Філософсько-правове вчення Ієремії Бентама. Філософсько-правові погляди Джона-Стюарта Мілля

   Ієремія Бентам (1748—1832) — англійський юрист, філософ, засновник філософської течії утилітаризму.
   Дуже цінним джерелом з'ясування філософсько-правової позиції Бентама є його передмова до "Вступу до основ моральності й законодавства". Велике й грандіозне завдання поставив перед собою Бентам — створити нову систему права, де право розуміється як установлена законом можливість і гарантія дозволених дій. Устремління філософа було звернено насамперед до законодавців. Він пропонував керуватися людськими вчинками на наукових засадах із тією метою, щоб у суспільстві якомога більше громадян досягли щастя. Ця мета повинна стати метою законотворця. Водночас Бентам проголосив єдиною метою і стимулом законотворця принцип загальної вигоди.
   На думку мислителя, людина — істота егоїстична, що такою вона є за своєю природою, і іншою бути не може. Кожна людина сама собі найближча й найдорожча істота. Виходячи з цього, вирішити проблему "загального блага" можна лише тоді, коли людина в питаннях моралі буде не сліпим рабом пристрастей, а істотою, яка порівнює та зіставляє свої вчинки з діями інших людей. На думку Бентама, більшість людей на це не здатні, а тому потрібен зовнішній вплив законодавця — людини, яка бачить зв'язок індивідуального та суспільного блага. Законодавець способом заохочень чи покарань повинен штучно створити гармонію загального і приватного блага в тих випадках, коли ця гармонія не може виникнути природно. Тобто законодавець завжди має дивитися на людину як на істоту вузькоегоїстичну. Отже, мислитель визнавав користь головною метою мораліста й законодавця, а завданням держави — забезпечення користі індивіда.
   Бентам висловив і цікаві ідеї про покарання. Усе це вчення в найзагальніших рисах містило ряд логічних висновків, на основі яких Бентам стверджував, що покарання є зло, необхідне для попередження більшого зла — злочину. Філософ прагнув віднайти правила про розмірність покарань і злочинів.
   Бентам розробив новий метод правової доктрини. Він ним користувався, розробляючи вчення утилітаризму; цей метод дав змогу великому філософу права зробити з цього вчення могутню зброю для реорганізації всіх правових інститутів на раціональних принципах. Цей метод випливав із загальної мети дослідження, яку філософ поставив перед собою, а саме: прагнення перетворити на засадах логіки волі юриспруденцію як теоретичну, так і практичну; бажання зробити з правознавства таку ж точну науку, яку зробив із фізики Ньютон. Після вирішення цієї проблеми у судовій системі не залишилося б місця необ'єктивності, незрозумілості, зловживанням. Мета будь-якої правової норми — примусити людину діяти певним чином. А для цього потрібен точний критерій того, в який спосіб і хто має примушувати. Згідно з ученням Бентама, це може робити тільки законодавець, оскільки якнайкраще розуміє загальне благо. Проголошуючи це, Бентам не був активним політиком-законодавцем; він був політиком-філософом, який поставив себе поза будь-якими партіями та особистими інтересами. Водночас мислитель підкреслював, що основою для вирішення всіх можливих конфліктів у суспільстві повинен служити тільки закон, а не суб'єктивні погляди чи настрої суддів, позаяк мета законів — якомога більше щастя для більшості членів суспільства.
   У розумінні права Бентам — послідовний юридичний позитивіст. Для нього право — аж ніяк не ідеал, не справедливість, не свобода, а воля суверена. Суб'єктивне право — основа закону, тоді як природне право — анахронізм, у якому закладено ідею неповаги до чинного права. З великою кількістю уточнень Бентам ладен був визнати концепцію природного права ідеалом, який визначає загальні принципи, але категорично виступав проти об'єднання, змішування природного і позитивного права.
   Головна кваліфікуюча ознака права — санкція. Закріпленням у праві може визнаватися лише таке правило поведінки, яке передбачає покарання в разі його порушення. Забезпечення цього підходу, згідно з теорією Бентама, виправдовує існування апарату придушення.
   Бентам сприймав законодавство не тільки як певну систему права, а й як могутній засіб впливу на суспільство, як політику, стратегію. Юридичний позитивізм мислителя не заважав його реформаторській, а то й відвертій критично-нігілістичній (стосовно до багатьох британських традицій) орієнтації. Він боровся проти "безглуздості" феодального права.
   Філософсько-правові погляди Бентама суттєво вплинули на політичну думку і розвиток права в XIX ст. Особливо відчутним цей вплив виявився, крім Англії, в її колоніях, а також у тих країнах (Росія, Португалія, Греція, Іспанія, Латинська Америка), де не відбулися радикальні буржуазні революції, а тому особливої актуальності набула боротьба проти залишків феодального права.
   Джон-Стюарт Мілль (1806—1873) — англійський філософ-позитивіст, логік і економіст. Був не тільки прихильником і послідовником теорії Дж. Бентама, а й критикував його наївну віру в те, що не існує конфлікту між індивідуальною та загальною корисністю. Дж. Мілль зробив спробу співвіднести корисність із справедливістю.
   Згідно з теорією Мілля, значення поняття "справедливість" дуже мінливе й суперечливе. Крім того, уявлення про вічну справедливість несумісне з поняттям корисності та інтересу, що постійно змінюються. Тому він пропонував використовувати поняття "почуття справедливості" як засобу узгодження справедливості й корисності. Почуття справедливості є відчуттям "правильності" в душі індивіда, яке саме по собі змушує його противитися всьому неприємному й негативному, але пом'якшується під впливом соціального почуття. Мислитель пропонував нам ідеально справедливих людей, які не бажають завдавати шкоди суспільству, навіть тоді коли такі їхні дії завдають шкоди їм самим. Почуття справедливості, отже, об'єднує особисте самоствердження з усвідомленням суспільного блага. Ця ідея, до речі, дуже нагадує категоричний імператив Канта. Крім того, з допомогою волі індивіда та його почуття справедливості Мілль, подібно до Гегеля, об'єднував індивіда з соціальним інтересом такою мірою, що повністю ліквідував дуалізм між ними.