7.3. Посвідчення договорів довічного утримання

   Відповідно до ст. 426 ЦК України договір довічного утримання належить до договорів, для яких обов'язкова нотаріальна форма посвідчення. До 1 жовтня 1998 р. договори довічного утримання належали лише до компетенції державних нотаріусів, посвідчувалися виключно ними. Указом Президента України "Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні" від 23 серпня 1998 р. [15] було змінено компетенцію приватних нотаріусів, у тому числі їм було надане право посвідчувати договори довічного утримання.
   За договором довічного утримання одна сторона договору, яка є непрацездатною за віком чи станом здоров'я (відчужувач), передає у власність другій стороні (набувачу) будинок або його частину, замість чого набувач майна зобов'язується надавати відчужувачу довічне матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду і необхідної допомоги (ст. 425 ЦК України). Договори довічного утримання посвідчуються з додержанням загальних правил посвідчення договорів купівлі-продажу будинків, за виключенням правил щодо повідомлення інших учасників спільної пайової власності про відчуження.
   При посвідченні договорів довічного утримання встановлюються факти непрацездатності відчужувача і його вік (досягнення повноліття).
   У тексті договору зазначається факт непрацездатності відчужувача. Цей факт має бути підтверджений відповідними документами, реквізити яких вказуються на примірнику договору довічного утримання, який залишається у нотаріуса.
   Відчужувачем жилого будинку (квартири) за договором довічного утримання не може бути неповнолітня особа.
   Спеціальні правила посвідчення договору довічного утримання стосуються насамперед змісту нотаріально посвідчуваного документа. У тексті договору довічного утримання обов'язково визначається, що набувач жилого будинку (квартири) зобов'язаний надавати відчужувачу довічне матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду та необхідної допомоги, і визначається грошова оцінка відчужуваного будинку (квартири), а також матеріального забезпечення, яке встановлюється за згодою сторін. Якщо такої згоди не досягнуто, нотаріус не може посвідчити договір.
   Відповідно до ст. 427 ЦК України відчуження будинку (квартири) набувачем за життя відчужувача не допускається, тому при посвідченні договору довічного утримання накладається заборона відчуження жилого будинку (квартири) у встановленому порядку, про що робиться напис на всіх примірниках договору.
   Договір довічного утримання може бути анульований чи розірваний відповідно до норм цивільного права.
   Анулювання договору здійснюється на підставі ст. 429 ЦК України у випадку смерті громадянина — набувача жилого будинку (квартири), у разі відсутності в нього спадкоємців або в разі їхньої відмови від договору довічного утримання. За таких умов за письмовою заявою відчужувана нотаріус анулює договір, про що на всіх примірниках робиться відповідний напис із посиланням на ст. 429 ЦК України. При цьому для підтвердження факту смерті набувача подається свідоцтво про його смерть.
   Відчужувачу жилого будинку (квартири) повертається доданий до примірника договору довічного утримання первинний правовстановлюючий документ, який знаходиться у справах нотаріуса. Разом із листом нотаріуса про анулювання договору цей правовстановлюючий документ подається відповідному органу для перереєстрації.
   Розірвання договору довічного утримання відбувається на таких підставах:
   - на вимогу відчужувача, коли набувач майна не виконує обов'язків, прийнятих ним за договором;
   - на вимогу набувача майна, коли через незалежні від нього обставини його майнове становище змінилося так, що він не має змоги надавати відчужувачу передбачене договором утримання (ст. 428 ЦК України).
   Нотаріус може посвідчити розірвання договору лише за наявності угоди сторін, керуючись при цьому загальними правилами.