3. Система господарського законодавства

   Господарське законодавство складається з великого масиву взаємопов'язаних нормативно-правових актів різної юридичної сили, що регулюють господарські відносини. У своїй сукупності ці нормативно-правові акти складають систему господарського законодавства.
   Система господарського законодавства — це розташування господарсько-правових актів з урахуванням їх зв'язків і властивостей.
   Систематизацію господарського законодавства можна здійснювати за різними критеріями: а) за юридичною силою актів, в яких фіксуються господарсько-правові норми (вертикальна систематизація); б) за предметом правового регулювання: за видами і характером господарської діяльності, галузями і сферами народного господарства (економіки) тощо.
   Критерій юридичної сили застосував законодавець у ст. 7 ГК -“Нормативно-правове регулювання господарської діяльності”. За юридичною силою нормативних актів система господарсько-правових актів складається з:
   - положень Конституції України щодо забезпечення державою соціальної орієнтації економіки України (ст. 13), права громадян на підприємницьку діяльність (ст. 42), та приватну власність (ст. 41), щодо основних засад державного регулювання суспільних відносин у сфері вітчизняної економіки (ч. 4 ст. 13, статті 42, 92 та ін.); 
   - законів України, що регулюють господарські відносини, провідне місце серед яких посідають кодифіковані акти: Господарський кодекс України (визначає основні засади господарювання,
правовий статус її суб'єктів, правовий режим майна суб'єктів господарювання, основні засади зобов'язальних відносин та відповідальності за правопорушення у сфері господарювання, а також ви значає особливості правового регулювання в окремих галузях та сферах господарювання), положень Цивільного кодексу, що мають застосовуватися на субсидіарних засадах (якщо Господарським кодексом не регулюється певна категорія відносин у сфері господарювання; наприклад, щодо договору факторингу), Кодекс торговельного мореплавства та ін.; закони: “Про промислово-фінансові групи в Україні” від 21.11.1995 p.; “Про концесії” від 16.07.1999 p.; “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від 01.06.2000 р.; “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)” від 15.03.2001 р.; “Про кооперацію” від 10.07.2003 р. та ін.;
   - постанов Верховної Ради України, таких, як, наприклад, Постанова від 01.11.1990 р. “Про Концепцію переходу Української РСР до ринкової економіки”; Постанова від 12.09.1991 р. “Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства СРСР”;
   - указів Президента України: від 11.05.1994 р. “Про холдингові
компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації”, від 12.03.1996 р. “Про Загальне Положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади” та ін.;
   - актів Уряду України, що поділяються на такі види: Декрети Кабінету Міністрів України, що видавалися протягом 6 місяців - з грудня 1992 р. по травень 1993 р. в силу делегування Верховною Радою повноважень Уряду щодо видання нормативних актів, за юридичною силою рівнозначних законам (декрети: від 15.12.1992 р. “Про управління майном, що є у загальнодержавній власності”, від 17.03.1993 р. “Про довірчі товариства” та ін.);
   Постанови Кабінету Міністрів України (в т. ч. Постанова KM від 28.12.1992 р. № 731 “Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів державної виконавчої влади”). 
   - відомчих нормативних актів, що видаються компетентними міністерствами та відомствами щодо регулювання діяльності певної галузі народного господарства, певної категорії суб'єктів або
певної сфери економіки (наприклад, Положення про порядок державної реєстрації торгово-промислових палат, затверджене наказом Міністерства юстиції від 08.06.1998 р. № 35/5; Положення про порядок відчуження основних фондів, що є у державній власності, затверджене наказом Фонду державного майна України від 30.07.1999 р. № 1477; накази Міністерства фінансів України від 31.03.1999 р. № 87 та від 29.11.1999 р. № 290 “Про затвердження положень (стандартів) бухгалтерського обліку”);
   - регіональних нормативних актів, що приймаються органами місцевого самоврядування відповідно до делегованих державою повноважень та встановленого порядку (регіональні правила забудови населених пунктів та територій області, затвердження яких входить до компетенції обласної ради народних депутатів відповідно ст. 11 Закону України від 16.11.1992 р. “Про основи містобудування”; регіональні будівельні норми та правила; порядок приймання в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів капітального будівництва (крім державного замовлення);
   - локальних нормативних актів, що приймаються (укладаються) безпосередньо суб'єктами господарювання або їх засновниками (установчі та внутрішні правові документи суб'єктів господарювання).
   Джерелом господарського права можуть бути і міжнародні договори України (універсальні, міжнародних організацій, двосторонні), ратифіковані Верховною Радою України або укладені за її згодою.
   Своєрідним джерелом права є звичаї ділового обігу, в т. ч. міжнародні торговельні звичаї (згідно зі ст. 2 Закону України “Про режим іноземного інвестування”, оцінка окремих видів іноземних інвестицій може здійснюватися за міжнародними звичаями; ст. 7 Цивільного кодексу України закріплює принцип застосування звичаїв ділового обороту, що стосується сфери підприємництва, тобто комерційної господарської діяльності).
   Господарський кодекс України в ст. 38 визначає основні засади застосування правил професійної етики у конкуренції, що можуть використовуватися при укладенні договорів, розробці установчих та інших документів суб'єктів господарювання.
   Отже, регулювання відносин у сфері господарювання може змінюватися і за допомогою правил професійної етики у сфері конкуренції, що приймаються саморегулівними заінтересованими організаціями за погодженням з Антимонопольним комітетом України (ч. 1 ст. 38 ГК України). Проте такі правила належать до узвичаєнь, оскільки застосовуються за умови посилання на них у договорі, установчих та інших документах суб'єктів господарювання (ч. 2 ст. 38 ГК України).
   Відповідно до систематизації нормативних актів за предметним критерієм розрізняють:
   - компетенційні нормативні акти, тобто такі нормативно-правові акти різної юридичної сили, що визначають правове становище суб'єктів господарського права (розділ II “Суб'єкти господарювання” Господарського кодексу України; закони “Про господарські товариства”, “Про промислово-фінансові групи в Україні”, “Про сільськогосподарську кооперацію”, “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)”, “Про кооперацію”, Декрет Кабінету Міністрів “Про довірчі товариства”, укази Президента України “Про корпоратизацію підприємств”, “Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації” та ін.);
   - договірне право як інститут господарського законодавства, що регулює зобов'язальні відносини у сфері господарювання. До цього інституту належать норми Господарського кодексу України (глава 20 “Господарські договори”, глави 30-36); Цивільного кодексу (глави 52-54, 56, 58, 60-77), закони “Про інвестиційну діяльність”, “Про поставки для державних потреб”, “Про інноваційну діяльність”, “Про концесії”, “Про угоди про розподіл продукції”; постанова Кабінету Міністрів від 18.01.2000 р. № 72 “Про реєстр концесійних договорів”; Примірний договір фінансового лізингу, затв. наказом Міністерства у справах науки та техніки від 03.03.1998 р. № 59; Положення про форму зовнішньоекономічного договору (контракту), затв. наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції від 06.09.2000 р. № 201 та ін.
   До окремих інститутів господарського законодавства належать нормативні акти, що регулюють ринок капіталів, страхування, інвестиційну діяльність, зовнішньоекономічну діяльність, порядок розгляду господарських спорів тощо.