25.2. Види правових статусів особи

   Правовий статус особи можна розглядати у трьох аспектах — міжнародно-правовому, конституційному і галузевому.
   1. Проблема забезпечення прав і свобод особи вийшла далеко за межі внутрішньої компетенції кожної окремої держави, стала справою усього міжнародного співтовариства. Завдяки прийняттю цілого ряду міжнародно-правових документів з цих питань внесені принципові зміни у правосуб’єктність особи, яка виступає суб’єктом не лише внутрішньодержавного, але й міжнародного права.
   Міжнародно-правовий статус особи (його ще називають “загальним”) містить права, свободи і обов’язки, закріплені у міжнародно-правових документах. Їх охорона і захист передбачені не лише внутрішнім законодавством держав — учасниць міжнародних угод з питань прав і свобод людини, але й нормами, які вироблені світовим співтовариством і є для цих держав обов’язковими.
   Міжнародно-правовий (загальний) статус особи містить перелік основних прав і свобод — таких, що є універсальними, пріоритетними для захисту як внутрішньодержавними, так і міжнародно-правовими засобами. Всі вони відображені в Міжнародному Біллі про права людини, в Європейській конвенції із захисту прав людини і основних свобод, Європейській соціальній хартії. Всі ці права і свободи мають бути визнані кожною державою-учасницею незалежно від їх конституційного закріплення. Пріоритет міжнародного права щодо внутрішньодержавного у сфері прав людини стає загальновизнаним принципом світового співтовариства.
   2. Конституційний статус особи об’єднує права, свободи і обов’язки, закріплені у Конституції — Основному Законі держави і суспільства. Цей статус іноді називають “базовим”. Конституційні права, свободи і обов’язки є основними правами, свободами і обов’язками. Вони становлять юридичну базу для всієї системи прав, свобод і обов’язків, закріплених кожною окремою галуззю права, мають найвищу юридичну силу і підлягають підвищеному захисту. Конституційні права, свободи і обов’язки є правовим базисом для прав, свобод і обов’язків, зафіксованих у чинному законодавстві, бо вони містять вихідні, принципові положення правового регулювання в тій чи іншій сфері суспільних відносин. Елементи конституційного статусу особи вказують на головні напрями розвитку всієї системи прав, свобод і обов’язків, визначають зміст і основні цілі їх спрямування. Крім того, конституційні права, свободи і обов’язки визнаються такими, що безпосередньо діють, оскільки норми Конституції визнаються нормами прямої дії.
   Конституційно-правовий статус можна охарактеризувати як єдиний і однаковий для всіх. Проте наявність або відсутність деяких прав, свобод і обов’язків залежить від особливого статусу того чи іншого суб’єкта, суть якого полягає у приналежності чи неприналежності цього суб’єкта до громадянства держави.
   Громадянство — це невід’ємний складовий елемент конституційно-правового статусу особи, що розкриває зміст юридичного зв’язку між конкретним громадянином та державою. Громадянство визначає постійний правовий зв’язок особи та держави, що знаходить свій вияв у наявності в держави і конкретної особи взаємопов’язаних і взаємообумовлених прав і обов’язків. Перебування особи у громадянстві означає наявність у неї повного обсягу прав і обов’язків. Лише громадянин може розраховувати на захист як всередині держави, так і за кордоном; має право брати участь в управлінні державою і в повному обсязі володіє політичними правами і свободами; відбуває військовий обов’язок по захисту держави у Збройних силах.
   3. Галузевий статус особи складається з певних повноважень, що забезпечують особі здійснення її можливостей у певній сфері суспільних відносин, яка регулюється тією чи іншою галуззю права. Кожна з галузей права закріплює права, свободи і обов’язки особи у певній сфері суспільних відносин, наприклад, у майнових, сімейних, трудових та інших. Роль і значення конституційно-правового статусу у його співвідношенні з галузевим статусом полягає в тому, що він системно інтегрує та об’єднує головні засади галузевого правового статусу.