Зміст правового статусу засуджених

   До змісту правового статусу осіб, які відбувають покарання, входять права, законні інтереси і обов'язки засуджених. Вони виникають і реалізуються в рамках, як правило, кримінально-виконавчих правовідносин. Права, законні інтереси і обов'язки засуджених можуть виникати у відносинах, які регулюються нормами конституційного, державного, адміністративного, цивільного та інших галузей права.
   Права, законні інтереси і обов'язки засуджених являють собою самостійні елементи змісту правового статусу, які можуть бути охарактеризовані з точки зору їх соціального призначення, сутності та змісту.
   Соціально-правове призначення прав засуджених полягає у зміцненні режиму законності при виконанні покарання, оскільки міра свободи засудженого, у свою чергу, означає міру несвободи держави стосовно нього, притримуватися якої — важливий обов'язок її представників, тобто — персоналу установ та органів виконання покарань. Права засуджених, якщо вони гарантовані матеріально, політично, ідеологічно й організаційно, сприяють розвитку особи засудженого, в кінцевому підсумку — його ресоціалізації. Права ж засуджених, проголошені формально, поглиблюють існуючий антагонізм між ними і суспільством, суттєво віддаляють виконання поставлених перед покаранням цілей.
   Сутність прав засудженого полягає в наданні повноважній особі можливості певної поведінки чи користування соціальними благами. Ступінь реалізації такої можливості і відповідно ступінь домагання засудженого на закріплені правом поведінку і блага визначаються змістом суб'єктивного права, яке включає в себе: по-перше, можливість засудженого вільно користуватися соціальними благами (харчуванням, речовим майном) у рамках, встановлених правом; по-друге, можливість вимагати виконання кореспондуючого такому праву юридичного обов'язку персоналу установи і органів виконання покарань, інших суб'єктів і учасників кримінально-виконавчих та інших правовідносин; по-третє, можливість звернутися в необхідних випадках до захисту свого суб'єктивного права.
   Згідно із ст. З Конституції України, "права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави... Держава відповідає перед людиною за свою діяльність... Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави". Виходячи з цього положення захист державою прав засуджених забезпечується за допомогою прокурорського нагляду, судового, відомчого та громадського контролю.
   Отже, суб'єктивне право засудженого можна визначити як закріплену законом і гарантовану державою можливість певної поведінки засудженого або користування ним соціальними благами, що забезпечується юридичним обов'язком посадових осіб органів виконання покарання, інших суб'єктів правовідносин, які виникають при цьому.
   Як один з елементів правового статусу засуджених потрібно розглядати їх законні інтереси. Соціально-правове призначення законних інтересів полягає в тому, що вони дозволяють забезпечити диференційований підхід до засуджених, стимулювати їх виправлення в процесі відбування покарання.
   Законні інтереси засуджених мають багато загальних (спільних) рис із суб'єктивними правами, але не тотожні останнім. Якщо суб'єктивне право створює таку можливість поведінки, яка характеризується високим ступенем її реалізації за розсудом засудженого, то сутність законного інтересу засуджених полягає в можливості, яка носить характер прагнення до автономної, самостійної поведінки, в свободі користування будь-яким соціальним благом за своїм розсудом.
   Дещо інший зміст і законних інтересів, що складається із трьох елементів.
   Перший — це прагнення отримати передбачене законом соціальне благо як матеріальне (наприклад, отримання додаткових посилок, передач, додаткове витрачення грошей на придбання продуктів харчування і предметів першої потреби; отримати премію за кращі показники в праці тощо), так і духовне (надання додаткового побачення, телефонної розмови тощо). Ряд благ, які є об'єктом законних інтересів засуджених, можуть мати як матеріальний, так і духовний характер (виїзд за межі місць позбавлення волі).
   Об'єктом законних інтересів можуть бути соціальні блага, які суттєво змінюють правовий статус засуджених (наприклад, переведення в поліпшенні умови тримання засуджених до позбавлення волі, переведення з ВТК закритого типу в колонію-поселення), так і без його суттєвих змін (надання матеріальної допомоги при звільненні з місць позбавлення волі).
   Матеріальні чи духовні блага, що становлять об'єкт законного інтересу засудженого, записані в нормах права й у вигляді мети, для досягнення якої потрібні певні юридичні факти. Але для більшості законних інтересів характерно те, що в основі їх реалізації лежить (поряд з іншими факторами) оцінка поведінки засудженого, тобто дотримання режимних правил, ставлення до праці, виховної роботи, навчання. Така оцінка дається персоналом органів виконання покарань, прокуратурою, судом, спостережною комісією, службою у справах неповнолітніх та іншими суб'єктами кримінально-виконавчих правовідносин.
   Тому як другий елемент змісту законних інтересів засуджених необхідно назвати можливість клопотати (а не вимагати) перед вказаними повноважними суб'єктами про їх відповідні дії щодо реалізації законних інтересів засуджених.
   Третій елемент — можливість звертання до компетентних органів за захистом законних інтересів. І хоча таке звернення не означає автоматичне задоволення клопотання засудженого, воно показує, що законні інтереси засуджених, як і їхні суб'єктивні права, гарантуються державою.
   Отже, законні інтереси засудженого можна визначити як закріплені в правових нормах конкретні дії і прагнення засудженого до володіння тими чи іншими благами, які задовольняються, як правило, за результатом оцінки адміністрацією УВП, посадовими особами органів виконання покарання, прокуратурою, судом поведінки засудженого під час відбування покарання.
   Види законних інтересів засуджених досить різнобічні. Так, за соціально-політичним призначенням блага, законні інтереси можуть бути поділені на три групи.
   Першу групу складають законні інтереси, спрямовані на отримання заохочення, можливість якого закріплена в заохочувальних нормах кримінального (умовно-дострокове звільнення), кримінально-виконавчого (надання поліпшених умов тримання засуджених до позбавлення волі) та інших галузей права.
   Друга група — це законні інтереси, спрямовані на отримання пільг засудженими. На відміну від заохочень, які є мірою державного схвалення поведінки людей, більшість пільг встановлюється не залежно від заслуг людини, а у зв'язку з обставинами, яким закон надає правове значення. Такі пільги передбачені для засуджених і кримінально-виконавчим законодавством (наприклад, можливість у місцях позбавлення волі пересуватися без конвою або супроводу).
   Третю групу становлять законні інтереси, спрямовані на отримання благ, які за своєю соціально-правовою суттю не є для засудженого ні заохоченнями, ні пільгами. В одних випадках вони закріплені в законі у вигляді законного інтересу. Для цього законодавець нерідко вдається до формулювань "як правило", "по можливості", "як виняток". Наприклад, згідно із ст. 49 ВТК адміністрація установи залучає засуджених до праці з урахуванням їх працездатності і, по можливості, спеціальності.
   В інших випадках законні інтереси засуджених закріплюються в законі у вигляді їх суб'єктивних прав, але в силу слабкості гарантій (в основному, матеріальних) не реалізуються в повному обсязі. До їх числа можна віднести право осіб, позбавлених волі, на трудове і побутове влаштування, яке внаслідок соціально-економічних умов у державі не може бути гарантоване як суб'єктивне право і являє собою законний інтерес засудженого.
   Соціально-правове значення обов'язків виявляється в тому, що вони є засобом формування моральної і правової свідомості засуджених, зміцнення законності та правопорядку, дисципліни й організованості під час відбування покарання.
   Сутність юридичних обов'язків засуджених полягає у вимозі необхідної з точки зору держави, влади і закону поведінки. Ця поведінка засуджених обов'язкова, незаперечна і забезпечується заходами державного примусу.
   Сутність юридичних обов'язків засуджених проявляється через їх зміст або структуру, до якої входить два елементи. Це, по-перше, необхідність вчинення певних дій (обов'язок засуджених до позбавлення волі і виправних робіт працювати, обов'язок особи, засудженої до штрафу, сплатити суму штрафу у встановлений законом строк тощо); по-друге, необхідність утриматися від встановлених законом дій (заборона засудженим до позбавлення волі мати при собі гроші і цінні речі, звільнення засуджених до виправних робіт за своїм бажанням тощо).
   Юридичні обов'язки засуджених внаслідок двоелементної структури мають різні форми вияву в праві, якщо необхідність вчинення певних дій встановлюється за допомогою зобов'язуючих (позитивно зобов'язуючих) норм, то утримання від вчинення визначених законом дій — за допомогою забороняючих (негативно зобов'язуючих) норм. Така подвійна форма не завжди враховується в практиці, де часто заборони протиставляються обов'язкам засуджених. Між тим, і в тому, і в іншому разі заборони повинні розглядатися як різновид обов'язків засуджених, а саме — обов'язок стримуватися від вказаних законом дій.
   Таким чином, юридичний обов'язок засуджених можна визначити як встановлену в зобов'язуючих І забороняючих нормах права міру необхідної поведінки засудженого під час відбування покарання, яка забезпечує досягнення цілей покарання, підтримання правопорядку під час його відбування, дотримання прав і законних інтересів як самого засудженого, так і інших осіб.