§ 2. Порядок розкриття банківської таємниці

   Порядок розкриття банківської таємниці закріплений у статті 62 Закону України “Про банки і банківську діяльність”. Відповідно до цієї статті інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками:
   1) на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації;
   2) на письмову вимогу суду або за рішенням суду;
   3) органам прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Антимонопольного комітету України — на їх письмову вимогу стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу;
   4) органам Державної податкової служби України на їх письмову вимогу з питань оподаткування або валютного контролю стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу;
   5) спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу на його письмову вимогу щодо здійснення фінансових операцій, які підлягають фінансовому моніторингу згідно з законодавством про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом;
   6) органам державної виконавчої служби на їх письмову вимогу з питань виконання рішень судів стосовно стану рахунків конкретної юридичної особи або фізичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності.
   Вимога відповідного державного органу на отримання інформації, яка містить банківську таємницю, повинна:
   1) бути викладена на бланку державного органу встановленої форми;
   2) бути надана за підписом керівника державного органу (чи його заступника), скріпленого гербовою печаткою;
   3) містити передбачені Законом підстави для отримання цієї інформації;
   4) містити посилання на норми закону, відповідно до яких державний орган має право на отримання такої інформації.
   Право органів державної податкової служби на отримання інформації про рахунки клієнтів банків обмежене Законом України “Про Державну податкову службу в Україні”. Відповідно до статті 11 цього Закону органи державної податкової служби можуть звертатися із запитами до установ банків для отримання інформації про наявність рахунків відповідних платників банків. Інформація щодо руху коштів за цими рахунками може надаватися лише за рішенням суду.
   У зв'язку із зверненнями правоохоронних органів та банків щодо порядку та обсягів розкриття банками інформації, що становить банківську таємницю, за рішенням суду, Національний банк України у листі від 19.04.2005 р. № 48-012/275-3973 роз'яснив, що рішення суду, які набрали законної сили, відповідно до норм статті 124 Конституції України та статті 11 Закону України “Про судоустрій України” є обов'язковими для виконання на всій території України. Умисне невиконання рішення (постанови, ухвали) суду тягне за собою кримінальну відповідальність, встановлену статтею 382 Кримінального кодексу України. Законодавством не передбачено здійснення виконавчого провадження щодо судових рішень про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю. Водночас нормами нової редакції Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що рішення суду щодо розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, підлягає негайному виконанню. Оскарження такого рішення не зупиняє його виконання. На підставі вищевикладеного, у разі надходження до банку (отримання банком) рішення (ухвали, постанови) суду щодо розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, щодо зазначеного у рішенні клієнта (клієнтів), Національний банк рекомендує вжити заходів щодо негайного виконання такого рішення суду. Якщо у рішенні суду не визначено порядку та/або форми надання такої інформації, рекомендується узгоджувати ці питання з особою, якій згідно з рішенням суду має бути розкрита інформація, що містить банківську таємницю.
   Довідки по рахунках (вкладах) у разі смерті їх власників надаються банком особам, зазначеним власником рахунку (вкладу) в заповідальному розпорядженні банку, державним нотаріальним конторам або приватним нотаріусам, іноземним консульським установам по справах спадщини за рахунками (вкладами) померлих власників рахунків (вкладів).
   Банку забороняється надавати інформацію про клієнтів іншого банку, навіть якщо їх імена зазначені у документах, угодах та операціях клієнта.
   Банк має право надавати загальну інформацію, що становить банківську таємницю, іншим банкам в обсягах, необхідних при наданні кредитів, банківських гарантій.
   Обмеження стосовно отримання інформації, що містить банківську таємницю, передбачені статтею 62 Закону “Про банки і банківську діяльність”, не поширюються на службовців Національного банку України або уповноважених ними осіб, які в межах повноважень, наданих Законом України “Про Національний банк України”, здійснюють функції банківського нагляду або валютного контролю. Національний банк України має право відповідно до міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності надати інформацію про банк органу банківського нагляду іншої країни, якщо:
   1) це не порушує державні інтереси та банківську таємницю;
   2) є гарантії того, що отримана інформація буде використана виключно з метою банківського нагляду;
   3) є гарантія того, що отримана інформація не буде передана за межі органу банківського нагляду.
   Положення цієї статті не поширюються на випадки повідомлення банками відповідно до законодавства про операції, що мають сумнівний характер, та на інші передбачені законом випадки повідомлень про банківські операції спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу.
   Особи, винні в порушенні порядку розкриття та використання банківської таємниці, несуть відповідальність згідно із законами України.
   У разі заподіяння банку чи його клієнту збитків шляхом витоку інформації про банки та їх клієнтів з органів, які уповноважені здійснювати банківський нагляд, збитки відшкодовуються винними органами.