цьому норми Конституції України.
Проектом нового Житлового кодексу таким же чином як нині врегульовані питання щодо гуртожитків. А саме для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян на період роботи або навчання створюються гуртожитки у спеціально споруджених або переобладнаних з цією метою жилих будинках. Гуртожитки оснащуються меблями, іншими предметами культурно-побутового призначення, необхідними для проживання, навчання та відпочинку осіб, які в них проживають. Жилі будинки, що належать до категорії гуртожитків, реєструються в місцевих органах виконавчої влади або органах місцевого самоврядування. Гуртожитками можуть користуватися не тільки громадяни України, а й іноземні громадяни та особи без громадянства.
У гуртожитку для проживання самотніх громадян встановлюється норма загальної площі не менш як 6 м2 на одну особу.
|
