25.3. Права і свободи як головна складова правового статус

   Як було зазначено, головними складовими правового статусу особи є права, свободи і обов’язки. Права і свободи особи визначають умови її нормальної життєдіяльності, створюють необхідні умови для її всебічного розвитку, задоволення інтересів і потреб.
   Права і свободи особи — це певні можливості, необхідні для задоволення особою своїх життєвих потреб — матеріальних і нематеріальних, для існування та розвитку особи в конкретно-історичних умовах, що об’єктивно обумовлені рівнем розвитку суспільства. Права і свободи є природними, природженими і невід’ємними якостями особи, без яких вона не може нормально існувати.
   Положення про природне походження прав і свобод в жодному разі не означає, що вони не потребують законодавчого закріплення, скоріше навпаки, саме завдяки юридичному закріпленню прав і свобод створюються реальні підстави для забезпечення їх невід’ємного і непорушного характеру.
   Саме через це правовий статус особи слід розглядати, органічно поєднуючи природно-правові і нормативістські підходи, що дозволяє уникати певних протиріч і встановлювати об’єктивну істину з питань, які безпосередньо стосуються прав і свобод особи та їх забезпечення.
   Права і свободи — це закріплені в законодавстві і гарантовані державою юридичні можливості, що дозволяють кожному вільно і на власний розсуд поводитись, а також створювати і користуватись наданими йому нормами права соціальними благами.
   Права індивіда завжди пов’язані із задоволенням його інтересів і потреб, і тому кожне суб’єктивне право передбачає ряд повноважень, які надаються уповноваженій особі: можливість користуватись наданими соціальними благами; можливість здійснювати власні активні дії (фактичні і юридичні); можливість вимагати від інших осіб виконання дій, що відповідають праву уповноваженої особи; можливість привести в дію примусову силу держави проти зобов’язаної особи.
   У чому причина відокремлення таких понять, як “права” і “свободи”? В цілому в сучасній науці ці категорії за своєю суттю і змістом вважаються рівними. За юридичною природою і за засобами гарантування права і свободи є ідентичними. Разом з тим термін “свобода” підкреслює ширші можливості індивідуального вибору (свобода думки, свобода слова), не окреслюючи конкретного кінцевого результату її реалізації, тоді як термін “право” визначає конкретні дії суб’єктів (право на страйк, право на недоторканність житла).