§ 1. Виникнення та розвиток міжнародно-правового регулювання космічного простору

   Запуск у 1957 р. першого штучного супутника Землі поклав початок міжнародно-правового регулювання використання космічного простору. Перші та найважливіші міжнародно-правові норми в цій галузі з’явились ще до укладання міжнародних договорів про космос і були звичаєво-правовими. Вони встановлювали: а) космос є загальним спадком людства та не може бути об’єктом державного привласнення; б) космос може використовуватися лише в мирних цілях. Ці норми і сьогодні залишаються основними в міжнародно-правовому регулюванні космічного простору. Згодом були укладені міжнародні договори, що залишаються найважливішими у правовому регулюванні використання космічного простору до цього часу: Договір про принципи діяльності держав з дослідження та використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, 1967 р. (далі – Договір про космос), Угода про порятунок космонавтів та повернення об’єктів, запущених в космічний простір, 1968 р., Конвенція про міжнародну відповідальність за збиток, завданий космічними об’єктами, 1972 р., Конвенція про реєстрацію об’єктів, що запускаються в космічний простір, 1975 р., Угода про діяльність держав на Місяці й інших небесних тілах 1979 р.
   Значний масив звичаєво-правових і договірних норм, що регулюють міжнародно-правовий режим космосу, дозволяє казати про міжнародне космічне право. Предметом регулювання міжнародного космічного права є порядок взаємовигідного використання державами космічного простору в мирних цілях. Міжнародне космічне право ґрунтоване на тих саме принципах, що й загальне міжнародне право, але має і власні галузеві принципи: принцип нерозповсюджен-ня державного суверенітету на космічний простір і небесні тіла, принцип свободи дослідження та використання космічного простору та деякі інші принципи.
   Міжнародне космічне право – це галузь, формування якої відбувається під впливом практики досить вузького кола “космічних” держав. Тому багато норм космічного права можна розглядати як локальні, а спроби надати їм загального характеру нерідко не мають успіху або навіть зустрічають протидію з боку “некосмічних” держав. У низці випадків “некосмічні” держави намагаються самостійно створювати норми космічного права, що також не знаходить загального визнання. Деякі норми міжнародного космічного права поширюються не тільки на держави, але й на міжнародні міжурядові організації, пов’язані з космічною діяльністю. Україна є однією з небагатьох у сучасному світі космічних держав.