Підручники онлайн
Головна arrow Господарське право arrow Господарське право України (За редакцією Н.О.Саніахметової) arrow 12. Спільне підприємство. Підприємство, що повністю належить одному інвестору. Представництва, філії та інші відокремлені підрозділи інвестора-юридичної особи
Партнери

Авторські реферати,
дипломні та курсові роботи

Предмети
Аграрне право
Адміністративне право
Банківське право
Господарське право
Екологічне право
Екологія
Етика та Естетика
Житлове право
Журналістика
Земельне право
Інформаційне право
Історія держави і права
Історія економіки
Історія України
Конкурентне право
Конституційне право
Кримінальне право
Кримінологія
Культурологія
Менеджмент
Міжнародне право
Нотаріат
Ораторське мистецтво
Педагогіка
Податкове право
Політологія
Порівняльне правознавство
Право інтелектуальної власності
Право соціального забезпечення
Психологія
Релігієзнавство
Сімейне право
Соціологія
Судова медицина
Судові та правоохоронні органи
Теорія держави і права
Трудове право
Філософія
Філософія права
Фінансове право
Цивільне право
Цивільний процес
Юридична деонтологія


12. Спільне підприємство. Підприємство, що повністю належить одному інвестору. Представництва, філії та інші відокремлені підрозділи інвестора-юридичної особи

12. Спільне підприємство. Підприємство, що повністю належить одному інвестору. Представництва, філії та інші відокремлені підрозділи інвестора-юридичної особи

   Форми інвестицій передбачені законодавством України про іноземні інвестиції і, практично, не обмежені, хоча і можуть, в принципі, обмежуватися законом (ст. 392 Господарського кодексу ст.З Закону від 19.03.96 р.). Підприємство — розповсюджена форма інвестування. Розрізняється інвестування шляхом створення підприємства (новостворене підприємство) і інвестування у вже існуюче шляхом придбання підприємства повністю або придбання частки в ньому. Крім “унітарних” підприємств, тобто які повністю належать одному інвестору (наприклад, дочірнє підприємство юридичної особи-інвестора), розрізняються підприємства з більш ніж одним інвестором (наприклад, з декількома інвесторами з різних країн або з однієї країни за участю або без участі інвесторів українських). Підприємство, що належить повністю іноземному інвестору (інвесторам), визначається законом як “іноземне підприємство” (ст. 117 Господарського кодексу). У деяких законах (наприклад, від 16.04.1991р. “Про зовнішньоекономічну діяльність” —ст.1) фігурує поняття спільного підприємства. У Законі від 19.03.96 р. (ст.З) виділяється підприємство, що повністю належить іноземним інвесторам, при цьому під приналежністю варто розуміти відносини власності, а отже, — з цього випливає висновок, що такі підприємства самі не мають права власності і що майно таких підприємств знаходиться в них на праві господарського ведення. Варто мати на увазі, що відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 31.12.1992 р. № 24-92, державні підприємства не можуть бути засновниками підприємств будь-яких організаційних форм і видів, господарських товариств, кооперативів (крім об'єднань державних підприємств). З іншого боку, це не виключає придбання недержавним або іноземним суб'єктом частки в майні державного підприємства. Специфічною формою інвестування є створення представництв, філій та інших відокремлених підрозділів іноземної юридичної особи-інвестора. Створення відокремлених структурних підрозділів — представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності — регулюється ст.ст.1, 5 Закону від 16.04.1991 р., а також Інструкцією про порядок реєстрації представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні, затвердженою наказом МЗЕЗторгу України від 18.01.1996 р. № 30. Варто при цьому звернути увагу на розходження між реєстрацією представництв і їх розміщенням, що регулюється Положенням про порядок розміщення дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних і іноземних організацій в Україні, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.02.1995 р. № 146. Слід також мати на увазі, що представництво може не тільки здійснювати від імені юридичної особи різні дії юридичного характеру, але і займатися в межах наданих юридичною особою прав і від його імені господарською діяльністю.
   Необхідно розрізняти поняття: 1) представництво; 2) представництво іноземного суб'єкта господарської діяльності; 3) представництво іноземної фірми і 4) постійне представництво нерезидента. У першому випадку мова йде про відокремлені підрозділи юридичних осіб. Згідно зі ст.95 Цивільного кодексу, представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза його місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. В другому випадку мова йде про установу або особу, що представляє інтереси іноземного суб'єкта господарської діяльності в Україні і має на це належним чином оформлені відповідні повноваження (ст.1 Закону “Про зовнішньоекономічну діяльність). У третьому випадку — це акредитована у встановленому законодавством порядку в Україні особа, що на підставі відповідних належним чином оформлених повноважень представляє в Україні інтереси юридичні особи-нерезидента (ст.1 Митного кодексу).
   В останньому, четвертому, випадку (“постійне представництво нерезидента”) — це поняття, використовуване податковим законодавством для диференціації податку на прибуток підприємств, яким обкладаються іноземні особи (як юридичні, так і фізичні), що здійснюють господарську діяльність в Україні. Поняття постійного представництва нерезидента сформульовано в Законі України від 28.12.1994 р. “Про оподаткування прибутку підприємств” (ст.1.17). У якості “постійних представництв нерезидентів” можуть виступати як структурні підрозділи юридичної особи-нерезидента (вони зобов'язані зареєструватися в Міністерстві економіки і з питань європейської інтеграції України відповідно до згаданої Інструкції № 30), так і “резидентські” юридичні і фізичні особи як такі, що прирівнюються до постійних представництв. Зокрема, прирівнюються до постійних представництв нерезидентів резиденти, які мають повноваження діяти від імені нерезидента, що спричиняє виникнення в нерезидента цивільних прав і обов'язків. Разом з тим, господарська діяльність резидента України за дорученням нерезидента не завжди являє собою діяльність нерезидента через постійне представництво. Так, у відповідності зі ст.5 Конвенції між Урядом України і Урядом США про усунення подвійного оподатковування і попередженні ухиляння від сплати податків на доходи і капітал від 04.04.1994 р., резидент України або США розглядається як такий, що не має представництва, відповідно, у США або Україні, якщо він здійснює комерційну діяльність у цій країні через брокера, звичайного комісіонера або будь-якого іншого аґента з незалежним статусом, за умови, що ці особи діють у межах своєї звичайної діяльності. Відповідно до Положення про порядок реєстрації і обліку постійних представництв нерезидентів в Україні як платників податку на прибуток, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 16.01.1998 р. № 23, усі вони реєструються як платники податку на прибуток підприємств (якщо вже раніше не зареєстровані як резиденти-платники податку на прибуток).
   Визначаючи поняття філії юридичної особи, варто керуватися ст.95 Цивільного кодексу, що визначає її як відокремлений підрозділ юридичної особи, який розташований поза його місцезнаходженням і який здійснює усі або частину його функцій. Відмінність філій та інших відокремлених підрозділів юридичної особи (представництв, агентств, виробництв, відділень та ін.) від дочірнього підприємства у тому, що дочірнє підприємство саме є юридичною особою (п.2.32 Класифікації організаційно-правових форм господарювання, затвердженої наказом Держстандарту України від 22.11.1994 р. № 2884). Відокремлені підрозділи, як правило, не можуть виходити за межі видів діяльності юридичної особи, що їх створило, але, разом з тим, підрозділ іноземної юридичної особи в Україні діє в іншому правовому полі, — тому обсяг його прав і правосуб'єктність можуть істотно відрізнятися. Варто також мати на увазі, що у міжнародних договорах України поняття філії іноді формулюється особливим образом, коли термін “філія” носить умовний характер (наприклад, у ст.32 Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейським Союзом).

 
< Попередня   Наступна >