130. Інвестиційна діяльність у спеціальних (вільних) економічних зонах і на територіях пріоритетного розвитку

   Загальні положення про спеціальні (вільні) економічні зони передбачені в главі 39 Господарського кодексу України (ст.ст.401-405). Згідно зі ст.405 ГК на території спеціальної (вільної) економічної зони діє законодавство України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, законом про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон, а також законом про створення конкретної спеціальної (вільної) економічної зони, прийнятим відповідно до цього Кодексу.
   Відповідно до законодавчого визначення, даного в Законі України “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” від 13.10.1992 р. (далі — Закон), спеціальна (вільна) економічна зона являє собою частину території України, на якій встановлюються і діють спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування і дії законодавства України. На території спеціальної (вільної) економічної зони вводяться пільгові митні, валютно-фінансові, податкові та інші умови економічної діяльності національних та іноземних юридичних і фізичних осіб.
   Відповідно до Закону вільна економічна зона (ВЕЗ) створюються Верховною Радою України за ініціативою Президента України, Кабінету Міністрів України або місцевих рад та місцевої державної адміністрації. Статус і територія ВЕЗ, а також строк, на який вона створюється, визначаються Верховною Радою України шляхом прийняття окремого закону для кожної ВЕЗ. На території ВЕЗ законодавство України діє з урахуванням особливостей, передбачених Законом України “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” або законом про створення конкретної ВЕЗ.
   Детально класифікація ВЕЗ дана в Концепції створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні (додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 14.03.1994 р. № 167), де передбачені такі види ВЕЗ:
   Зовнішньоторговельні зони — частина території держави, де товари іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та продаватися без сплати мита і митних зборів або з її відстроченням. Форми їх організації: вільні порти (“порто-франко”), вільні митні зони (зони франко), митні склади.
   Комплексні виробничі зони — частина території держави, на якій запроваджується спеціальний (пільговий податковий, валютно-фінансовий, митний тощо) режим економічної діяльності. Вони можуть мати форму експортних виробничих зон, де розвивається насамперед експортне виробництво, орієнтоване на переробку власноі сировини та переважно складальні операції, и імпортно-орієнтованих зон, головна функція яких — розвиток імпортозамінних виробництв.
   Науково-технічні зони — ВЕЗ, спеціальний правовий режим яких орієнтований на розвиток наукового і виробничого потенціалу через стимулювання фундаментальних і прикладних досліджень, з подальшим впровадженням результатів наукових розробок у виробництво. Вони можуть існувати у формі регіональних інноваційних центрів — технополісів, районів інтенсивного наукового розвитку, високотехнологічних промислових комплексів, науково-виробничих парків (технологічних, дослідницьких, промислових, агропарків), а також локальних інноваційних центрів та опорних інноваційних пунктів.
   Туристсько-рекреаційні зони — вільні економічні зони, які створюються в регіонах, що мають багатий природний, рекреаційний та історико-культурний потенціал у сфері рекреаційно-туристичного бізнесу.
   Банківсько-страхові (офшорні) зони — це зони, в яких запроваджується особливо сприятливий режим здійснення банківських та страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів. Офшорний статус надається банківським та страховим установам, які були створені за участю лише нерезидентів і обслуговують тільки ту їхню підприємницьку діяльність, що здійснюється за межами України.
   Зони прикордонної торгівлі — частина території держави на кордонах із сусідніми країнами, де діє спрощений порядок перетину кордону і торгівлі.
   Крім вищевказаних, в Україні можуть створюватися ВЕЗ інших типів, а також комплексні спеціальні (вільні) економічні зони, які поєднують у собі риси та елементи зон різних типів.
   Прийнято багато нормативно-правових актів, що регулюють особливості функціонування окремих вільних економічних зон на території України.
   Зокрема, в Україні створені наступні спеціальні (вільні) економічні зони: “Донецьк” і “Азов” — у Донецькій, “Закарпаття” — у Закарпатській, “Яворів” та “КурортополісТрускавець” —у Львівській, “Славутич” —у Київській, “Інтерпорт Ковель” —у Волинській, “Миколаїв” —у Миколаївській, “Порто-франко” —в Одеській області, “Порт Крим” — в Автономній Республіці Крим та запроваджені спеціальні режими інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку (далі — спеціальні режими): в Автономній Республіці Крим, Донецькій, Луганській, Закарпатській, Львівській, Житомирській, Чернігівській, Волинській областях, містах Шостка Сумської області і Харкові.
   В останні роки було прийнято низку нормативно-правових актів про введення спеціального режиму інвестування на певних територіях.
   Так, у Законі України “Про спеціальні економічні зони і спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області” від 24.12.1998 р. уперше знайшли легальне визначення такі поняття, як “спеціальний режим інвестиційної діяльності” та “територія пріоритетного розвитку”.
   Відповідно до визначення, даного в ст.1 цього Закону, спеціальний режим інвестиційної діяльності — це режим, що передбачає введення податкових, митних та інших пільг, передбачених Законом, для суб'єктів підприємницької діяльності, які реалізують інвестиційні проекти, схвалені Радою з питань вільних економічних зон і спеціального режиму інвестиційної діяльності в Донецькій області.
   Територія пріоритетного розвитку — це територія в межах міста, району, на якій склалися несприятливі соціально-економічні умови і де запроваджується спеціальний режим інвестиційної діяльності з метою створення нових робочих місць.