§ 5. Особисті дипломатичні привілеї й імунітети

   Особи, що користуються особистими дипломатичними привілеями й імунітетами, зазначені у Віденській конвенції про дипломатичні зносини. До них відносяться дипломатичні агенти та члени родини дипломатичного агента, якщо вони проживають разом із ним і не є громадянами держави перебування (с. 31, ч. 1 ст. 37). Особливу категорію складають особи, що не є дипломатичними агентами, але володіють деяким обсягом особистих дипломатичних привілеїв й імунітетів. Відповідно до Віденської конвенції про дипломатичні зносини це насамперед члени адміністративно-технічного персоналу дипломатичного представництва та члени їхніх родин, що живуть разом із ними, якщо вони не є громадянами держави перебування чи не проживають у ній постійно. Такі особи мають особисту недоторканність, недоторканність житла, імунітети від кримінальної юрисдикції, фіскальні привілеї й імунітети, імунітети від повинностей, деякі митні привілеї. Імунітет від цивільної й адміністративної юрисдикції поширюється на цих осіб під час виконання службових обов’язків. Далі, це члени обслуговуючого персоналу, що користуються імунітетом у відношенні дій, вчинених ними під час виконання службових обов’язків. Ці особи звільняються від податків, мита та зборів з одержуваного ними заробітку. Нарешті, домашні працівники дипломатичного й адміністративно-технічного персоналу представництва, якщо вони не є громадянами держави перебування чи не проживають у ній постійно, звільняються від податків, мита та зборів з одержуваного ними заробітку.
   Особиста недоторканність є найважливішим дипломатичним імунітетом. Будь-яке зазіхання влади на особу посла з найдавніших часів розцінювалося як спрямоване безпосередньо проти государя чи країни, яку він представляв. Правда, у минулому це не завжди було гарантією безпеки для самих послів. За чинним міжнародним правом гарантії особистої недоторканності складають серцевину правового статусу дипломатичного агента, а зазіхання на особисту дипломатичну недоторканність кваліфікуються як серйозне правопорушення.
   Поняття особистої недоторканності досить складне. У загальному вигляді воно сформульоване у ст. 29 Віденської конвенції про дипломатичні зносини: “Особа дипломатичного агента недоторканна. Він не підлягає арешту або затриманню у жодній формі”. Як видно, ця норма формулює широкі заходи захисту. У той же час це не означає, що влада країни перебування безсила проти дипломатичного агента у разі порушення ним законів. У коментарі Комісії міжнародного права до ст. 29 зазначено, наприклад, що наявність особистої недоторканності не виключає щодо дипломатичного агента “ані заходів самооборони, ані заходів попередження, за виняткових обставин, здійснення ним злочинів чи проступків”. Деякі автори, беручи до уваги практику, вважають, що можлива навіть тимчасова затримка іноземного дипломата, але без взяття його під варту, для запобігання злочину чи ліквідації наслідків зробленого ним тяжкого правопорушення3. Природно, що такі виключення із права на особисту недоторканність можуть виникнути лише за надзвичайних обставин.
   Відповідно до Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні особиста недоторканність поширюється на голову дипломатичного представництва, членів дипломатичного персоналу (п. 12), членів їхніх родин, що проживають разом із ними, за винятком членів родин громадян України (п. 14), співробітників адміністративно-технічного персоналу та членів їхніх родин, що проживають разом із ними, за винятком громадян України й осіб, що постійно проживають в Україні (п. 15).
   Особисті юрисдикційні імунітети. Особиста дипломатична недоторканність тісно пов’язана з юрисдикційними імунітетами, що містять у собі імунітет від кримінальної, адміністративної та цивільної юрисдикції. Це не слід розуміти як те, що дипломатичний агент перестає взагалі бути суб’єктом юридичної відповідальності. По-перше, “імунітет дипломатичного агента від юрисдикції держави перебування не звільняє його від юрисдикції акредитуючої держави”. Тому акредитуюча держава вправі притягувати своїх громадян до юридичної відповідальності, а приймаюча держава вправі вимагати цього. По-друге, за згодою акредитуючої держави особу може бути позбавлено юрисдикційного імунітету. Однак влада країни перебування не вправі самостійно позбавити її такого імунітету. Саме в цьому сенсі юрисдикційні імунітети є абсолютними.
   Дипломатичний агент користується абсолютним імунітетом від кримінальної юрисдикції держави перебування. Це положення треба розуміти найбільш широко, як право дипломатичного агента взагалі не брати участь у кримінально-процесуальних діях у будь-якій якості. Проте, за згодою дипломатичного агента, він може бути допитаний як свідок.
   Наявність імунітету від кримінальної юрисдикції не породжує права порушувати кримінальні закони приймаючої держави. Порушення кримінальної справи та розслідування владою держави перебування злочину, зробленого дипломатичним агентом, не може бути поставлене в залежність від наявності в нього імунітету від кримінальної юрисдикції. Влада приймаючої держави вправі зажадати відкликання дипломатичного агента, підозрюваного чи обвинувачуваного в здійсненні злочину або оголосити його persona non grata. Відомі випадки, коли акредитуюча держава давала згоду на позбавлення імунітету від кримінальної юрисдикції країни перебування.
   Дипломатичний агент користується імунітетом від цивільної юрисдикції держави перебування, який не є абсолютним. Відповідно до ст. 31 Віденської конвенції про дипломатичні зносини дипломатичний агент не має імунітетів у випадках: a) речових позовів, що відносяться до приватного нерухомого майна, яке знаходиться на території держави перебування; б) позовів, що стосуються спадкоємства, відносно яких дипломатичний агент виступає як приватна особа; в) позовів, що відносяться до будь-якої професійної чи комерційної діяльності, яка здійснюється дипломатичним агентом у країні перебування за межами своїх офіційних функцій.
   Недоторканність приватної резиденції, транспорту.
   “Приватна резиденція дипломатичного агента користується тією самою недоторканністю чи захистом, що і приміщення представництва”. Термін “приватна резиденція” означає як місце постійного проживання дипломатичного агента, так і його тимчасову резиденцію (готельний номер, туристичний намет, трейлер і ін.) Недоторканністю користуються і засоби пересування (автомобіль, яхта й ін.). Особисті фіскальні привілеї й імунітети дещо відрізняються від аналогічних імунітетів дипломатичного представництва, їх обсяг не обговорений положеннями національного законодавства: “Дипломатичний агент звільняється від усіх податків, зборів і мит, особистих і майнових, державних, районних і муніципальних, за винятком: a) непрямих податків, які зазвичай включаються в ціну товарів чи послуг; б) зборів і податків на приватне нерухоме майно, що знаходиться на території країни перебування, якщо він не володіє ним від імені акредитуючої держави для цілей представництва; в) податків на спадщину та мит на спадкоємство, що стягуються державою перебування і т. д.”. Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні не згадує особисті фіскальні привілеї й імунітети.
   Особисті митні привілеї. Держава перебування відповідно до прийнятих нею законів та правил дозволяє ввозити та звільняє від усіх мит, податків і зборів, за виключенням складських зборів, зборів за перевезення та подібних послуг: a) предмети, призначені для офіційного використарння представництвом; б) предмети, призначені для особистого використання дипломатичного агента та членів його родини, що живуть із ним, включаючи предмети, призначені для облаштування. Особистий багаж дипломатичного агента звільнюється від догляду, якщо відсутні достатні підстави думати, що він містить предмети, на які не поширюються зазначені виключення, або предмети, ввіз чи вивіз яких заборонено законом чи регулюється карантинними правилами держави перебування. Такий догляд має відбуватися лише у присутності дипломатичного агента або його уповноваженого представника.