Перша революція в суспільствознавстві — Нікколо Макіавеллі

   Визнання людини як індивідуальності зумовило нові пошуки обгрунтувань сутності суспільства й держави. Однією з перших світських філософсько-правових концепцій ранньобуржуазного періоду була концепція, запропонована італійським політичним діячем, письменником, істориком і воєнним теоретиком Нікколо Макіавеллі (1469—1527). Причину негараздів Італії він убачав у її роздробленості, яку можна подолати з допомогою сильної централізованої влади, для чого допускав ужиття всяких можливих засобів. Макіавеллі — автор ідеї об'єктивної історичної необхідності й закономірності, яку називав долею (фортуною). Філософсько-правові погляди виклав у працях "Государ", "Історія Флоренції", "Міркування про першу декаду Тіта Лівія".
   Н. Макіавеллі оспівував волю, силу, енергію людини. Ці якості повинні, передусім, належати правителю. Він не ідеалізував природу людини, а оцінював її сурово і прискіпливо, вирізняючи в ній ниці нахили. Мислитель виходив із того, що є, а не з того, що повинно бути. У цьому проявився реалізм Н. Макіавеллі щодо оцінки поведінки людини, яку визначає не християнська мораль, а користь, сила, розрахунок, природний егоїзм.
   Новий погляд на людину зумовив пошуки обгрунтувань сутності суспільства і держави. Визнання людини як егоїстичної індивідуальності привело до того, що Макіавеллі першим у своїй епосі подивився на державу "людськими очима". Людина, писав флорентійський філософ, скоріше забуде смерть батька, ніж вилучення майна. Ці слова стали поширеними в усьому світі, а в ученні Н. Макіавеллі — вихідними, визначальними. На думку мислителя, матеріальний інтерес (ширше — приватна власність) є рушійною силою суспільного прогресу, характерна особливість якого — постійна "битва" матеріальних інтересів різних людей. Саме тому й потрібна держава як механізм "примирення" й регуляції інтересів і майнових суперечок людей. Отже, Макіавеллі заперечував теологічний підхід до з'ясування сутності держави і права.
   Крім того, Макіавеллі першим застосував термін "держава" для визначення політичне організованого суспільства. Він — ширший, абстрактніший і, відповідно, точніший, ніж поліс і дозволяє відрізняти його від країни, суспільства, інститутів влади, особи чи органу, якому належить верховна влада. Хоча Макіавеллі цих розмежувань не проводив, але заклав для цього основу. Деякі дослідники також уважають, що він першим використав слово "республіка" в його сучасному розумінні — як державну форму, протилежну монархії. Трактат Платона "Держава" буквально називається "Республіка", як інколи його й перекладають. Одначе тут республіка має інше розуміння — як спільна справа, спільне благо, тобто саме як держава, а не одна з її форм. Що ж стосується форм держави, то до Макіавеллі всі використовували терміни "монархія", "аристократія", "демократія". Макіавеллі першим дав родову назву для демократії та аристократії — республіка.
   Погляди Макіавеллі на походження і форми держави дуже цікаві, його методологія звільнення від впливу теології дуже хоробра, але все це не принесло б мислителеві світової слави, якби не постановка в "Государі" питання про співвідношення політики, права і моралі. Саме вирішення цього питання отримало назву макіавеллізму. Макіавеллі став символом аморалізму. Його найбільш лаконічний вираз виражає формула: "мета виправдовує засоби". Сам Макіавеллі ніколи її не використовував, але це — справжня сутність його ідей. Макіавеллі дав правителеві індульгенцію на порушення моральних заповідей. Він уважав, що правитель повинен, коли обставини не дають йому іншого вибору, вживати аморальних засобів, і при цьому намагався довести, що його поведінка — бездоганна і добродійна. Той, хто не діє таким чином, прирікає себе на вірну загибель, оскільки не зможе боротися проти тих, хто вживе проти нього аморальних засобів. Необхідно здаватися добрим, але не боятися бути поганим. Правитель оточений ворогами, внутрішніми і зовнішніми, він не може нікому довіряти і вимушений використовувати насилля і підступність. "Необхідно бути лисицею, щоби роздивитись пастку, і левом, щоби знищити вовків". Оскільки добробут держави пов'язаний з вищим законом політики, для його реалізації придатні всі засоби, в тому числі й аморальні — підкуп, убивство, пограбування, віроломство. Самодержець, який удався до формування міцної держави, має уособлювати якості лева й лисиці та проводити політику "батога і пряника". Ці принципи — внесок Макіавеллі в політичну культуру, причина постійного інтересу до нього і водночас — предмет гострої критики.
   З-поміж великої кількості критичних суджень досить цікавою і конструктивною була позиція Регеля. Він пропонував розглядати "Государя" не як вираз принципів політики, що їх можна застосувати для всіх часів і народів, а як реакцію на ситуацію, котра склалася тоді в Італії. У цьому контексті "Государ", на думку Гегеля, не тільки виправданий, а й являє собою "істинно велике творіння оригінального політичного розуму високого і шляхетного спрямування".
   Заслуги Макіавеллі в розвиткові філософсько-правової теорії:
   - він відкинув схоластику, замінив її раціоналізмом і реалізмом;
   - заклав основи філософсько-правової науки;
   - продемонстрував зв'язок політики і форм держави з соціальною боротьбою, ввів поняття "держава" і "республіка" в сучасному значенні;
   - на основі нового підходу до розуміння природи людини і держави створив передумови для побудови світської моделі держави (й суспільства взагалі), що грунтується на матеріальному інтересі людини.