Правові підстави і порядок звільнення засуджених з установ виконання покарань

   Виносячи вирок особі, винній у вчиненні злочину, суд призначає покарання виходячи з того, що воно є не тільки карою за вчинений злочин, а й має на меті виправлення засудженого. При призначенні покарання суд враховує характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, особу винного, обставини, які пом'якшують чи обтяжують відповідальність. Таким чином, перелік обставин показує, що конкретна міра покарання визначається виходячи із можливості досягнення виправлення засудженого, який відбув встановлений судом строк покарання.
   У той самий час певна частина засуджених досягає виправлення раніше визначених судом строків, у деяких змінюються життєві обставини (хвороба), в ряді випадків держава визнає за можливе "пробачити" засудженого. У цих випадках звільнення здійснюється тільки на підставі особливих судових чи державних вказівок (ухвала суду, Закон про амністію, Указ про помилування і т. ін.).
   Відповідно до ст. 108 ВТК засуджені до позбавлення волі звільняються від відбування покарання за таких підстав:
   - після відбуття строку покарання, визначеного вироком суду;
   - в силу акта амністії;
   - у зв'язку з помилуванням;
   - у зв'язку з винесенням судом ухвали або постанови про звільнення від відбування покарання через тяжку хворобу, умовно-достроково і за іншими підставами, встановленими законом.
   Від підстав звільнення потрібно відрізняти їх правові форми, тобто відповідні документи, в яких у встановленому законом порядку закріплені підстави звільнення і які є юридичною підставою для здійснення адміністрацією установи виконання покарань дій щодо звільнення засуджених. Такими документами-підставами для звільнення можуть бути:
   1. Закон України про амністію;
   2. Указ Президента про помилування;
   3. Постанова суду про звільнення через хворобу;
   4. Постанова суду про умовно-дострокове звільнення від покарання або заміну невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням;
   5. Ухвала суду про звільнення від покарання за діяння, карність якого законом усунена.
   Звільнення після відбуття строку покарання, визначеного вироком суду. Згідно із ст. 111 ВТК, звільнення засуджених після відбуття строку покарання здійснюється в першій половині останнього дня строку. Якщо строк покарання закінчується у вихідний чи святковий день, засуджений звільняється напередодні вихідного чи святкового дня. При обчисленні строків місяцями строк закінчується відповідного числа останнього місяця, а коли цей місяць не має відповідного числа, — в останній день цього місяця.
   Своєчасність звільнення засуджених залежить від правильного ведення обліків і матеріалів особових справ на засуджених. Щорічно спеціальні відділи установ виконання покарання наприкінці поточного року складають контрольно-строкові картотеки на майбутній рік і списки осіб, які підлягають звільненню кожного кварталу. При складанні списків варто звертати увагу на те,
   1) чи застосовані до засудженого додаткові покарання (позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю);
   2) чи призначалося засудженому примусове лікування від алкоголізму або наркоманії і чи є відповідні документи в особовій справі з цього приводу;
   3) чи правильно розрахований строк звільнення.
   Із засудженим, який звільняється, проводиться повний розрахунок, йому видаються гроші, що зберігалися на його особовому рахунку, повертаються особисті документи, його цінності та речі. Звільненому видаються відповідні документи про освіту і виробничу кваліфікацію, а також довідка встановленого зразка, де зазначаються підстави його звільнення. На прохання звільнюваного йому видається характеристика.
   Звільнення в силу акта амністії. Амністія — це повне або часткове звільнення від кримінальної відповідальності і покарання певних категорій осіб, винних у вчиненні злочинів. Вона оголошується законом про амністію.
   Види амністування:
   - повне звільнення вказаних в законі осіб від кримінальної відповідальності чи від відбування покарання (повна амністія);
   - часткове звільнення вказаних у законі осіб від відбування призначеного судом покарання (часткова амністія).
   Закон про амністію не може передбачати заміну одного покарання іншим чи зняття судимості щодо осіб, які звільняються від відбування покарання. Амністія не поширюється на осіб:
   а) яким довічне позбавлення волі замінено на позбавлення волі в порядку помилування;
   б) які мають дві і більше судимостей за вчинення тяжких злочинів;
   в) засуджених за особливо небезпечні злочини проти держави, бандитизм, умисне вбивство за обтяжуючих обставин;
   г) засуджених за вчинення тяжкого злочину (крім засуджених за особливо небезпечні злочини проти держави, бандитизм, умисне вбивство за обтяжуючих обставин) і відбули менше половини призначеного вироком суду основного покарання.
   Закон про амністію може визначити й інші категорії осіб, на які амністія не поширюється.
   Особи, на яких поширюється амністія, можуть бути звільнені від відбування як основного, так і додаткового покарання, призначеного судом. Амністія не звільняє від обов'язку відшкодувати заподіяну злочином шкоду, покладеного на винну особу вироком чи рішенням суду.
   Особи, відносно яких, згідно із законом про амністію, застосовується скорочення строку покарання, мають бути офіційно поінформовані про нове обчислення терміну покарання і про дату закінчення відбування покарання протягом місяця після опублікування закону про амністію. Адміністрація установи виконання покарань після опублікування закону про амністію складає список осіб, які підпадають під дію закону. Цей список затверджується начальником установи. Розробляється графік подачі відповідних документів на розгляд комісії установи і встановлюється черговість розгляду з тим, щоб забезпечити заміну засудженим на виробництві.
   Для розгляду питання щодо звільнення осіб у силу акта амністії до суду надсилається подання начальника установи виконання покарань, погоджене з відповідною спостережною комісією або службою у справах неповнолітніх, а також довідка про заохочення і стягнення, особова справа засудженого та інші документи, необхідні для вирішення питання про застосування амністії. Рішення про застосування амністії приймається щодо кожної особи індивідуально, після співбесіди з нею і на підставі ретельної перевірки матеріалів особової справи, відомостей про поведінку засудженого та його ставлення до праці за час відбування покарання. У разі відсутності необхідних відомостей на засудженого розгляд питання про застосування амністії відкладається до їх одержання. Присутність прокурора в судовому засіданні під час розгляду справи про застосування амністії обов'язкова. Після отримання рішення суду про застосування амністії засуджений звільняється з установи виконання покарань у порядку, передбаченому ст. 111 ВТК.
   Звільнення у зв'язку з помилуванням. Указом Президента України від 12 квітня 2000 р. за № 588/2000 оголошено "Положення про порядок здійснення помилування". В Положенні сказано, що відповідно до п. 27 ст. 106 Конституцією України, помилування засуджених здійснює Президент України. Президент крім клопотання про помилування розглядає:
   - матеріали стосовно осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, які не клопочуть про помилування;
   - подання Голови Верховної Ради України або Генерального прокурора України про застосування помилування до осіб, засуджених судами України до довічного позбавлення волі.
   Помилування засуджених здійснюється у вигляді:
   1) заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк;
   2) повного або часткового звільнення від відбуття як основного, так і додаткового покарання;
   3) заміна покарання або його невідбутої частини більш м'яким покаранням;
   4) зняття судимості.
   Клопотання про помилування може бути подане тільки після набрання вироком законної сили. Адміністрація місць позбавлення волі або іншого органу, що відає виконанням покарання, приймаючи від засудженого клопотання про помилування, зобов'язана перевірити, чи адресовано воно за приналежністю, і при потребі дає засудженому відповідні роз'яснення. Доручення комісії при Президенті України з питань помилування виконуються не пізніше 15 днів з моменту їх надходження.
   Особа, засуджена до довічного позбавлення волі, протягом 7 днів від дня одержання ним копії вироку або касаційної ухвали по справі має право звернутися з клопотанням про помилування. Начальник слідчого ізолятору в день надходження повідомлення про набрання вироком законної сили чи копії касаційної ухвали, але не пізніше наступного робочого дня, зобов'язаний особисто оголосити засудженому до довічного позбавлення волі про набрання вироком законної сили і роз'яснити йому право подання клопотання про помилування, строк і порядок подачі клопотання, а також право на одержання юридичної допомоги при написанні клопотання. Про виконання цих дій складається акт, який підписує начальник СІЗО (тюрми) і засуджений.
   Подача особи, засудженої до довічного позбавлення волі, клопотання про помилування припиняє виконання вироку до одержання повідомлення про результати розгляду клопотання і розпорядження щодо виконання вироку.
   Особи, засуджені до позбавлення волі, подають клопотання про помилування Президенту України через адміністрацію установи виконання покарання. Клопотання про помилування реєструється в журналі. У цьому журналі реєструється також надходження і виконання запитів і доручень комісії при Президенті України з питань помилування. Адміністрація виправно-трудової установи до клопотання про помилування додає:
   - анкету на засудженого;
   - копії всіх вироків, ухвал, постанов судів;
   - повідомлення про набрання вироком законної сили;
   - медичну довідку про стан здоров'я засудженого із зазначенням даних про проходження ним примусового лікування від алкоголізму, наркоманії, лікування венеричної хвороби, якщо таке лікування йому призначалося;
   - характеристику на засудженого із зазначенням ставлення до праці, дотримання вимог режиму, участі в роботі самодіяльних організацій, а також думка адміністрації і, як правило, спостережної комісії чи служби у справах неповнолітніх, по суті клопотання;
   - довідку про розмір матеріальної шкоди, що підлягає стягненню за вироком, і суми, стягненої на її погашення;
   - інші документи, які можуть мати значення при розгляді клопотання.
   Документи, що приєднуються до клопотання про помилування, повинні бути підготовлені, як правило, машинописним способом, копії документів засвідчуються підписом посадової особи і печаткою виправно-трудової установи. Клопотання про помилування з доданими до них документами не пізніше 15 днів з дня подачі надсилаються нетаємною поштою в Комісію при Президентові України з питань помилування; матеріали про помилування посилаються на кожного засудженого окремо супровідним листом, підписаним начальником виправно-трудової установи.
   Про направлення клопотання про помилування засуджених ознайомлюють під розписку на копії супровідного листа. Копії вказаних документів додаються до особової справи засудженого.
   Виконання Указів Президента України з питань помилування покладаються на такі установи:
   - Департамент з питань виконання покарань України стосовно осіб, позбавлених волі, й інших категорій;
   - відповідні суди, стосовно осіб, які покарання не відбувають чи засуджені до інших мір покарання, не пов'язаних з позбавленням волі.
   Департамент з питань виконання покарань, одержавши Указ Президента України про помилування, не пізніше триденного строку висилає адміністрації виправно-трудової установи розпорядження встановленої форми про виконання Указу. Загальний контроль за виконанням Указів Президента України з питань помилування засуджених здійснюється Головним управлінням оперативної інформації МВС України (ГУОІ). Контроль за своєчасним виконанням Указів з питань помилування здійснюється управліннями-відділами оперативної інформації ГУ, У МВС України в областях.
   Головне управління оперативної інформації МВС України протягом трьох днів з моменту отримання Указу встановлює місце відбування засудженим покарання і за підписом начальника Головного управління оперативної інформації чи його заступника надсилає розпорядження про виконання Указу із своїм супровідним листом з грифом "таємно" ГУ, УМВС України в області за місцем відбування засудженим покарання.
   Управління (відділи) оперативної інформації ГУ, УМВС України в області, одержавши розпорядження, негайно надсилають його для виконання начальнику установи. Начальник установи ознайомлює засудженого з розпорядженням під розписку, про що робиться запис на зворотній стороні розпорядження, з вказівкою дати. Указ виконується в день надходження розпорядження, якщо ж воно надійшло після закінчення робочого дня — в першій половині наступного дня.
   Про виконання Указу про помилування адміністрація установи протягом двох днів надсилає повідомлення в Головне управління оперативної інформації і управління (відділи) оперативної інформації ГУ, УМВС України за територіальністю. Розпорядження після його виконання додається до особової справи засудженого. Адміністрація виправно-трудової установи ставить до відома суд про виконання Указу протягом трьох днів, який, у свою чергу, додає це повідомлення до кримінальної справи.
   Умовно-дострокове звільнення. Одним з основних принципів права є економія репресії. Покарання повинно забезпечувати досягнення його цілей, але разом з тим бути мінімально необхідним. Суд вибирає в рамках санкції статті конкретне покарання, яке засуджений повинен відбути. Однак нерідко засуджений усією своєю поведінкою доказує виправлення раніше встановленого вироком суду строку покарання. У цих випадках законодавець передбачає звільнення такої особи умовно-достроково (ст. 81 КК України).
   Сутність умовно-дострокового звільнення полягає в тому, що засуджений, який довів своє виправлення зразковою поведінкою і чесним ставленням до праці та навчання і який відбув встановлену законом частину строку покарання, може бути звільнений від подальшого відбування покарання.
   Серед ознак, необхідних для умовно-дострокового звільнення, назвемо основні. Суб'єктивна (фактична) ознака — зразкова поведінка й чесне ставлення до праці та навчання, що свідчить про досягнення засудженим найвищого ступеня виправлення. Ця ознака залежить від самого засудженого. Другою обов'язковою ознакою для умовно-дострокового звільнення є юридична (формальна) ознака — сам факт відбуття засудженим передбаченої законом частини строку покарання. Ця умова залежить від законодавства, а не від засудженого. Умовно-дострокове звільнення не є кінцевим, особа звільняється за умови, якої вона повинна неухильно дотримуватися, а саме — протягом невідбутого строку покарання утриматися від вчинення будь-якого нового злочину.
   Для застосування умовно-дострокового звільнення потрібно встановити наявність трьох обставин:
   а) чи поширюється на засудженого закон про умовно-дострокове звільнення;
   б) чи відбув засуджений встановлену законом частину строку покарання (розрахунок відбутої частини строку покарання ведеться від дати, вказаної у вироку суду);
   в) чи гідний засуджений застосуванню цього виду звільнення, тобто чи довів він своє виправлення (виправлення має бути доведене раніше, ніж відбуття встановленої законом частини строку покарання).
   Питання подання засудженого до умовно-дострокового звільнення і оформлення відповідних документів визначається ст. 407 КПК і ст. 110 ВТК, а також відповідними відомчими інструкціями. Розгляд питання про умовно-дострокове звільнення в установі виконання покарань віднесене до компетенції її комісії. Засідають комісії по мірі надходження матеріалів, але не рідше двох разів на місяць. Засідання оформлюється протоколом, який підписує начальник установи виконання покарань і секретар комісії.
   На кожного засудженого, матеріали на якого подаюється на комісію, начальник відділення соціально-психологічної служби складає характеристику, що містить детальні відомості про поведінку, працю, заохочення і стягнення, а також висновок про доцільність його умовно-дострокового звільнення. Характеристика погоджується із заступником начальника установи з соціальної роботи". На засіданні комісії начальник відділення соціально-психологічної служби доповідає характеристику на засудженого.
   При позитивному вирішенні комісії про подання матеріалів до суду на умовно-дострокове звільнення, а також при відмові в цьому в протоколі вказуються мотиви. У разі відмови комісії в поданні до суду матеріалів про умовно-дострокове звільнення засудженого до його особової справи приєднується витяг з протоколу засідання комісії з розпискою засудженого про ознайомлення з таким рішенням. Повторний розгляд питання про умовно-дострокове звільнення можливий не раніше ніж через шість місяців, а для осіб, засуджених за тяжкі злочини на строк не менше ніж на п'ять років, — через рік.
   При позитивному рішенні комісії адміністрація установи виконання покарань готує такі документи:
   - подання, в якому вказується думка комісії про доцільність умовно-дострокового звільнення;
   - характеристика, затверджена начальником установи виконання покарань;
   - особова справа на засудженого.
   Після узгодження цих документів із спостережною комісією чи службою у справах неповнолітніх, вони надсилаються до суду. Відповідно до ст. 407 КПК суд протягом 10 днів розглядає матеріали і виносить свою постанову.
   Якщо суд відмовить в умовно-достроковому звільненні засудженого від покарання або заміні невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням, розгляд повторного подання з даного питання може мати місце не раніше як через рік від дня винесення постанови про відмову для засуджених за тяжкі злочини до позбавлення волі на строк не менше п'яти років, а для засуджених за інші злочини і неповнолітніх засуджених — не раніше як через шість місяців.
   Постанова суду оскарженню не підлягає, але може бути опротестована прокурором. У разі опротестування такої постанови, її виконання зупиняється.
   При умовно-достроковому звільненні від основного покарання, засуджених, до яких було застосовано додаткове покарання, суд в усіх випадках за поданням органу, який відає виконанням покарання, або за своєю ініціативою зобов'язаний вирішувати питання про звільнення і від додаткового покарання. Це рішення, згідно з п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами України законодавства про умовно-дострокове звільнення від покарання і заміну покарання більш м'яким" від 26 грудня 1975 р., має бути відображене у резолютивній частині постанови.
   Звільнення від відбуття покарання засуджених, які захворіли на тяжку хворобу. Засуджені, які захворіли на хронічну душевну або іншу тяжку хворобу, що перешкоджає подальшому відбуванню покарання, можуть бути звільнені судом від відбування покарання в порядку, встановленому ст. 408 КПК і ст. 109 ВТК.
   Відповідно до наказу Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров'я України № 3/6 від 18.01.2000 р. встановлено перелік захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання. До них відносять такі захворювання: туберкульоз (у трьох формах), інфекція вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ/СНІД), лепра, новоутворення, хвороби ендокринної системи, психічні розлади, хвороби нервової системи та органів відчуття, органів кровообігу, органів дихання, органів травлення, хвороби нирок з хронічною нирковою недостатністю в термінальній стадії, хвороби кістково-м'язової системи та сполучної тканини, хвороби обміну, анатомічні дефекти внаслідок захворювання чи травми в період останнього строку відбування покарання, променева хвороба.
   Подання про звільнення таких осіб від відбуття покарання готує адміністрація установи виконання покарань. Окрім подання адміністрація установи надсилає до суду висновок лікарської комісії про потребу звільнення засудженого від покарання у зв'язку з хворобою та його особову справу. Медичне обстеження таких засуджених здійснюють спеціальні лікарські комісії. Огляд хворого та розгляд матеріалів його медичного обстеження здійснюється комісією після обов'язкового лікування і ретельного обстеження хворого в стаціонарних умовах лікувальних установ.
   Засуджені, відносно яких службовою перевіркою встановлено, що їхня хвороба є результатом навмисного заподіяння собі пошкоджень під час відбування покарання, на звільнення від подальшого відбуття покарання через хворобу не представляються, за винятком випадків, коли під час заподіяння таких пошкоджень особа перебувала в стані гострого психічного розладу, що підтверджено лікаря-ми-фахівцями. Якщо начальник установи виконання покарань заперечує проти звільнення засудженого у зв'язку з хворобою, він передає на розгляд суду своє мотивоване заперечення.
   Відповідно до ст. 408, 409, 411 КПК начальник установи виконання покарань на вимогу суду повинен забезпечити явку в судове засідання для участі в розгляді подання представника адміністрації установи і представника комісії, що дала висновок про стан здоров'я засудженого. Якщо після відмови судом у звільненні засудженого від подальшого відбуття покарання стан здоров'я засудженого погіршав, на підставі висновку комісії подання про звільнення від відбуття покарання повторно надсилається до суду незалежно від часу винесення рішення про відмову.
   Звільнення засуджених з установи виконання покарань за іншими підставами, встановленими законом. Звільнення засуджених з місць позбавлення волі можливе і у випадках: а) зупинення виконання вироку, ухвали і постанови суду; б) скасування вироку, ухвали і постанови в порядку нагляду; в) відновлення справ у зв'язку з нововиявленими обставинами; г) коли засуджений відбуває покарання за діяння, караність якого усунена законом.
   У першому випадку звільнення з установи виконання покарань здійснюється при наявності достатніх підстав, що свідчать про порушення закону до їх опротестування, але на строк не більше як три місяці або до розгляду протесту в суді. Згідно із ст. 387 КПК України, це означає і відкладення виконання, яке ще не почалося, і перерву в ньому, коли вирок вже виконується і засуджений відбуває покарання у вигляді позбавлення волі. У такому разі він підлягає звільненню.
   У другому випадку звільнення з установи виконання покарань здійснюється на підставі ухвали, постанови судових наглядових інстанцій (ст. 388, 393 КПК). Суди, що розглядають справи у порядку нагляду, на підставах ст. 389, 367 КПК України можуть приймати рішення щодо скасування вироку та всіх подальших судових ухвал, постанов і закрити справу.
   У третьому випадку звільнення з установи виконання покарань здійснюється в порядку відновлення справи зв'язку з нововиявленими обставинами. Наприклад, за ст. 397 КПК України, вироки, ухвали і постанови суду, що набрали законної сили, можуть бути скасовані за новими обставинами, які раніше не були відомі суду при винесенні рішення і які доводять неправильність засудження або виправдовують підсудного.
   У четвертому випадку звільнення з установи виконання покарань здійснюється в результаті змін кримінального закону, коли діяння, які раніше вважалися караними, перестають бути такими.
   Відповідно до кримінального законодавства дана особа підлягає звільненню від призначеного судом покарання, а призначена засудженому міра покарання, що перевищує санкцію нововиданого закону, знижується до максимальної межі покарання, встановленого цим законом.
   Порядок виконання даного закону провадиться судом за місцем знаходження установи за заявою засудженого або за поданням прокурора чи органу, що відає виконанням покарання (ст. 405і КПК України). При цьому рішення суду має бути своєчасним, а на випадок затримок, коли даний закон набрав законної сили, за продовження незаконного виконання покарання передбачається відшкодування шкоди за ст. 53і КПК України.
   Цей різновид звільнення від подальшого відбування покарання не означає реабілітації особи, яка була засуджена правомірно за діяння, що було караним на момент його вчинення. Особа, яка звільнена від відбування покарання за діяння, караність якого усунена, вважається такою, що не має судимості. Так, ч. 1 ст. 1 Постанови Верховної Ради України від 11 березня 1992 року "Про звільнення від покарання осіб, засуджених за ухилення від чергового призову на дійсну військову службу за релігійними переконаннями" гласить: "Враховуючи, що відповідно до Закону України "Про альтернативну (невоєнну) службу" громадяни України можуть проходити альтернативну службу замість військової, коли релігійні переконання заважають їм проходити військову службу, звільнити від відбування покарання осіб, засуджених судами України до прийняття цього Закону за ухилення від чергового призову на дійсну військову службу за релігійними переконаннями зі зняттям судимості".