Права, законні інтереси та обов'язки засуджених до позбавлення волі

   Ступінь регламентації статусу засуджених, обсяг каральних правообмежень, які на них поширюються, суттєво відрізняються залежно від виду кримінального покарання. Найсуворіше з усіх покарань — позбавлення волі, до змісту якого входять обмеження права громадянина на особисту свободу, свободу пересування, вибору місця перебування і проживання, що гарантовані громадянам Конституцією.
   Так, засуджені до позбавлення волі зобов'язані весь строк покарання перебувати у виправній установі, їм забороняється порушувати лінію охорони об'єктів УВП. Втеча з місця позбавлення волі є злочином. Пересування засуджених всередині виправних установ обмежується ізольованими одна від одної дільницями.
   Крім цього в УВП забезпечується певний ступінь ізоляції засуджених від зовнішнього світу, для досягнення якого на засуджених, персонал УВП й інших осіб покладаються відповідні обов'язки. На засуджених до позбавлення волі покладаються обов'язки утримуватися від придбання спиртних напоїв, інших предметів і виробів, передбачених спеціальним переліком, від відправлення кореспонденції поза встановленим законом порядком, а також обов'язок дотримуватися встановлених норм підтримування зв'язків із зовнішнім світом.
   Але ізоляція в місцях позбавлення волі не може бути абсолютною. У зв'язку з цим закон встановлює певні її межі, закріплюючи їх у вигляді суб'єктивних прав чи законних інтересів засуджених. Насамперед, зазначимо, що засуджені є повноважним суб'єктом своєї ресоціалізації. Держава гарантує всім засудженим незалежно від раси, національності, статі, віку, стану здоров'я, соціального становища, ставлення до релігії, переконань, характеру скоєного злочину і строку покарання, виду УВП, в якому вони тримаються:
   - поводження, що поважає їх людську гідність і переконання;
   - харчування, одяг, взуття, комунально-побутові умови проживання і соціальні послуги, гідні цивілізованої людини;
   - захист від протиправних посягань на їх законні права і інтереси;
   - забезпечення інших прав і свобод засуджених.
   До числа суб'єктивних прав засуджених належать:
   - визнання їх правосуб'єктності в процесі своєї ресоціалізації;
   - отримання інформації про порядок і умови відбування покарання, а також про свої права і обов'язки;
   - гуманне ставлення до себе і на повагу гідності, властивої людській особистості;
   - охорона фізичного і психічного здоров'я, включаючи необхідні для його збереження харчування, одяг, приміщення, поєднання безоплатних і платних форм медичної допомоги;
   - соціальне забезпечення, в тому числі на отримання пенсій, відповідно до законодавства України;
   - звернення з пропозиціями, заявами і скаргами до адміністрації виправної установи, її вищестоящих органів, а також до компетентних державних органів і громадських організацій;
   - користування послугами, які надаються в установі, в тому числі додатковими, оплачуваними;
   - участь у трудовій діяльності, належним чином організованою і справедливо оплачуваною;
   - отримання інформації про стан оточуючого середовища, чистоти продуктів харчування, їх калорійність, участь у контролі за за кладкою продуктів;
   - отримання освіти відповідно до діючого законодавства;
   - негайне повідомлення про смерть чи тяжку хворобу будь-якого з близьких родичів;
   - інформування членів сім'ї про своє місце відбування покарання, в тому числі про його зміну;
   - вільний час і активне проведення дозвілля, включаючи заняття спортом, прослуховування радіопередач, перегляд телевізійних програм, художніх і документальних фільмів.
   Варто назвати й так звані специфічні права засуджених, до числа яких належать:
   - можливість за своїм розсудом розпоряджатися отримуваними за роботу грошовими коштами;
   - придбання необхідних речей, продуктів харчування і предметів першої потреби, підручників і літератури;
   - отримання й відправлення передач, посилок і бандеролей, ведення листування й телефонних розмов;
   - регулярні побачення з близькими родичами й іншими особами, в тому числі короткострокові виїзди з місця позбавлення волі за різних обставин;
   - одержання юридичної допомоги від адвокатів або інших осіб, уповноважених надавати таку допомогу;
   - підписка періодичних видань без обмежень;
   - безперешкодне ознайомлення з будь-яким законом чи іншим нормативним актом, які зачіпають інтереси засудженого. Закони і нормативні акти, які не оголошені засудженому під розписку, не є для нього обов'язковими для виконання.
   Правовий статус засуджених змінюється не лише під впливом обмежень, які визначають зміст позбавлення волі, а й обмежень, які становлять своєрідний примусовий порядок виконання покарання. До їх числа необхідно віднести обмеження прав засуджених, що встановлені законом з метою попередження злочинів та інших правопорушень у місцях позбавлення волі. Серед них, насамперед, заборона зберігання засудженими при собі грошей і цінних речей, а також предметів, заборонених до використання в УВП. Засуджені з цією метою підлягають обшуку, їх кореспонденція — перегляду, а посилки, передачі і бандеролі — догляду. Засуджені носять одяг єдиного зразка, а в колоніях особливого режиму — спеціального зразка.
   Засуджені зобов'язані:
   - дотримуватися норм законодавства, які визначають порядок і умови відбування покарання;
   - виконувати всі законні вимоги персоналу виправної установи;
   - утримувати в чистоті і порядку приміщення та їхню обстановку, бережливо ставитися до майна пенітенціарної установи і предметів, якими вони користуються при виконанні дорученої роботи, здійснювати за ними належний догляд і використовувати їх тільки за призначенням;
   - дотримуватися санітарно-гігієнічних норм;
   - дотримуватися вимог пожежної безпеки та безпеки праці;
   - терміново повідомляти персонал установи про обставини, не безпечні для життя і здоров'я як їх самих, так і інших осіб.
   Серед специфічних елементів правового статусу засуджених потрібно назвати їх обов'язки, що обумовлені потребою дотримання правил внутрішнього розпорядку в УВП, у тому числі певних заборон:
   - самовільно залишати відведені для них житлові приміщення та робочі місця, без дозволу персоналу мінятися спальними місцями, припиняти доручену їм роботу;
   - порушувати лінію охорони установи;
   - одержувати, виготовляти, зберігати і використовувати гроші, цінності, предмети, речі, речовини і вироби, заборонені для використання в місцях позбавлення волі;
   - продавати, дарувати або відчужувати іншим способом на користь інших осіб предмети, вироби і речі, які перебувають в особистому користуванні;
   - спілкуватися й встановлювати зв'язок з іншими особами на порушення встановлених законодавством правил ізоляції;
   - наносити собі тілесні ушкодження, в тому числі за допомогою іншої особи, завдавати шкоди своєму здоров'ю з метою ухилення від відбування покарання або виконання встановлених обов'язків;
   - завдавати шкоди державному, громадському майну і майну інших засуджених, створювати загрозу заподіяння шкоди такому майну;
   - вживати наркотичні, сильнодіючі засоби, спиртні напої і спиртовмісні речовини, сурогати алкоголю;
   - грати в настільні та інші ігри з метою здобуття матеріальної чи іншої вигоди;
   - вживати нецензурні, жаргонні й вульгарні слова, давати і присвоювати прізвиська (клички);
   - порушувати тишу в спальних приміщеннях під час відпочинку інших засуджених;
   - вчиняти або закликати до вчинення антисуспільних, аморальних чи кримінально-караних діянь.
   Аналізуючи правовий статус засуджених до позбавлення волі, можна зробити висновок, що їх цивільно-правовий статус характеризується тим, що, по-перше, вони залишаються суб'єктами різноманітних цивільно-правових відносин і володіють цивільною правоздатністю та дієздатністю; по-друге, у зв'язку з каральною стороною покарання, вони обмежуються в низці цивільних прав, тобто обмежуються деякі елементи їх цивільної правоздатності; по-третє, в силу фізичної ізоляції багато прав і обов'язків реалізувати просто неможливо.
   На засуджених поширюються загальні положення про право власності, спадкоємного права тощо. Засуджений, який є суб'єктом права особистої власності, зберігає право на майно, яке йому належало до арешту і яке зберігається за межами УВП за умов, що його не конфісковано. Але він втрачає можливість фактично здійснювати правомочність володіння і користування цим майном.
   Засуджений має право розпоряджатися своїм майном (продати, здати в найм, подарувати), але тільки через довірену особу. Відповідно до норм Цивільного кодексу доручення осіб, які тримаються в місцях позбавлення волі, засвідчується начальником УВП. Такі доручення прирівнюються до нотаріально засвідчених документів.
   Засуджений, який перебуває в шлюбі і має майно, нажите під час подружнього життя, залишається суб'єктом спільної власності подружжя і у випадку своєї незгоди з діями іншого подружжя (продаж, обмін, дарування майна тощо) може захищати свої права в загальному порядку: вимагати через суд відшкодування матеріальних збитків або визнання угоди недійсною.
   Стосовно майна, що є у засудженого в УВП, то воно також піддано обмеженням: існує спеціальний перелік того, що засуджений може зберігати при собі (а отже, те, що до цього переліку не входить, — заборонено); крім того, встановлений перелік предметів, речей і речовин, зберігання яких засудженим заборонено. Мета цих обмежень — виключити зловживання, елементи дармоїдства, порушення режиму, які можуть з'явитися внаслідок використання майна в умовах ізоляції. Угоди стосовно цього майна заборонені. Адміністрація УВП повинна вживати заходів до поновлення порушених прав засуджених щодо володіння, використання і розпорядження власним майном, повернення майна засудженим, якщо їхнє право володіння порушено іншими засудженими або іншими особами.
   У зв'язку з цим важливо знати, що до незаконних угод засуджених, пов'язаних із розпорядженням майном, застосовуються правові наслідки, передбачені цивільним законодавством, з однією лише особливістю, що вони застосовуються, як правило, в адміністративному порядку, а не судом. Так, ст. 49 Цивільного кодексу передбачає, що угода, яка укладена явно (свідомо) проти інтересів держави і суспільства за умов умислу з обох сторін і у випадку виконання їх обома сторонами, веде до стягнення всього отриманого за угодою в дохід держави. У разі виконання угоди однією стороною, з другої стягується все отримане нею в доход держави і все належне з неї другій стороні по відшкодуванню отриманого. При наявності умислу тільки в однієї сторони, все отримане нею за угодою має бути повернуте другій стороні, а отримане останньою або належне їй у відшкодуванні виконаного, стягується в дохід держави.
   Інколи в колоніях зустрічаються угоди з майном, які здійснені засудженими під впливом обману чи насилля. У цих випадках, відповідно до ст. 67 Цивільного кодексу, потерпілому повертається другою стороною все отримане нею за угодою, а при неможливості повернути в натурі, компенсується його вартість.
   Засуджені можуть бути учасниками різних договірних відносин. Але обмежена правоздатність засуджених в деяких випадках впливає на обсяг договірних прав і обов'язків, на можливість особистої участі в договорі, а інколи і на можливість взагалі перебувати в тому чи іншому договірному відношенні. Деякі з договорів, що укладені до арешту, залишаються без змін і продовжують свою дію (договір займу, зберігання, найму тощо), інші не можуть реально виконуватися (договір підряду, доручення, зберігання, якщо засуджений — охоронець). Договори, які потребують особистої участі засуджених, як правило, не укладаються.
   Засуджений має право укладати договір найму житлового приміщення, яке належить йому по праву приватної власності, і отримувати квартирну плату за діючими розцінками, яка зараховується на його особовий рахунок. Норми сімейного права передбачають спрощений порядок розірвання шлюбу із засудженими до позбавлення волі. Таке правообмеження існує з метою захисту інтересів тієї сторони в шлюбних відносинах, яка не засуджена до кримінального покарання.
   Закон заохочує розвиток корисної ініціативи і творчої активності засуджених до позбавлення волі. Вони визнаються авторами відкриття, винаходу, раціоналізаторських пропозицій, літературного твору. На них у цій частині поширюються норми цивільного законодавства, що регламентують права і обов'язки авторів, і норми спеціальних законів, які регулюють авторські правовідносини.
   Отримані за наукові відкриття, створення твору мистецтва, винахід чи рацпропозицію гонорари зараховуються на особові рахунки засуджених або за їх бажанням відправляються грошовим переказом родичам.
   Особливо треба виділити право засуджених на особисту недоторканність. Це право є гарантом дотримання законності, недопущення приниження їх людської гідності і заподіяння зайвих фізичних страждань. На них поширюється право недоторканності особи і в тій частині, що вони не можуть бути заарештовані або триматися під вартою інакше як за мотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом (ст. 29 Конституції). Положення закону про те, що засуджені підлягають обшуку — є обмеженням їх права на особисту недоторканність. Крім цього, обмежені права засуджених на недоторканність житла, таємність листування.
   Засудженим гарантується право на свободу совісті. За їх бажанням або за зверненням релігійної організації їм надається можливість зустрічатися з представниками духовного сану тих релігій, які вони проповідують, отримати пораду відповідної духовної особи, відправити релігійний обряд, придбати релігійну літературу і предмети культу.
   У пенітенціарній установі здійснення свободи проповідувати будь-яку релігію або виражати переконання, пов'язане із ставленням до релігії, підлягає лише тим обмеженням, які потрібні в інтересах громадської безпеки. Адміністрація установи сприяє у запрошенні священнослужителів, визначає місце, час та інші умови проведення богослужіння, обряду або церемонії. Засуджені не мають права, посилаючись на свої релігійні переконання, ухилятися від виконання своїх обов'язків, порушувати встановлений розпорядок дня, а також утискувати права інших осіб, які відбувають покарання. Представники релігійних організацій, які офіційно не зареєстровані у встановленому порядку, для проведення богослужіння та інших культових обрядів не допускаються.
   Отже, цивільно-правовий статус засуджених до позбавлення волі визначається в першу чергу їх правовим статусом як суб'єктів кримінально-виконавчих правовідносин, що суттєво впливає на фактичне застосування норм інших галузей права.
   Підводячи загальний підсумок, варто констатувати, що правовий статус засуджених до позбавлення волі обумовлений характером (змістом) цього виду покарання, що веде до призупинення реалізації одних, обмеження і видозмінення інших або збереження прав і обов'язків громадян. Таким чином, засуджений до позбавлення волі — це громадянин з обмеженим обсягом прав і обов'язків.
   Обумовлені позбавленням волі зміни в правовому статусі засудженого в більшості залежать у кримінально-правовому відношенні від того становища, яке займала особа в суспільстві до її засудження, від характеру її відносин і зв'язків, специфіки соціальних ролей, які вона виконувала. Внаслідок цього різні за своїм соціальним становищем особи, якщо вони засуджені навіть на однаковий строк покарання з відбуванням його в однакових режимних умовах, виявляються "враженими" різною мірою (наприклад, особа без певних занять, без сім'ї, з примітивними запитами, і особа, яка мала багато соціальних зв'язків).
   Стосовно правового статусу засудженого з точки зору кримінально-виконавчих правовідносин, то тут однорідні категорії засуджених, які відбувають однакове покарання, перебувають більш-менш в однакових умовах.
   Глибоке з'ясування сутності і змісту правового статусу засуджених має велике практичне значення. По-перше, це важливо для з'ясування правового статусу засуджених, щоб мати чітке уявлення, з ким у правовому плані ми маємо справу. По-друге, визначення кола обов'язків і прав засуджених є неодмінною умовою забезпечення законності і встановлення правильного підходу до засуджених при виконанні покарання. Закріплення в законі правового статусу засуджених визначає рамки можливого для їх поведінки і межі вимог і заборон адміністрації УВП. А це означає, що, з одного боку, вимагати від засуджених можна лише те, що входить в коло їхніх обов'язків, а з іншого — треба поважати права засудженого і забезпечувати їхню повну реалізацію.