2.7. Кримінологічні ідеї XVIII ст.

   З XVIII ст. починається бурхливий розвиток учень про злочин і реагування на нього. Особливе значення мали роботи Ш.Монтеск'є та Ж.-Ж. Руссо.
   Шарль Монтеск'є (1689-1755) у своїх роботах "Перські листи" (1721) та "Про дух законів" (1748) виходив із соціальної зумовленості вдач і поведінки людини. На його думку, особа через обмеженість розумного передбачення, схильність до оману й пристрастей здатна до порушень законів природи та суспільства. Проте справедливий законодавець значною мірою може протидіяти соціальним відхиленням. Ш.Монтеск'є розвивав ідею закономірного розвитку всього у світі, зокрема й людських дій, і вимагав від законодавця вважати себе "загальним духом свого народу". Він закликав навіть при проведенні реформ не прагнути неодмінно виправити всі негаразди суспільства.
   Закони одного народу не підходять іншому, що живе у відмінних умовах. Ш.Монтеск'є писав про гуманізацію мір покарання, а також про запобіжні заходи. Він наполягав на економії репресії, її особистісному характері та відповідності тяжкості й характерові вчиненого. Ш.Монтеск'є класифікував злочини та, відповідно, рекомендував диференціювати покарання за ними. Він, зокрема, вимагав точного визначення кола державних злочинів і писав, що за відсутності в цій царині точності досить для перетворення правління в деспотичне.
   Жан-Жак Руссо (1712-1778) констатував у роботі "Міркування про початок і підстави нерівності..." (1755), що причиною будь-яких соціальних відхилень, і злочинних діянь зокрема, є виникнення приватновласницького суспільства. Розорення бідних, політична нерівність, скупченість у містах, шкідливі для здоров'я роботи, розкіш і зловживання можновладців - усе це неминуче викликає ріст злочинності. У цій ситуації відповідальність за злочини, підкреслював він, несе суспільство. Вирішальним для протидії злочинності є перетворення суспільних відносин, гуманізація держави та права. Водночас засобом такого перетворення він вважав виховання в дусі справжньої моральності. Превентивна сила законів, на думку Ж.-Ж. Руссо, пов'язана з висловленням у них загальної волі, їхньою справедливістю та корисністю, у якій треба переконувати людей, а не із суворістю законів.
   Про причини злочинності й заходи боротьби з нею писали також Дж. Локк, Д. Дідро, Вольтер та інші філософи, відзначаючи соціальну невпорядкованість суспільства й необхідність запобігання злочинові.