§ 2. Методи банківського регулювання

   Відповідно до статті 61 Закону України “Про Національний банк України” Національний банк здійснює державне регулювання діяльності банків у формах, визначених Законом України “Про банки і банківську діяльність”, як безпосередньо, так і через створений ним орган банківського нагляду.
   Правові акти в сфері банківської діяльності прийнято поділяти на акти так званого пруденційного (або інакше “розумного”) регулювання та акти економічного регулювання. До пруденційного регулювання відносять видання правових актів, метою яких є мінімізація можливих ризиків банків і забезпечення стійкості та здоров'я як окремої банківської установи, так і системи у цілому.
   До економічного регулювання відносять регулювання, спрямоване на досягнення економічних цілей (сюди можна віднести, наприклад, норми обов'язкових резервів). Так, відповідно до статті 58 Закону України “Про Національний банк України” з метою захисту інтересів вкладників та кредиторів і забезпечення фінансової надійності банків Національний банк відповідно до визначеного ним порядку встановлює для них обов'язкові економічні нормативи. Ці нормативи мають забезпечувати здійснення контролю за ризиками, пов'язаними з капіталом, ліквідністю, наданням кредитів, інвестиціями капіталу, а також за відсотковим та валютним ризиком. Про подальші зміни нормативів та методики їх розрахунку Національний банк офіційно повідомляє не пізніше ніж за місяць до введення їх у дію. Згідно із статтею 59 Закону України “Про Національний банк України” Національний банк визначає розміри, порядок формування та використання резервів банків для покриття можливих втрат за кредитами, резервів для покриття валютних, відсоткових та інших ризиків банків. Резерви для покриття можливих фінансових ризиків, а також фонду гарантування вкладів громадян створюються за рахунок доходу до оподаткування відповідно до законодавства України.
   З метою реалізації зазначених вимог Закону України “Про Національний банк України”, а також Закону України “Про банки і банківську діяльність” постановою Правління Національного банку України від 28 серпня 2001 р. 368 затверджена Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні. Цією Інструкцією встановлено порядок визначення регулятивного капіталу банку та такі економічні нормативи, що є обов'язковими до виконання всіма банками:
   нормативи капіталу:
   - мінімальний розмір регулятивного капіталу;
   - адекватність регулятивного капіталу;
   - адекватність основного капіталу;
   - нормативи ліквідності:
   - миттєва ліквідність;
   - поточна ліквідність;
   - короткострокова ліквідність;
   нормативи кредитного ризику:
   - максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента;
   - великих кредитних ризиків;
   - максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру;
   - максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам;
   нормативи інвестування:
   - інвестування в цінні папери окремо за кожною установою;
   - загальної суми інвестування;
   - норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку.
   Базою для розрахунку економічних нормативів є регулятивний капітал банку. Якщо операції здійснюються банком за рахунок капіталу згідно з вимогами вказаної Інструкції, то такі операції не включаються до розрахунку економічних нормативів.
   Обов'язкові резерви створюються комерційними банками відповідно до Положення про порядок визначення та формування обов'язкових резервів для банків України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 21 квітня 2004 р. 172. Згідно з цим Положенням Національний банк України використовує нормативи обов'язкового резервування як один із монетарних інструментів для регулювання обсягів грошової маси в обігу та управління грошово-кредитним ринком без нарахування процентів за залишками коштів, що формують обов'язкові резерви.
   Зобов'язання щодо дотримання нормативів обов'язкового резервування коштів та порядку їх формування виникає в банків із часу отримання ними банківської ліцензії.
   Порядок визначення та формування обов'язкових резервів установлюється єдиним для всіх банків України.
   Обов'язковому резервуванню підлягають усі залучені банком кошти, за винятком кредитів, одержаних від інших банків та іноземних інвестицій, залучених від міжнародних фінансових організацій, а також коштів, залучених на умовах субординованого боргу.
   Банки формують обов'язкові резерви, виходячи із встановлених нормативів обов'язкового резервування до зобов'язань щодо залучених банком коштів, у цілому за зведеним балансом банку — юридичної особи з урахуванням усіх філій.
   Норматив обов'язкових резервів установлюється єдиним для всіх банків. За спеціалізованими банками можуть установлюватися окремі нормативи обов'язкового резервування.
   Національний банк може встановлювати для різних видів зобов'язань диференційовані нормативи обов'язкового резервування залежно від:
   - строку залучення коштів (короткострокові зобов'язання банку, довгострокові зобов'язання банку);
   - виду зобов'язань у розрізі валют (національна, іноземна) (у тому числі в банківських металах).
   Формування та зберігання банками коштів обов'язкових резервів здійснюється в національній валюті на кореспондентському рахунку банку в Національному банку. За умови переведення банку в режим формування обов'язкових резервів на окремому рахунку в Національному банку сума обов'язкових резервів перераховується банком на окремий рахунок в Національному банку.
   Залежно від стану грошово-кредитного ринку та прогнозу його подальшого розвитку Правління Національного банку приймає окремі рішення щодо:
   - звітного періоду резервування;
   - нормативів обов'язкового резервування;
   - складу зобов'язань банку (об'єкт резервування), до яких встановлюються нормативи обов'язкового резервування;
   - обсягу обов'язкових резервів, який має щоденно на початок операційного дня зберігатися на кореспондентському рахунку банку в Національному банку.
   Обсяг обов'язкових резервів, який має щоденно на початок операційного дня зберігатися на кореспондентському рахунку банку в Національному банку, установлюється для звітного періоду резервування в процентному відношенні (20—80 %) до суми обов'язкових резервів за попередній звітний період резервування, визначеної без урахування покриття будь-якими активами банку.
   Національний банк окремим рішенням Правління Національного банку може встановлювати на відповідні звітні періоди резервування розмір та вид активів, що можуть зараховуватися для покриття обов'язкових резервів.
   Про будь-які зміни в порядку визначення та формування банками обов'язкових резервів Національний банк повідомляє банкам.