§ 4 Міжнародне правонаступництво держав

   Під міжнародним правонаступництвом держав розуміють перехід прав та обов’язків від держави-попередниці до держави-наступниці відповідно до норм міжнародного права. Наука міжнародного права розрізняє дві основні теорії правонаступництва — універсальну та негативну.
   Згідно з універсальною теорією держава-наступниця повністю успадковує всі міжнародні права та зобов’язання держави-попередниці. Негативна теорія наголошує на тому, що міжнародні права та зобов’язання держави-попередниці не діють по відношенню до держави-наступниці. На практиці жодна з цих теорій не діє в чистому вигляді.
   Інститут міжнародного правонаступництва має переважно звичаєвий характер або базується на міжнародних угодах безпосередньо заінтересованих держав. У рамках ООН були прийняті дві конвенції — Віденська конвенція про правонаступництво держав стосовно договорів 1978 р. та Віденська конвенція про правонаступництво держав стосовно державної власності, державних архівів і державних боргів 1983 р., але вони набрали незначну кількість рати-фікацій3. Радою Європи розроблено Європейську конвенцію про громадянство 1997 р., статті 18—20 якої присвячено правонаступництву держав.
   Питання міжнародного правонаступництва виникає у разі об’єднання кількох держав у нову, єдину державу, поділу однієї держави на кілька нових держав, відокремлення від держави частини території та утворення на ній самостійної держави (або держав), при входженні однієї (або кількох держав) до складу іншої держави, внаслідок деколонізації та в інших випадках. Об’єктами міжнародного правонаступництва можуть виступати міжнародні договори, державна власність, державні борги, громадянство, членство в міжнародних організаціях і багато іншого.
   Україна ще не врегулювала питання, пов’язані з міжнародним правонаступництвом колишнього СРСР. Це стосується делімітації та демаркації державних кордонів, морської економічної зони, розподілу закордонної власності, алмазного та золотого запасів держави-попередниці та ін.