4. Розвиток правового регулювання інвестиційної діяльності

   Правове регулювання інвестиційної діяльності бере початок з давніх часів, а регулювання “заморського” інвестування — з часів колоніальних завоювань. Інвестування в суверенних країнах одержало розвиток разом з розвитком промисловості, фінансів, міжнародної торгівлі і появою “заморського” купецтва. Інвестування — знаряддя оптимізації і інтернаціоналізації економіки, за допомогою якого відшукуються вільні “ніші” у країні інвестора і по усьому світові. Примат економіки диктує політиці забезпечувати умови в тій або іншій країні для розвитку об'єктивного процесу дифузії капіталів і науково-технічного прогресу. Історія показує, що держави з неринковою економікою, держави з “перехідною” економікою і держави, що розвиваються, прагнуть установити контроль і обмеження стосовно власності іноземних інвесторів. На відміну від країн з ринковою економікою, тут, як правило, приймаються спеціальні закони про режим іноземних інвестицій, поряд із загальними нормами або нормативними актами, що регулюють інвестиційну діяльність.
   Правові проблеми інвестування в Україні виникли, звичайно, з проблем політичних, економічних і соціальних. Динаміка інвестиційного процесу є одним з важливих факторів просування до ринкових відносин, а отже — і до політично відкритого суспільства. Тому відношення до інвестування, особливо — комерційного та іноземного, відразу стало предметом гострої боротьби політичних сил. Почала формуватися державна політика щодо іноземних інвесторів. Крім того, необхідно було визначитися з політикою внутрішнього інвестування, а також з питань співвідношення внутрішнього та іноземного інвестування. Необхідно було зважати на упередження основної маси населення проти іноземців і іноземного інвестування, спотворене уявлення про державний суверенітет.
   В даний час в Україні склалася більш-менш окреслена державна політика стосовно іноземного інвестування, яку можна було б охарактеризувати наступними моментами:
   - перевага двостороннім міждержавним угодам перед законодавчим регулюванням за допомогою загальних правил незалежно від країни інвестора;
   - стимулювання експорту для поліпшення торговельного і платіжного балансу;
   - захист вітчизняного товаровиробника;
   - перевага виробничому та інноваційному інвестуванню;
   - стимулювання певних (пріоритетних) галузей економіки.
   Що ж стосується інвестування взагалі, то основним принципом залишається принцип, відповідно до якого держава несе відповідальність перед інвестором тільки у випадку, коли вона сама є реципієнтом.
   Україна одержала законодавство про інвестиційну діяльність і про іноземні інвестиції в порядку правонаступництва держав від радянського режиму “перебудови”, коли після довгої перерви комерційне, а також іноземне інвестування було дозволено, — адже раніше тільки держава, колгоспи, кооперативи і “громадські організації” могли мати у власності засоби виробництва, а акумуляція коштів населення здійснювалася в основному за допомогою державних позик, до того ж, часом, — у “добровільно-примусовому” порядку. Протягом 60 років в СРСР панувала концепція іноземного інвестування як атрибуту “грабіжницької політики імперіалізму”, знаряддя “колоніального поневолювання народів”. Тільки у другій половині 80-х років з'являється ряд партійно-урядових рішень, що відкрили дорогу різним формам іноземного інвестування в СРСР, і, насамперед — створенню спільних підприємств з іноземною участю. Розвиток законодавства в цей період увінчалося прийняттям Основ законодавства про інвестиційну діяльність в СРСР.
   Це законодавство потім було модифіковано в національне законодавство України про інвестиційну діяльність і законодавство про іноземні інвестиції. Незабаром після проголошення незалежності України були прийняті досить ліберальні закони про інвестиційну діяльність (1991 р.), іноземних інвестиціях (1991-1992 рр.), про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон (1992 р.). Потім почався період відкоту від ліберальної політики (Декрет 1993 р. і Закон 1996 р. про режим іноземного інвестування) до майже повного скасування пільг для структур, створюваних іноземними інвесторами (Закон від 17.02.2000 р. зі змінами 2002 р.). Відносно недовга історія законодавства України про іноземне інвестування — історія непослідовності законодавства і нестабільності для інвестора. Разом з тим, спеціальне законодавство про іноземні інвестиції буде, очевидно, існувати в Україні, принаймні, весь перехідний період в економіці паралельно з загальним інвестиційним законодавством, іншими словами, на відносно тривалий період має зберігатися кон'юнктурне втручання держави в діяльність іноземних вкладників капіталу. Слід зазначити і нову тенденцію до встановлення пільг для інвесторів у пріоритетних напрямках без диференціації для іноземних інвесторів (законодавство про спеціальні (вільні) економічні зони, законодавство щодо договорів про розподіл продукції, про інноваційну діяльність та ін.).