Філософсько-правові ідеї Бенедикта (Баруха) Спінози Філософсько-правова концепція Гоббса значною мірою вплинула на нідерландського мислителя Бенедикта (Баруха) Спінозу (1632—1677). У своїх основних працях — "Богословсько-політичний трактат", "Етика", "Політичний трактат" він розглядав державу і право як органічні частини природи. Спіноза був прихильником теорії природного права (все у світі підкорено законові самозбереження) і суспільного договору. З теорією Спінози пов'язаний новий переворот в усвідомленні свободи. Відповідно до його вчення людина в своєму стремлінні досягти свободи зобов'язана узгодити свої ідеї та уявлення з природним порядком природи і суспільства. Держава допомагає людям набути розумну свободу, одначе при цьому вона сама повинна суворо дотримуватись умов суспільного договору: держава не має права посягати на гідність, честь, совість людей. Походження держави і права Спіноза пояснював природною необхідністю. Звідси зрозуміле його звертання до природи людини, до природних основ співжиття людей. Водночас вчення про розвиток у Спінози відсутнє: він уважав вічною і незмінною природу людини, яка мусить пояснити походження і сутність держави. Вихідним для розуміння держави і права згідно з теорією Спінози є поняття природного права, яке він трактував як "... самі закони чи правила природи, згідно з якими відбувається все". Державі передує природний стан. Якщо Гроцій розумів його як цілком позитивний, то Спіноза підкреслював його нестабільний і конфліктний характер. Пояснюючи походження держави і права, Спіноза підкреслював, що могутність людини, її самозбереження найліпше забезпечується пануванням розуму, який приписує людині прагнути до спілкування з іншими людьми, тому що поодинці вона не зможе забезпечити себе всім тим, що їй необхідно для життя. Поза суспільством людина не може бути в безпеці, її природні права не забезпечені, її могутність нічим не підкреслена, і вона неухильно підкоряється чужій силі. Тому люди укладають суспільний договір і переходять від природного стану до цивільного.
|