Організація медико-санітарного забезпечення засуджених до позбавлення волі

   Реалізація медико-санітарного забезпечення засуджених у місцях позбавлення волі — одна із складових частин відбування покарання. Його організація випливає з конституційного права громадян України на охорону здоров'я і медичну допомогу. Правове регулювання здійснюється Виправно-трудовим кодексом України, законодавством про охорону здоров'я, нормативними актами Кабінету міністрів України та Державного департаменту з питань виконання покарань.
   Для медико-санітарного забезпечення засуджених у місцях позбавлення волі організовані лікувально-профілактичні установи, а для лікування і утримання інфекційне хворих — виправно-трудові установи на правах лікувальних. Лікувально-профілактична і санітарно-протиепідеміологічна робота в місцях позбавлення волі організовується і здійснюється згідно із законодавством про охорону здоров'я.
   Порядок надання особам, позбавленим волі, медичної допомоги, організація і проведення санітарного нагляду, використання лікувальних і санітарно-профілактичних установ системи охорони здоров'я і залучення до цього їх персоналу визначається Державним департаментом з питань виконання покарань разом з Міністерством охорони здоров'я.
   Медико-санітарне забезпечення засуджених здійснюється створеними в кожній виправно-трудовій установі медичними частинами, завданнями яких є надання медичної допомоги засудженим, здійснення санітарного нагляду, проведення профілактичних, протиепідеміологічних заходів. У структуру медико-санітарної частини входять, як правило, аптека, амбулаторія, стаціонар (лікарня) з діагностичною лабораторією, стоматологічний, терапевтичний та інші кабінети, інфекційний ізолятор.
   Медико-санітарне обслуговування починається з моменту надходження засудженого до виправно-трудової установи. Згідно з п. 82 Правил внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ, прибувши в місця позбавлення волі, засуджені проходять обов'язковий медичний огляд і з метою попередження проникнення інфекційних захворювань розміщуються у карантинному приміщенні виправно-трудової, виховно-трудової колонії на термін до 14 діб. Представник медико-санітарної служби присутній при розподілі новоприбулих по соціально-психологічним відділенням з тим, щоб було враховано стан здоров'я кожного засудженого.
   У разі виявлення інфекційних захворювань серед засуджених, які перебувають у карантинному приміщенні, термін карантину продовжується. При виявленні інфекційне хворих засуджених, які перебувають поза карантинним приміщенням, їх негайно ізолюють, а У виправно-трудовій установі вводиться карантин з проведенням комплексу необхідних профілактичних заходів. Про інфекційне захворювання у виправно-трудовіи установі негайно повідомляється прокурор.
   Обов'язковому медичному і бактеріологічному обстеженню з метою виявлення інфекційних захворювань піддаються засуджені, які використовуються на роботах у пральнях, перукарнях, будинках дитини при виправно-трудових установах, на харчоблоках та інших об'єктах, через які може поширитися інфекція.
   Медична допомога надається засудженим як амбулаторне, так і в стаціонарах. Згідно з діючими нормативами, прийом в амбулаторії веде лікар, а в разі його відсутності — фельдшер. Дані про обстеження хворого заносяться до медичної картки. У випадках звільнення засудженого від роботи начальник медико-санітарної частини повідомляє про це начальнику виправно-трудової установи. Години прийому встановлюються (як правило, у вільний від роботи час) начальником медико-санітарної частини і затверджуються начальником виправно-трудової установи. В амбулаторії організовується щорічна диспансеризація засуджених, яка є ефективним засобом профілактики захворювань. На виробничих об'єктах, де працює не менше 300 засуджених, створюються медичні пункти, всі цехи й інші об'єкти обладнуються аптечками швидкої допомоги.
   У стаціонарах медико-санітарних частин перебувають на лікуванні, як правило, ті засуджені, які не потребують тривалого або спеціального лікарняного впливу. При наявності хвороби, яка вимагає кваліфікованого лікування, засуджені розміщуються у спеціалізованих міжобласних чи обласних лікарнях Державного департаменту України з питань виконання покарань. Якщо можливість надати стаціонарну медичну допомогу відсутня, то хворих можна розмістити в лікарнях або інших лікувальних установах системи охорони здоров'я з організацією надійної охорони засудженого або залучити до роботи стаціонару в медичних санітарних частинах установ медичний персонал органів охорони здоров'я.
   Крім того, засуджений має право звернутися за консультацією до системи платних медичних послуг. Оплата таких послуг і придбання ліків здійснюються самим засудженим або його родичами за власний рахунок. Консультація і лікування в таких випадках здійснюється в медико-санітарній частині за місцем відбування покарання під наглядом персоналу медико-санітарної частини.
   Відповідно до Правил внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ у лікувальних закладах місць позбавлення волі ізольовано від інших категорій засуджених тримаються тільки особи, засуджені до довічного позбавлення волі, особи, яким смертна кара або довічне позбавлення волі в порядку помилування замінено повбавленням волі, і засуджені за особливо небезпечні злочини проти держави. Вони утримуються в спеціально відведених і обладнаних по тюремному зразку палатах. Роздільно утримуються також неповнолітні, жінки та чоловіки.
   Тривалі побачення із засудженими, які перебувають у лікувальних закладах, як правило, не надаються, а короткострокові надаються начальниками лікувальних закладів згідно з нормами, встановленими для відповідних видів виправно-трудових установ. У випадку тяжкої хвороби засудженого, яка є небезпечною для його життя, начальник виправно-трудового чи лікувального закладу надає близьким родичам засудженого можливість відвідати його. Таке відвідування не зараховується як чергове.
   Якщо засуджений переводиться в лікувальний заклад із штрафного чи дисциплінарного ізолятора, чи приміщення камерного типу колонії загального, суворого режиму, карцерів або одиночних камер, або із тюрем суворого режиму у зв'язку з членоушкодженням або симуляцією хвороби, час його перебування в лікувальній установі в строк відбування дисциплінарного покарання не зараховується.
   Засуджені, які порушують дисципліну в лікувальних закладах місць позбавлення волі, несуть передбачену законодавством відповідальність, за таким винятком:
   - вони не можуть бути переведені в приміщення камерного типу і одиночні камери;
   - у штрафних ізоляторах вони отримують харчування за лікарняною нормою і мають право на прогулянку тривалістю до двох годин у день.
   Засуджені, які систематично злісно порушують дисципліну, виписуються з лікувальної установи і переводяться до місця утримання тільки у випадках, які не становлять небезпеки для життя і здоров'я хворого та оточуючих.
   Деякі особливості умов тримання засуджених, у спеціалізованих ВТУ (на правах лікувальних)
   Засуджені хворі на туберкульоз, які перебувають у виправно-трудових установах на правах лікувальних, за систематичні злісні порушення дисципліни і режиму лікування можуть переводитися в приміщення камерного типу на термін до шести місяців, де вони забезпечуються лікуванням, харчуванням і щоденною прогулянкою тривалістю до двох годин.
   Деякими особливостями відрізняється відбування покарання вагітними жінками, жінками, які мають немовлят і дітей у віці до трьох років. Згідно із ст. 76і ВТК, у разі потреби при виправно-трудових установах повинні бути організовані будинки дитини. Засуджені жінки мають право розміщувати в них своїх дітей віком до трьох років.
   Діти засуджених жінок, за згодою матері, можуть бути передані її родичам або (також за згодою матері і рішенням органів опіки і піклування) іншим особам, або по досягненню трирічного віку направляються у відповідні дитячі установи. Якщо у матері дитини, яка досягла трирічного віку, невідбута частина покарання не перевищує одного року і вона добросовісно виконує свої материнські обов'язки, то перебування дитини в будинку дитини може бути продовжено адміністрацією установи до її звільнення. У випадку порушення матір'ю режиму тримання рішення про продовження перебування в будинку дитини може бути анульоване.
   Засуджені, до яких суд застосував примусове лікування від алкоголю чи наркоманії, піддаються такому лікуванню під час виконання покарання. У зв'язку з цим працівниками установ виконання покарань має бути перевірено щоб у мотивуючій частині вироку було зазначено за ст. 334 КПК України про мотиви такого рішення, а за ст. 335 КПК України в резолютивній частині вироку був запис про застосування цієї міри до даної особи.
   У разі, коли суд за певними обставинами не застосував примусове лікування за вироком, а в період відбування покарання було виявлено, що дана особа є алкоголіком чи наркоманом, адміністрація виправно-трудової установи на підставі ч. 2 ст. 77 ВТК України, а також ст. 411і КПК України за поданням начальника установи при наявності висновку лікарської комісії порушує клопотання перед судом за місцем знаходження установи про застосування до даної особи примусового лікування. У висновку лікарської комісії має бути визначено три моменти: 1) що особа є хворою на алкоголізм чи наркоманію; 2) що вона потребує примусового лікування; 3) що їй не протипоказано примусове лікування за станом її здоров'я.
   Відповідно до ст. 77 ВТК України, примусове лікування від алкоголю чи наркоманії здійснюється в місцях позбавлення волі у двох формах:
   - у звичайній виправно-трудовій установі на базі медико-санітарної частини (наприклад, в колоніях особливого режиму і тюрмах);
   - у спеціальній виправно-трудовій установі по лікуванню алкоголіків і наркоманів.
   Спеціалізовані виправно-трудові установи мають відповідне обладнання, штат лікарів, статус колонії на правах лікувального закладу.
   У медичній частині спеціалізованих УВП існують кабінети лікаря психіатра-нарколога, де здійснюється умовно-рефлекторна терапія, гіпноз (психотерапія), обладнуються біохімічні лабораторії. Хворі оглядаються протягом трьох днів і ставляться на диспансерний облік, на кожного з них заводиться контрольна картка диспансерного нагляду та медична картка амбулаторного наркологічно хворого. Не рекомендується здійснювати специфічне лікування у приміщеннях камерного типу, воно проводиться після звільнення засуджених зПКТ.
   Диспансерний облік і динамічний нагляд за особами, які хворі на хронічний алкоголізм, здійснюється протягом трьох років (для хворих на наркоманію — протягом п'яти років), при цьому і'х включають в одну з трьох груп динамічного нагляду (для хворих на наркоманію — в одну з чотирьох груп динамічного нагляду). Хворі на хронічний алкоголізм з ремісією, що триває понад три роки (для хворих на наркоманію — понад п'ять років), знімаються з диспансерного обліку.
   По завершенню курсу примусового лікування засуджені проходять медичну комісію, яка оцінює хід лікування. На засуджених, які пройшли повний курс примусового лікування без порушень, готують матеріали для його припинення в установленому порядку. Матеріали затверджуються комісією і передаються в суд.
   За десять днів до звільнення засудженого, який проходив курс примусового лікування від алкоголізму чи наркоманії, медична частина установи виконання покарань направляє в органи охорони здоров'я за місцем його проживання виписку з амбулаторної картки про проведене лікування і його результати.
   Якщо під час звільнення засудженого з місць позбавлення волі його лікування не завершене, адміністрація установи при наявності відповідного медичного висновку направляє до суду подання про продовження лікування в медичній установі.
   Питання про припинення примусового лікування вирішується суддею районного (міського) суду за місцем знаходження виправно-трудової установи або медичного закладу, де засуджений перебуває на лікуванні за поданням адміністрації установи на підставі висновку лікарської комісії з участю прокурора, представника адміністрації ВТУ або медичного закладу, де перебуває засуджений, і, як правило, засудженого (неявка прокурора не впливає на рішення справи). Суд виносить постанову, яка оскарженню не підлягає, але може бути опротестована прокурором.
   Що стосується умов тримання засуджених, в яких виявлена інфекція ВІЛ/СНІДУ, то останнім часом цим питанням приділяється значна увага Міністерством охорони здоров'я і Державним департаментом з питань виконання покарань. Незважаючи на виведення останнього з підпорядкування МВС України, контроль за медичним обслуговуванням засуджених здійснює медичне управління МВС України, яке визначає порядок профілактики ВІЛ-інфікованих на підставі Закону України "Про запобігання захворюванню на СНІД та соціальний захист населення" 1991 р. та Закону України "Про внесення змін до Закону України Про запобігання захворюванню на СНІД та соціальний захист населення" 1998 р. Виходячи з положень цього закону розроблена "Програма МВС України щодо зниження ризику поширення ВІЛ/СНІД серед особового складу та осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі". Спільним наказом МВС і МОЗ України, Національним комітетом профілактики наркоманії та захворювання на СНІД № 312/165/46 від 18 травня 1997 р. затверджений порядок медичного обстеження на ВІЛ-інфекцію осіб, які перебувають у місцях попереднього ув'язнення і виправно-трудових установах, та умови утримання ВІЛ-інфікованих з числа цих осіб.
   У 1998 р. був підготовлений спільний проект ООН та МВС України навчального модуля "Профілактика ВІЛ/СНІДу та хвороб, які передаються статевим шляхом у місцях позбавлення волі".
   Вірус СНІД присутній у тюрмах більшості країн світу. І це викликає загальну тривогу, оскільки ця проблема торкається не тільки засуджених і персоналу установ виконання покарань, а й суспільства в цілому. Умови місць позбавлення волі створюють ідеальне середовище для поширення ВІЛ-інфекції. Для установ виконання покарань характерна напруженість, яка включає і сексуальну. Зняття її в цих місцях проходить шляхом вживання наркотиків і сексуальних контактів. При ін'єкційному введені наркотиків нерідко використовуються саморобні голки, виготовлені, наприклад, із стержнів ручок.
   Вірогідність поширення ВІЛ-інфекції зростає у зв'язку з відсутністю інформації, знань і адекватного рівня медичної допомоги. В окремих випадках ряд захворювань, отриманих у місцях позбавлення волі, належним чином не виліковуються, включаючи захворювання, які можуть передаватися через кров. Крім ВІЛ і сифілісу до таких належать гепатит В і С. Захворювання, які передаються статевим шляхом, у разі відсутності відповідного лікування також підвищують ризик захворювання на ВІЛ-інфекцію статевим шляхом.
   Виходячи із ст. 4 Закону України "Про внесення змін до Закону України Про запобігання захворюванню на СНІД та соціальний захист населення" 1998 р., держава повинна гарантувати: доступ у місцях позбавлення волі інформації про профілактику зараження ВІЛ, добровільний медичний огляд, консультування, профілактичні засоби (презервативи, дезінфікуючі засоби та чисті шприци); лікування ВІЛ-інфікованих, зберігаючи при цьому конфіденційність і створюючи сприятливий і стимулюючий клімат для уразливих груп.
   Виходячи з цього Закону МВС разом з Міністерством охорони здоров'я розробили Інструкцію про порядок огляду рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та спещального контингенту з метою виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини, обліку, медичного обстеження та профілактичного нагляду за ВІЛ-інфікованими. Згідно з Інструкцією, обов'язковому медичному оглядові підлягають засуджені та підслідні, які вводять наркотичні речовини шляхом ін'єкцій (лише у разі, коли вони визначені такими у встановленому законом порядку), раз на шість місяців протягом усього терміну перебування в установі виконання покарань.
   Медичному оглядові підлягають особи, які прибувають до приймальника-розподільника, підслідні, які прибувають до слідчих ізоляторів, засуджені — раз на 12 місяців протягом усього строку перебування в установі виконання покарання.
   Особи з позитивним результатом імунного блотингу госпіталізуються в медчастини установи для уточнення діагнозу і призначення лікувальних заходів. При потребі — для них запрошуються консультанти з відповідних установ Міністерства охорони здоров'я. Усі засуджені з діагнозом ВІЛ-інфекції (СНІД) направляються до спеціального відділення міжобласної лікарні установи виконання покарань.
   ВІЛ-інфіковані та хворі на СНІД підлягають обов'язковому профілактичному нагляду з метою контролю за їх фізичним та психічним станом, своєчасного лікування, проведення антивірусної терапії, психологічної підтримки та консультування. Керівник установи, де перебуває ВІЛ-інфікований, несе відповідальність за організацію медичної допомоги і збереження лікарської таємниці.