§ 6. Консульські зносини та консульські представництва

   Консульські відносини виникли значно пізніше дипломатичних відносин і споконвічно служили для досягнення інших цілей. В умовах розширення в середні століття економічних зв’язків торговці, знаходячись в іноземних державах, усе частіше мали потребу в особливому захисті своїх інтересів. У XV–XVI століттях консульські відносини стали обов’язковим атрибутом міждержавних відносин. З кінця XVIII – початку XIX ст. правовий статус консульських представництв і їхнього персоналу почали обговорювати в міжнародних, у тому числі у спеціальних консульських договорах.
   З часом викристалізувалися основні розбіжності між дипломатичними та консульськими закладами. Діяльність дипломатичних представництв пов’язана в першу чергу з політичними аспектами міжнародних відносин, а консульські представництва служать насамперед для підтримки та розвитку економічних і культурних зв’язків. На відміну від дипломатичного представництва, що здійснює свої функції на всій території держави, консульських представництв однієї держави на території іншої держави може бути декілька, і тоді кожне з них виконує свої функції у встановленому регіоні – консульському окрузі. Зрідка на консульські установи можуть бути покладені окремі функції дипломатичного представництва. Встановлення та підтримка консульських відносин між державами не завжди супроводжується встановленням між ними дипломатичних відносин. Правове регулювання консульських відносин відрізняється від правового регулювання дипломатичних відносин. Останні спираються насамперед на кодифікаційний акт – Віденську конвенцію про дипломатичні зносини 1961 р., а також на звичаї, що відіграють істотну, але все-таки допоміжну роль. У сфері регулювання консульських відносин та визначення обсягу консульських привілеїв й імунітетів крім Віденської конвенції про консульські зносини від 24 квітня 1963 р. не втрачають значення двосторонні консульські договори та міжнародно-правові консульські звичаї. Тому для з’ясування правового статусу консульського представництва звернення до двостороннього консульського договору (якщо такий укладено) є обов’язковим.
   Особливу категорію консульських установ складають позаштатні консули. Позаштатний консул не знаходиться на державній службі держави, яку представляють. Це, як правило, громадяни країни перебування, що виконують функції консула з доручення держави, яку представляють, за згодою держави перебування. Виконання таких функцій може бути як безкоштовним, так і за винагороду у вигляді консульських зборів, які консул за згодою держави, яку представляють, перетворює на свою користь.
   Практика України в підтриманні консульських відносин включає як участь у Віденській конвенції про консульські зносини 1963 р., так і укладення двосторонніх консульських договорів. Діяльність консульських представництв України в іноземних державах урегульована Консульським статутом.