3. Управління у сфері інвестиційної діяльності

   Управління інвестуванням в Україні здійснюють різні державні органи. Єдиного державного органа, що спеціалізувався б на управлінні інвестуванням, немає. Управління в сфері інвестування входить, насамперед, у сферу діяльності Міністерства економіки і з питань європейської інтеграції України. Управлінські функції у сфері інвестиційної діяльності здійснюють також Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку, Фонд державного майна, Анти-монопольний комітет, Національний банк, Міністерство фінансів, Міністерство праці і соціальної політики, Державна митна служба, Державна податкова адміністрація, Державний комітет фінансового моніторингу, Міністерство освіти і науки та ін. Делеговані функції здійснюють торгово-промислові палати, асоціації, різні цільові або тимчасові робочі групи консультативного характеру і господарські товариства, створювані органами виконавчої влади. Наприклад, Кабінет Міністрів України постановою від 25.02.2003 р. № 255 визначив Торгово-промислову палату України і регіональні торгово-промислові палати уповноваженими органами по видачі сертифікатів про походження товарів, при вивезенні яких вони необхідні відповідно до національних правил країни ввезення або міжнародних договорів. Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку рішенням від 02.06.2002 р. № 158 визначила Українську асоціацію інвестиційного бізнесу як саморегулюючу організацію, що поєднує інвестиційних керуючих і компанії з управління активами. На регіональному рівні і на рівні великих територіальних громад цими питаннями, як правило, займаються регіональні і місцеві органи з управління економікою і зовнішньоекономічними зв'язками (наприклад, шляхом складання місцевих програм по залученню іноземних інвестицій, реєстрації іноземних інвестицій).
   У різних країнах характер регулювання залежить від рівня економічного розвитку й економічного режиму. Як правило, для країн з відсталої або середньорозвинутою економікою характерне активне втручання в інвестиційну сферу з боку бюрократичних структур, а також прагнення до “ручного”, волюнтаристського керування інвестуванням у найбільш привабливих секторах економіки. У розвитих країнах держава регулює лише інвестиції в державний сектор економіки, а в іншому, як правило, проводить політику “відкритої економіки”, виступаючи лише гарантом. Наприклад, у США федеральна структура — ОПІК надає державні фінансові гарантії американським інвестиціям за рубежем (подібні організації є й в інших країнах, наприклад, у Великобританії). З іншого боку, спеціальне федеральне агентство США активно втручається в управління вільними економічними зонами.
   До організацій, що здійснюють міжнародно-правове регулювання інвестиційної діяльності, відносяться, насамперед, такі спеціалізовані міжнародні інституції як Міжнародний валютний фонд і Група Світового банку (Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Міжнародна фінансова корпорація, Міжнародна асоціація розвитку, Багатостороннє агентство по гарантіях інвестицій і Міжнародний центр по врегулюванню інвестиційних спорів), Європейський банк реконструкції і розвитку, Чорноморський банк реконструкції і розвитку, учасником яких є й Україна. Всесвітня торговельна організація, про вступ у яку Україна вже давно веде переговори, також займається питаннями міжнародно-правового регулювання інвестиційної діяльності. Важливе місце займають інвестиційні питання в діяльності ряду спеціалізованих установ ООН: ЮНІДО (Організація Об'єднаних Націй по промисловому розвитку), ЮНКТАД (Конференція Організації Об'єднаних націй по торгівлі і розвитку) та ін., регіональних економічних угруповань і союзів: НАФТА (Північноамериканська асоціація вільної торгівлі), АПЕК (Асоціація тихоокеанського економічного співробітництва) та ін.
   На транснаціональному рівні регулюється свобода руху товарів, послуг, осіб і капіталів у рамках Європейського Союзу (ЄС). Організації, що ставлять перед собою подібні цілі, створені також африканськими (Африканський Союз) та іншими країнами.