Філософсько-правові погляди Джона Локка

   Найбільш послідовно ідеї раннього Просвітництва відображено у філософсько-правових поглядах Дж. Локка (1632—1704), який став послідовником учення Ф. Бекона. Основні твори, в яких викладено найважливіші погляди Локка, — "Досвід про людський розум" і "Два трактати про державне управління".
   Джон Локк — апостол революції 1688 р., найпоміркованішої та найуспішнішої з усіх революцій, її цілі були скромними, зате їх успіх досягнуто. І відтоді Англія вже не відчувала потреби в будь-якій новій революції. Локк — справжнє втілення її духу; більшість його творів з'явилася протягом кількох років — до і після 1688 р. Головну свою працю — "Досвід про людський розум" Локк написав 1687 р., а опублікував 1690 р. Його "Перший лист про віротерпимість" з'явився спершу латинською мовою 1689 р. в Нідерландах, у країні, до якої Локк перебрався 1683 р. Два наступні листи про віротерпимість опубліковані 1690 р. і 1692 р. Локкові два "Трактати про врядування" дозволені до друку 1689 р., а невдовзі й опубліковані. Його книжка "Думки про виховання" вийшла друком 1693 р.
   У своїх працях Локк використовував теологічну аргументацію, але вплітав її в загальне мереживо раціоналістичних висновків. Хоча Локк і започаткував вільнодумство, його світогляд не був послідовно антирелігійним. Одначе не підлягає сумніву, що, кидаючи виклик релігійній свідомості, він послаблював її вплив, замінював її раціоналізмом. Філософські погляди Локка готували грунт для деїзму, згідно з яким Бог створив світ, але більше не втручається в його справи. Деїзм інколи називають замаскованим атеїзмом.
   Джон Локк у своїх правових поглядах спирався на здоровий глузд. На науку та її завдання Локк дивився так само, як і Ф. Бекон і Т. Гоббс. "На мій погляд, — казав філософ, — перший крок до вирішення різних питань у суперечці між особами полягає в дослідженні нашого власного розуму, вивченні його сили з урахуванням того, до чого він більше здатний...".
   Розглядаючи співвідношення природного і громадянського права, Локк заперечував твердження Гоббса, що це протилежні, несумісні явища. Він підкреслював, що метою закону є не знищення чи обмеження свободи, а навпаки — її збереження й розширення. Свобода людей в умовах існування системи правління полягає в тому, щоб жити згідно з приписами законів, установлених законодавчою владою та обов'язкових для кожного.
   Закони, що приймаються державою, повинні, згідно з теорією Локка, відповідати вимогам природного права, бо люди, переходячи до громадянського стану, не можуть повністю відмовитися від природних прав. Вони залишають за собою право на життя, свободу і рівність. Крім того, на думку Локка, до природного стану людини належить власність, отримана завдяки вільно виявленій праці. Власність — це той висхідний, початковий вимір людської свободи, з якої повинна брати початок уся система природного права.
   Основне положення Локка: основою моралі є вигода. Отож, людина лише тоді дотримуватиметься правил поведінки, коли вони будуть для неї вигідними. Коли ж вигода від виконання закону не є очевидною для людини, то щоб вона їх дотримувалася, необхідно долучити до закону деякі насильницькі примуси з блага чи зла, тобто "... повсюди, де ми передбачаємо закон, ми повинні передбачати у зв'язку з цим і деяку нагороду або покарання".
   Локк розрізняв три види законів: "Божі, цивільні (державні) та закони громадської думки, або репутації. У кожного закону — своя санкція. У Божого закону — нагороди і покарання в майбутньому житті; у цивільного — ті нагороди й покарання, що знаходяться в руках державної влади; примусова сила третього виду законів — похвала чи зневага.
   Визначаючи принцип вигоди як основу моралі, Локк сформулював цим свою утилітаристську доктрину. Людина, керуючись своєю вигодою, повинна дотримуватись усіх існуючих законів, звичаїв. Філософ цікавився лише тим, у який спосіб, за певного стану речей, особа заради власної вигоди починає дотримуватися загальноприйнятих законів.