|
§ 3. Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку Суб’єкти господарювання вчиняють дії, що визнаються зловживанням монопольним становищем на ринку, як одноособове, так і групою осіб.
Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку — дії чи бездіяльність суб’єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, зокрема обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів господарювання, або ущемлення інтересів інших суб’єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливі за умов існування значної конкуренції на ринку.
Порушниками законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку можуть бути:
1) господарюючий суб’єкт, що займає домінуюче становище на товарному ринку;
2) група осіб, що займає домінуюче становище на товарному ринку.
Монопольне (домінуюче) становище суб’єкта господарювання на ринку товару визнається таким лише за наявності ряду факторів.
1. Особа займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо:
• на цьому ринку у неї немає жодного конкурента;
• вона не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженої можливості для інших суб’єктів господарювання здійснювати закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар’єрів для доступу на ринок інших суб’єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.
2. Монопольним (домінуючим) вважається становище суб’єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35%, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції з боку інших учасників ринку.
3. Монопольним (домінуючим) також визнається становище суб’єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35% або менше, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать його конкурентам.
4. Вважається, що кожен з двох чи більше суб’єктів господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо стосовно певного товару між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція, а також якщо вони усі разом не мають жодного конкурента на цьому ринку чи не зазнають значної конкуренції внаслідок обмеженої можливості для інших суб’єктів господарювання здійснювати закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар’єрів для доступу на ринок інших суб’єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.
5. Монопольним (домінуючим) вважається також становище кожного з кількох суб’єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови:
• сукупна частка не більше ніж трьох суб’єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки, перевищує 50%;
• сукупна частка не більше ніж п’яти суб’єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки, перевищує 70% і при цьому вони не доведуть що поміж них існує конкуренція.
Неправомірні дії, пов’язані зі зловживанням монопольними утвореннями своїм становищем на ринку, як правило, спрямовані на: обмеження конкуренції, прав та законних інтересів господарюючих суб’єктів чи фізичних осіб, покриття неефективних витрат за рахунок споживачів та інших підприємців або збут товарів низької споживчої якості, інші негативні наслідки і має на меті отримання незаконного прибутку негайно або в майбутньому.
Відповідно до законодавства суб’єкту господарювання (групі осіб), що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку, заборонено зловживати цим становищем і таким чином спотворювати конкурентні ринкові механізми. Слід зазначити, що саме по собі монопольне (домінуюче) становище на ринку не є порушенням, покаранню підлягає лише зловживання таким становищем. Характерною ознакою порушень, вчинених шляхом зловживання монопольним становищем на ринку, є необхідність довести, що суб’єкт господарювання є монополістом і додержується поведінки, яка є зловживанням. Порушення, пов’язане зі зловживанням суб’єктом господарювання своїм монопольним становищем на ринку, характеризується рядом факторів:
1) поведінка (дії) особи (групи осіб) є активною чи пасивною, при цьому вона може зашкодити суспільним відносинам, які виникають під час функціонування суб’єктів на ринку;
2) його вчинив суб’єкт господарювання, який визнаний таким, що займає монопольне становище на ринку, тобто він має можливість самостійно або разом з іншими суб’єктами обмежувати конкуренцію на ринку певного товару;
3) господарюючий суб’єкт зловживає своїм монопольним становищем на ринку;
4) дії, що визнаються зловживанням монопольним становищем на ринку, відповідні органи мають оцінювати з точки зору їх впливу на економічну ситуацію у країні в цілому та на кожному товарному ринку окремо. Оцінці підлягає вплив цієї діяльності на інтереси держави, суб’єктів господарювання та фізичних осіб.
Отже, аналізуючи діяльність монопольних утворень, можна дійти висновку, що їх неправомірні зловживання на ринку призводять чи можуть призвести до:
• обмеження, спотворення або усунення конкуренції з ринків, на яких неправомірно діють монопольні утворення;
• тимчасового або тривалого обмеження виробництва товарів чи товарообігу зі створенням дефіциту на певному ринку чи суміжних з ним ринках;
• підвищення вартості продукції, що виготовляється (реалізується) з одночасним зниженням її якості;
• порушення законних прав та інтересів підприємців і споживачів.
Зловживання монопольним становищем негативно впливає як на розвиток та функціонування ринку в цілому, так і на окремих підприємців, особливо тих, які змушені перебувати у ділових стосунках з монополістами. Крім того, зловживання монопольним становищем на ринку призводять до дестабілізації ринків, встановлення нерівних (невигідних) умов здійснення господарської діяльності для вітчизняних товаровиробників, поглиблюють кризу неплатежів та інфляційні процеси, мають визначальний вплив на ціноутворення в інших галузях та заважають структурним змінам в економіці.
Відповідно до Закону України “Про захист економічної конкуренції” зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається:
• встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити і за умов існування значної конкуренції на ринку;
• застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб’єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об’єктивних причин;
• обумовлення укладання угод прийняттям суб’єктом господарювання додаткових зобов’язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору;
• обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб’єктам господарювання, покупцям та продавцям;
• часткова або повна відмова придбавати або реалізовувати товар за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання;
• істотне обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів господарювання на ринку без об’єктивних причин;
• створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців та інших суб’єктів господарювання.
Діяльність органів Антимонопольного комітету України з виявлення та припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції свідчить про те, що зловживання монопольним становищем посідають перше місце за кількістю припинених порушень, а серед них переважають зловживання, вчинені шляхом встановлення монопольних та дискримінаційних цін. Виявлення та встановлення монопольних та дискримінаційних цін є процесом складним і здійснюється шляхом повного, всебічного та об’єктивного аналізу діяльності монополіста щодо ціноутворення.
При цьому слід враховувати, що факти, які свідчать про зловживання монопольним становищем на ринку шляхом встановлення монопольних та дискримінаційних цін можуть бути не порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, а ціною, яка склалася внаслідок нормальних ( ринкових процесів і не спрямована на обмеження чи спотворення конкуренції, прав споживачів.
Приклад зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку з практики органів Антимонопольного комітету, вчиненого шляхом встановлення монополько високих цін.
Укрзалізниця розраховує та оголошує по всіх залізницях розмір плати за послугу з повернення невикористаних квитків.
На цю послугу було встановлено ціну у розмірі 2 грн. за кожен повернутий квиток. Фактично не скориставшись послугою залізниці з перевезення, пасажир втрачав лише за касові операції купівлі-здачі квитка 3,5 (1,5+2,0) грн., крім того, вартість частини плацкарти залежно від часу повернення квитка, що дорівнювало вартості проїзду пасажира на відстань 90 км з урахуванням витрат на підготовку потягу до рейсу та експлуатаційних витрат.
При цьому калькуляція вартості послуги з повернення квитка включає витрати, які не належать до діяльності кас з цієї операції. За рахунок коштів, отриманих від громадян, які не користувалися спеціалізованими послугами вокзалів, оскільки відмовилися від поїздки, фінансувалося утримання вокзалів.
Аналіз ринку пасажирських перевезень іншими видами транспорту показав, що при міжміських автоперевезеннях, авіаперевезеннях, тобто на конкурентних ринках, не передбачено плату за послугу повернення платежів за невикористані проїзні документи.
Дії Укрзалізниці Антимонопольний комітет кваліфікував як встановлення монопольне високих цін на послуги, що призвело до порушення прав споживачів.
Приклад зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку з практики органів Антимонопольного комітету, вчиненого шляхом нав’язування послуг, не потрібних контрагентам і встановлення монопольне високих та дискримінаційних цін.
За заявою одного з інвестиційних фондів була розпочата справа про порушення законодавства про захист економічної конкуренції шляхом встановлення реєстратором ЗАТ “Ад-рем” необгрунтоване завищених цін на послуги з переоформлення права власності на цінні папери ВАТ “Універсам № 17”. У ході розгляду справи встановлено, що ЗАТ “Ад-рем” стягувало з власників акцій плату за перереєстрацію права власності в розмірі від 52,33 до 350,62 грн. залежно від кількості акцій, що підлягали перереєстрації. При цьому за розрахунками самого реєстратора, собівартість однієї послуги з перереєстрації права власності на іменні цінні папери незалежно від кількості акцій становила 1,44 грн. Крім того, ЗАТ “Адрем” вимагало від наступних власників акцій оплачувати послуги реєстратора за закриття особового рахунка попереднього власника.
Зазначені дії ЗАТ “Адрем” державний уповноважений Антимонопольного комітету визнав порушенням законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді зловживання монопольним становищем шляхом нав’язування послуг, не потрібних контрагентам, а також шляхом встановлення монопольне високих та дискримінаційних цін на послуги.
Приклад зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку з практики органів Антимонопольного комітету, вчиненого шляхом нав’язування додаткових умов, що не відносяться до предмета “ договору ТОВ “Авінф”, займаючи монопольне становище на ринку ; надання послуг місцевого електрозв’язку в межах мікрорайону Крижанівський міста Одеси, при укладенні відповідних договорів нав’язувало абонентам додаткові платні послуги у вигляді надання довідкової інформації, визначення номера абонента, послуг будильника тощо. Абонентів змушували укладати договори та оплачувати послуги, погрожуючи відключенням від телефонної мережі.
Такі дії ТОВ “Авінф” Одеське відділення Антимонопольного комітету кваліфікувало як зловживання монопольним становищем у вигляді нав’язування додаткових умов, що не відносяться до предмета договору.
Приклад зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку з практики органів Антимонопольного комітету, вчиненого шляхом створення перешкод доступу на ринок інших суб’єктів господарювання.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Діада” у Севастополі (далі — ТОВ “Діада”) було єдиним ліцензованим : оператором пейджерового зв’язку. Севастопольське міське підприємство електрозв’язку “Севастопольтелеком” (далі — СМПЕ “Севастопольтелеком”), що займає монопольне становище на ринку надання послуг користування місцевим телефонним зв’язком, для ТОВ “Діада” замість необхідного для здійснення діяльності тризначного номера або серійного трилінійного телефонного номера встановило окремі телефони. ТОВ “Діада” не раз намагалося розв’язати питання, але не знайшло підтримки з боку міського підприємства електрозв’язку. ТОВ “Діада” звернулося до Мінзв’язку України і йому було дозволено використати для організації мережі пейджерового зв’язку тризначний телефонний номер “Обі” вузла довідково-інформаційних служб м. Севастополя. Але СМПЕ “Севастопольтелеком” і в цьому разі відмовило у виділенні зазначеного номера, створивши перешкоди доступу на ринок послуг пейджерового зв’язку ліцензованому операторові ТОВ “Діада”.
СМПЕ “Севастопольтелеком” обмежило також доступ на ринок послуг пейджерового зв’язку потенційних споживачів, які могли б користуватися цим зв’язком.
Зазначені дії СМПЕ “Севастопольтелеком” Антимонопольний комітет кваліфікував як зловживання монопольним становищем у вигляді створення перешкод доступу на ринок інших суб’єктів господарювання.
Внаслідок об’єктивних ринкових відносин відбувається зміна кон’юнктури ринку, за певний проміжок часу можуть зникати чи з’являтися нові суб’єкти ринку. Наслідком таких змін буде зміна ринкового становища суб’єкта господарювання, а відтак і його частки на ринку. За таких умов може скластися ситуація, за якої вчорашній монополіст сьогодні вже не є таким. Тому монопольне становище суб’єкта господарювання на ринку при розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції шляхом зловживання монопольним (домінуючим) становищем доречно визначати кожного разу незалежно від того, чи включено суб’єкта до Переліку суб’єктів господарювання, що займають монопольне становище на ринку та чи визначалося його монопольне становище при розгляді іншої справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Законодавство передбачає особливий порядок визначення монопольного (домінуючого) становища підприємця на ринку. Визначення такого становища відбувається відповідно до Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб’єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України від 5 березня 2002 р. № 49-р. Так, для визначення монопольного (домінуючого) становища підприємця на ринку досліджують такі показники:
1. Товарні межі ринку.
2. Суб’єкти ринку.
3. Територіальні (географічні) межі ринку.
4. Часові межі ринку.
5. Обсяг ринку товару.
6. Частка суб’єкта господарювання на ринку.
7. Рівень ринкової концентрації.
8. Бар’єри вступу на ринок.
9. Відкритість ринку для міжрегіональної та міжнародної конкуренції.
10. Визначення ринкової влади.
11. Оцінюється стан конкурентного середовища на ринку, потенціал його розвитку та надання висновків щодо доцільності запровадження заходів, спрямованих на розвиток конкуренції.
Враховуючи результати аналізу, роблять висновок стосовно стану конкуренції на ринку і відповідно до цього приймають рішення про застосування тих чи інших заходів щодо захисту чи розвитку конкуренції.
Приклад із судової практики
Акціонерне товариство (далі — товариство) звернулося до господарського суду з позовом про визнання недійсним розпорядження територіального відділення Антимонопольного комітету України, відповідно до якого товариство віднесено до суб’єктів господарювання, що займають монопольне становище на ринку збирання та переробки вторинних матеріалів.
Рішенням господарського суду позов задоволене з посиланням на висновок Інституту економіко-правових досліджень Національної академії наук України, яким визначено, що частка товару товариства на ринку становить менше ніж 35%, його не включено до переліку підприємств-монополістів, металобрухт і відходи чорних металів не належать до товарів народного споживання та вважаються проміжним продуктом.
Постановами заступника голови господарського суду та судової колегії Вищого господарського суду України з перегляду рішень, ухвал та постанов рішення було залишено без зміни.
Голова Вищого господарського суду України заявив протест на судові рішення зі справи, у якому зазначено, що відповідно до законодавства України визначення монопольного становища на регіональному ринку товару є компетенцією Антимонопольного комітету України.
Монопольне становище підприємців визначається відповідно до розпоряджень Антимонопольного комітету України “Про затвердження Положення про складання та ведення Переліку підприємців, що займають монопольне становище на ринку” та “Про затвердження Методики визначення монопольного становища підприємців на ринку”.
Згідно з п. 5 розділу V названої Методики дані міністерств і відомств використовуються поряд з іншою інформацією у визначенні органами Антимонопольного комітету України монопольного становища підприємців на ринку. Загальний класифікатор галузей народного господарства і Типова інструкція про складання звітів промислових підприємств усіх форм власності по продукції також є джерелами такої інформації. Відсутність товариства в Переліку підприємств-монополістів, щодо яких запроваджується регулювання фондів оплати праці, не перешкоджає — за наявності відповідних доказів, які свідчать про його монопольне становище, — включенню товариства до Переліку підприємств, які займають монопольне становище на ринку регіону.
Розглянувши доводи протесту та дослідивши матеріали справи, президія Вищого господарського суду України встановила, що у 1996 р. товариство заготовило і переробило понад 60% вторинних матеріалів регіону. Доля решти фірм і підприємців становить у сумарному підсумку менше ніж 40% регіонального обсягу. За таких обставин президія Вищого господарського суду України задовольнила протест Голови Вищого господарського суду України — скасувала всі судові рішення зі справи, у позові товариству відмовила.
|
