3. Виконання господарських зобов'язань

   Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином і в натурі.
   Належність полягає у виконанні зобов'язання належним чином - відповідно до вимог закону, інших нормативно-правових актів, договору, а за відсутності в цих правових документах конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (іншими словами, - відповідно до звичаїв господарсько-ділового обігу). Це стосується і місця, і часу виконання зобов'язання, і можливості (неможливості) розстрочення виконання.
   Відповідно до ст. 197 ГК господарське зобов'язання підлягає виконанню за місцем, визначеним законом, господарським договором, або місцем, яке визначено змістом зобов'язання.
   У разі якщо місце виконання зобов'язання не визначено, зобов'язання повинно бути виконано:
   - за зобов'язаннями, змістом яких є передача прав на нерухоме майно (будівлю, земельну ділянку, інше нерухоме майно) - за місцезнаходженням нерухомості;
   - за грошовими зобов'язаннями - за місцем розташування управненої сторони на момент виникнення зобов'язання або за новим місцем її розташування за умови, що управнена сторона своєчасно повідомила про нього зобов'язану сторону;
   - за іншими зобов'язаннями - за місцезнаходженням постійнодіючого органу управління (місцем проживання) зобов'язаної сторони, якщо інше не передбачено законом.
   У разі відсутності управненої сторони, ухилення її від прийняття виконання або іншого прострочення нею виконання зобов'язана сторона за грошовим зобов'язанням має право внести належні з неї гроші або передати за зобов'язанням цінні папери до депозиту нотаріальної контори, яка повідомляє про це управнену сторону. Внесення грошей (цінних паперів) до депозиту нотаріальної контори вважається виконанням зобов'язання.
   Виконання грошових зобов'язань має певну специфіку, що визначена ст. 198 ГК. Так, платежі за грошовими зобов'язаннями, що виникають у господарських відносинах, (а) здійснюються у безготівковій формі або готівкою через установи банків (якщо інше не встановлено законом), (б) повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях (в іноземній валюті - лише у випадках, передбачених актами законодавства, та відповідно до встановленого ним порядку); (в) нарахування відсотків за такими зобов'язаннями застосовується у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.
   Господарське зобов'язання має виконуватися зазвичай зобов'язана особа. Проте відповідно до ст. 194 ГК виконання господарського зобов'язання може бути покладено в цілому або в частині на третю особу, що не є стороною в зобов'язанні. При цьому управнена сторона зобов'язана прийняти виконання, запропоноване третьою особою - безпосереднім виконавцем, якщо із закону, господарського договору або характеру зобов'язання не випливає обов'язок сторони виконати зобов'язання особисто.
   Статтею 195 ГК передбачається можливість делегування прав у господарських зобов'язаннях. Управнений суб'єкт господарського зобов'язання вправі (якщо інше не передбачено законом) передати другій стороні, за її згодою, належні йому за законом, статутом чи договором права (з обумовленням певним строком або без такого) на одержання майна від третьої особи з метою вирішення певних питань щодо управління майном або делегувати права для здійснення господарсько-управлінських повноважень. Передача прав має бути документально оформлена - актом передачі, що вважається чинним з дня одержання повідомлення про це зобов'язаною стороною, а акт делегування господарсько-управлінських повноважень іншому суб'єктові - від дня офіційного опублікування цього акта. Передача (делегування) прав тягне за собою обов'язок суб'єкта, який одержав у результаті такої передачі (делегування) додаткові повноваження, вирішувати відповідне до цих повноважень коло господарських питань та нести відповідальність за наслідки рішень, що ним приймаються.
   У господарському зобов'язанні можуть брати участь кілька управнених або кілька зобов'язаних суб'єктів (ст. 196 ГК). В такому випадку кожний з управнених суб'єктів має право вимагати виконання, а кожний із зобов'язаних суб'єктів повинен виконати зобов'язання відповідно до частки цього суб'єкта, визначеної зобов'язанням. Виконання за участю кількох зобов'язаних осіб має бути солідарним, якщо це передбачено законодавством або договором. При такому виконанні господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України, якщо інше не передбачено законом.
   Вимога закону щодо виконання господарського зобов'язання в натурі підкріплюється положенням ч. 2 ст. 194 ГК України, відповідно до якого неналежне виконання зобов'язання третьою особою не звільняє сторони від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, передбачених частиною третьою статті 193 ГК: (1) якщо інше передбачено законом або договором; (2) якщо управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.
   Кожна сторона господарського зобов'язання повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського (публічного) інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК, іншими законами або договором. Проте застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє його (суб'єкта) від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.
   Зобов'язання має бути виконане також:
   - у повному обсязі (управнена сторона має право не приймати виконання зобов'язання частинами, якщо інше не передбачено законом, іншими нормативно-правовими актами або договором, або не випливає зі змісту зобов'язання;
   - вчасно (зобов'язана сторона має право виконати зобов'язання достроково, якщо інше не передбачено законом, іншим нормативно-правовим актом або договором, або не випливає зі змісту зобов'язання).
   Одностороння відмова від виконання господарського зобов'язання зазвичай вважається порушенням. Проте вона допускається у випадках:
   - передбачених законом;
   - у разі неналежного виконання іншою стороною (згідно із ч. 6 ст. 193 зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання);
   - у разі відмови від виконання або відстрочки виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 ГК).
   Управнена сторона, приймаючи виконання господарського зобов'язання, на вимогу зобов'язаної сторони повинна видати письмове посвідчення виконання зобов'язання повністю або його частини.