2.6. Кримінологічні погляди в епоху Відродження

   У так звану перехідну епоху, або період Відродження (ХV-ХVІІ століття), криміналісти ніби застигли, а свіжі ідеї почали виходити від філософів, письменників та інших осіб.
  В "Утопії" Томас Мор пов'язує злочинність з убогістю значних верств населення, із паразитичним способом життя значної частини населення. Успіх у боротьбі зі злочинністю не в жорстокості покарання, а у встановленні справедливих порядків у суспільстві. Він звернув увагу на те, що, якщо залишаються незмінними причини, що призводять до вчинення злочину, незмінними будуть і наслідки, викликані цими причинами. Потрібно подбати про поліпшення економічного становища суспільства, інакше не допоможуть ніякі жорстокі заходи. Т. Мор обстоював людяність стосовно злочинців. Страти за крадіжку Т. Мор не визнавав і рекомендував за майнові злочини призначати роботи виправного характеру - зовсім новий для того часу вид покарання.
   Френсіс Бекон (1561-1626) розглядав справедливість як одну з основних рис правового регулювання. Він класифікував види насилля (на відкрите, зловмисне, удавано законне) і жорстокість власне закону. Ф. Бекон звернув увагу на вдосконалення законів, оскільки думав, що легальна форма часто прикриває один із видів насильства чи охороняє обман та жорстокість, писав, що філософи часто заглиблюються в сферу прекрасного, але непрактичного, а юристи звичайно нездатні стати над чинним правом. Ціль же будь-якого права - максимальне досягнення щастя для всіх громадян. І не треба соромитися змінювати форму, зміст кримінального права задля цієї мети. Ф. Бекон закликає покінчити з жорстокістю покарань, а також її суддівською сваволею. Він важливого значення надавав кодификації законів, думав, що найкращі закони ті, котрі залишають менше місця для сваволі судді.
   Томас Гоббс (1588-1679) вважав, що "війна всіх проти всіх" як результат природного стану людей, пов'язаного з трьома основними їхніми рисами: суперництвом, недовірою та любов'ю до слави - може бути припинена тільки страхом перед сильною владою, закони якої спрямовують людей до блага, гарантують безпеку та спокій. Він дав своїй головній праці назву "Левіафан" (1651), порівнюючи державу та її закони зі страхітливим біблійним чудовиськом.
   Джон Локк (1632-1704), відзначаючи вирішальний уплив середовища на формування особистості та її поводження, обґрунтовував цим необхідність установити постійні для всіх правила життєдіяльності, що забезпечували б за допомогою правосуддя припинення зазіхань на суспільну й особисту безпеку людей.