Розділ 7. Конституційні права і свободи людини та громадянина

   Суттєвою характеристикою правового статусу особи, його ядром і елементом, який створює систему статусу, є права, свободи і обов'язки особи.
   Юридичні права і свободи є близькими й по суті тотожними поняттями. Закріплені в конституції вони визначають міру можливої поведінки, тобто межі можливих дій, можливість користуватися благами для задоволення своїх потреб та інтересів. Юридичні обов'язки є мірою належної поведінки. Вони визначають вид і міру суспільно необхідної поведінки громадян, висувають обов'язкові вимоги до поведінки, дій особи.
   Поділ прав і обов'язків на права й обов'язки людини і права й обов'язки громадянина пов'язаний з тим, що для сучасного суспільного ладу характерний дуалізм громадянського та політичного суспільства. Як член громадського суспільства людина рівноправна з усіма іншими, а як член політичного суспільства — лише з тими, хто, як і вона, належить до певної держави.
   У 1679 р. англійський парламент прийняв Закон про свободу особи. В його основу було покладено принцип недоторканності особи. У 1776 р. колоністи Північної Америки проголосували за Декларацію незалежності, а потім за Білль про права, яким проголошувалися свобода слова, совісті, зборів, недоторканність особи. Ці документи були першими в історії правовими актами, де йшлося про права і свободи кожної людини.
   У 1787 р. на основі цих документів було розроблено і прийнято Конституцію США. Томас Джефферсон зазначав: "Конституційні принципи США народились із поєднання вільних принципів англійської конституції, ідей природного права і здорового глузду".
   Ці проголошені колись принципи та ідеї відповідають сучасному розумінню прав і свобод: усі люди рівні, незалежні й мають права, які держава не має права відібрати у них.
   Національні збори — вищий законодавчий орган Франції — 26 серпня 1789 р. прийняли основний документ французької революції — Декларацію прав людини і громадянина, де вперше було зафіксовано природні права людини, тобто положення про те, що права людини не надаються їй владою, а належать від народження.
   З кінця 40-х років XIX ст. почали активно розроблятися філософські, юридичні та соціально-політичні проблеми забезпечення захисту прав людини і її основних свобод як найголовнішого фактора забезпечення стійкості функціонування національних соціально-економічних процесів, справедливості й загального миру.
   Найбільш ґрунтовно питаннями прав людини в Україні займався М. Драгоманов. Він вважав права людини основною складовою політичної свободи (нарівні з розвиненим самоврядуванням), умовою ефективного розвитку суспільного прогресу. М. Драгоманов створив цілісну концепцію прав людини, яка ґрунтувалася на здобутках західноєвропейської правової культури, заснованої на античних традиціях, конституційному законодавстві найрозвиненіших демократичних держав того часу і національних правових та історичних традиціях українського народу.
   Створений М. Драгомановим конституційний проект "Вольный союз" — "Вільна спілка" — вперше в межах Російської імперії не тільки містив ґрунтовний перелік основних прав людини і громадянина, а й визначав гарантії їх реалізації та захисту. Пізніше це дало підстави відомому російському політичному діячеві П. Струве стверджувати, що М. Драгоманов перший дав російській демократії широку й виразну політичну програму. Він перший виразно й чітко пояснив російському суспільству сенс і значення конституційного порядку й особливо прав людини.У своїй концепції прав людини М. Драгоманов зумів органічно поєднати політичні та громадянські права (що їх проголосили французька Декларація прав людини та громадянина і американський Білль про права), соціальні та економічні права, що перебували в центрі боротьби західноєвропейської соціал-демократії, і національні права представників усіх народів без поділу їх на історичні та неісторичні. У розумінні ролі й значення інституту прав людини М. Драгоманов не тільки виявився на рівні своєї епохи, а й зробив великий внесок у скарбницю світової правничої думки, переконливо довівши, що права людини становлять єдиний комплекс взаємопов'язаних і взаємозумовлених політичних, громадянських, соціальних, економічних, національних, культурних та інших її прав. Відсутність будь-якого із зазначених прав не тільки обмежує правовий статус особи, а й негативно впливає на розвиток суспільства загалом.Генеральна Асамблея ООН 10 грудня 1948 р. прийняла Загальну декларацію прав людини, у Преамбулі якої зазначається, що Генеральна Асамблея проголошує цю загальну Декларацію прав людини як певний зразок, відповідати якому повинні прагнути всі народи і всі держави з тим, щоб кожна людина і кожна структура суспільства, постійно враховуючи положення цієї Декларації, прагнули шляхом здійснення просвітницької та освітньої діяльності сприяти повазі цих прав і свобод, а також забезпечити шляхом національних і міжнародних прогресивних заходів їх загальне й ефективне визнання та дотримання як серед народів держав — членів Організації, так і серед народів тих територій, що перебувають під їх юрисдикцією.
   Прийняття цієї Декларації, а також інших засадничих документів, які встановлюють основні принципи державних відносин, запровадження провідними країнами Європи нових конституцій, створення системи громадських організації і регулярне проведення міжнародних конференцій, дало змогу Світовій спільноті досягти певною мірою міжнародної стабільності й створення достатніх підстав для виключення умов виникнення великих воєнних конфліктів, забезпечення реалізації конституційних прав і свобод людини.
   В інтересах забезпечення захисту принципів справедливості 4 листопада 1950 р. Рада Європи, зважаючи на проголошену Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р. Загальну Декларацію прав людини, прийняла Конвенцію про захист прав і основних свобод людини, що відоміша як Європейська конвенція з прав людини. Ця конвенція проголосила важливі права і свободи для всіх людей, що живуть у державах — учасницях Ради Європи, наприклад, такі, як право на життя (стаття 2); право на свободу і особисту недоторканність (стаття 5); право на повагу до приватного і сімейного життя (стаття 8); право на свободу думки, совісті й віросповідання (стаття 9); право на свободу виявлення своїх поглядів (стаття 10).
   Вперше у світі зазначена Конвенція гарантувала захист прав і основних свобод Європейським судом з прав людини.
   Правам, свободам і обов'язкам людини й громадянина присвячені статті 21—68 розділу II Конституції України.
   Розміщення цього розділу після розділу "Загальні засади" перед розділами про органи державної влади підкреслює його важливість і нове співвідношення людини й держави, що встановлюється статтею 3 Конституції України: людина визнається найвищою соціальною цінністю, а її права і свободи визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
   Положення Конституції України про права і свободи людини й громадянина повністю узгоджуються з відповідними положеннями ратифікованих Україною міжнародних правових актів — Загальної Декларації прав людини (1948 p.), Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права (1966 p.), Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (1966 p.), Факультативного протоколу до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (1966 p.), Європейської конвенції з прав людини (1950 р.) та інших договорів з прав людини Ради Європи.
   Соціальне призначення основних прав і свобод громадян виявляється в тому, що вони втілюють ідеали демократії, гуманізму і справедливості, сприяють всебічному розвиткові особи, надають громадянам широкі можливості для активної участі в управлінні суспільством і державою, функціонуванні державного й політико-правового механізму, а також сприяють підвищенню рівня загальної та правової культури особи, удосконаленню демократичного способу життя.
   Для реалізації конституційних прав, свобод і обов'язків громадян має діяти принцип їх найвищої юридичної сили. Це означає виконання обов'язків усіма суб'єктами права у сфері правотвор-чості та правореалізації.
   Права і свободи людини й громадянина захищаються судом.
   Конституційні права, свободи й обов'язки людини і громадянина мають певні юридичні особливості:
   - виникають не на основі загальних правовідносин, а безпосередньо з правовідносин, передбачених конституцією;
   - виражають насамперед і безпосередньо відносини громадянина й держави;
   - не припиняються й не виникають раз у раз, а діють постійно;
   - їх зміст і обсяг для всіх громадян однакові;
   - їх реальність забезпечується не так індивідуальними зусиллями окремого громадянина, як державним і суспільним ладом.
   Закріплені в Конституції України права, свободи й обов'язки людини та громадянина, їх широта, реальність, гарантованість відтворюють не тільки фактичний і юридичний статус особи в суспільстві, а й суть демократії, що існує у країні, соціальні можливості, закладені безпосередньо в суспільному ладі.
   До конституційних прав і свобод людини та громадянина належать громадянські (особисті), політичні, соціально-економічні та культурно-духовні.
   Громадянські (особисті) права і свободи людини та громадянина становлять основу правового статусу; вони закріплені в найбільшій кількості статей Конституції України. До них належать права на життя, свободу і особисту недоторканність; недоторканність житла; охорону приватного життя; таємність листування й телефонних розмов, поштових, телеграфних та інших повідомлень; захист приватного життя особи; користування рідною мовою, а також свобода пересування й вибору місця проживання, свобода совісті та ін. (статті 27—35 Конституції України).
   Перелічені громадянські права і свободи в конституційному праві мають певні особливості:
   - по суті вони є невіддільними, природними правами людини, тобто правами кожного і не пов'язані безпосередньо з належністю до громадянства країни;
   - вони включають право на охорону гідності особи, що покладає відповідні обов'язки на державу та інших громадян і передбачає певну етику й законність поведінки державних службовців, їх уважне, чуйне ставлення до людей, що відповідає правовим приписам, а також вимоги до членів суспільства не порушувати права і свободи інших;
   - особливо значущими і найвразливішими є права щодо недоторканності особи, її житла, приватного життя, таємності листування, телефонних розмов, поштових, телеграфних та інших повідомлень. Ці права належать до предмета ведення органів внутрішніх справ і тому заслуговують на особливу увагу.
   Політичні права пов'язані з наявністю громадянства України й на відміну від громадянських (особистих) прав, адресованих Конституцією України "кожному", належать тільки громадянам. Реалізація цих прав дає змогу громадянам брати участь у політичному житті суспільства, управлінні державою (статті 36, 38-40). Громадяни, асоційовані як народ, здійснюють владу, а окремий громадянин як індивід бере участь у цьому процесі. Стосовно політичних прав правосуб'єктність у повному обсязі настає з 18 років.
   До політичних належить право брати участь в управлінні справами держави (як безпосередньо, так і через представників). Формами безпосереднього здійснення громадянами політичної державної влади є референдуми, всенародні голосування з питань державного й місцевого життя, усі види участі у виборах до органів державної влади і місцевого самоврядування. Формами впливу громадян на політичну державну владу всіх рівнів є вплив виборців на своїх депутатів, виражання суспільної думки з усіх питань внутрішньої та зовнішньої політики.
   До політичних прав належать також право на об'єднання в політичні партії та громадські організації для здійснення й захисту своїх прав та свобод і задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення, захисту прав і свобод інших людей; право збиратися мирно, без зброї, проводити збори, мітинги, походи й демонстрації, якщо про них завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи місцевого самоврядування, тощо.
   Соціально-економічні права і свободи є основою всіх інших прав і свобод. Вони стосуються таких важливих сфер життя, як власність, трудові відносини, здоров'я, відпочинок, і сприяють забезпеченню матеріальних, духовних, фізичних та інших соціально значущих потреб й інтересів особи. У статтях 13, 14, 41, 42 Конституції України розглядаються економічні права і свободи, у статтях 43—49 — соціальні. їх реальність робить державу соціальною, що забезпечує належний рівень життя людини, її вільний розвиток.
   До самостійних конституційних прав і свобод людини й громадянина в системі прав і свобод належать культурно-духовні. За змістом це суб'єктивні права людини в культурній (духовній, ідеологічній) сфері, певні можливості доступу до духовних здобутків свого народу й людства загалом, їх засвоєння, використання, а також до участі в їх подальшому розвитку.
   До культурних прав і свобод належать права на освіту, свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, на результати своєї інтелектуальної і творчої діяльності (статті 53, 54 Конституції України).
   Кожній людині має бути забезпечена можливість користуватись основними правами і свободами. Держава зобов'язана гарантувати реальне здійснення цих прав і свобод усіма доступними їй засобами. Що вищий ступінь реалізації правового статусу особи, то більшою мірою обмежується можливість сваволі з боку держави та її органів.
   Гарантування прав і свобод людини — це своєрідний зовнішній механізм обмеження влади, яка завжди прагне до саморозширення й посилення своєї присутності в усіх сферах людського життя.
   Конституція України закріплює гарантованість реалізації прав і свобод особи. Обов'язок гарантувати забезпечення реалізації прав і свобод покладається насамперед на державу (статті 3, 15, 30, 34, 46 та ін. Конституції України). Таке гарантування здійснюється всією системою органів законодавчої, виконавчої та судової влади.
   Важливою гарантією захисту конституційних прав і свобод особи є запровадження інституту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, на якого покладається здійснення парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод (стаття 101 Конституції України).
   Певні функції щодо створення умов для забезпечення реалізації прав і свобод людини виконують органи місцевого самоврядування, об'єднання громадян.
   Конституція України надає право людині (особі) самій активно захищати свої права; вона посилює можливості судового захисту кожною особою своїх прав і свобод (стаття 55 Конституції України).
   Відповідно до принципу повної рівноправності конституційні права і свободи надано всім громадянам незалежно від їхньої статі, національності, раси тощо. Вони забезпечуються суспільством і закріплюються юридичними, матеріальними, політичними й організаційними гарантіями. Конституційні гарантії прав і свобод громадян України — це передбачені Конституцією умови й засоби, що забезпечують фактичну реалізацію та всебічну охорону прав і свобод громадян України.
   Гарантії конституційних прав і свобод людини закріплені Конституцією України (статті 30, 31, 33, 34, 46, 53-57, 59, 64), зокрема права на судовий захист, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, знання кожним своїх прав і обов'язків, правову допомогу, неприпустимість обмеження конституційних прав і свобод людини та громадянина та ін.
   Основним засобом захисту прав людини у правовій державі повинен бути суд. Однак його діяльність сприяє додержанню законності й забезпечує охорону прав і свобод громадян лише тоді, коли він діє на основі принципів гуманізму, демократизму й законності.
   Гарантії чинного в Україні правосуддя закріплені статтями 58, 60-63 Конституції України. До них належать принципи, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії; ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази; ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення; принцип презумпції невинності; загальні принципи, пов'язані з визначенням статусу людини у процесі правосуддя.
   Конституція України поряд із найважливішими правами і свободами людини та громадянина встановлює також конституційні обов'язки як громадян, так і кожного, хто постійно проживає чи перебуває на території України (статті 65-68 Конституції України). Так, стаття 65 встановлює обов'язок громадян України захищати свою Вітчизну, її незалежність та територіальну цілісність, шанувати її державні символи, а також відбувати військову службу відповідно до закону; стаття 66 зобов'язує громадян не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ними збитки, стаття 67 — сплачувати податки і збори в порядку й розмірах, встановлених законом.
   У статті 68 Конституції України встановлюється, що кожний громадянин зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей; незнання законів не звільняє нікого від юридичної відповідальності. Значення цієї статті поширюється на всі норми й положення Конституції України. По суті йдеться про формування у людей такої правосвідомості, завдяки якій будь-яке порушення чинних норм права вважалося б неординарною подією. Поряд із цим загальним приписом у низці статей Конституції України є заборона здійснення тих чи інших дій, з якими можуть бути пов'язані особливо негативні наслідки для держави, суспільства, окремих організацій і громадян. Так, у статті 37 Конституції України зазначається, що не допускаються створення та діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади, виконавчих органах місцевого самоврядування, а у статті 43 наголошується, що використання примусової праці забороняється.
   Здійснення зафіксованих у Конституції України прав і свобод людини й громадянина потребує реформування всієї системи права.

   Питання для самоконтролю
   1. Поняття конституційних прав і свобод людини й громадянина.
   2. Міжнародно-правові документи про права людини.
   3. Основні особливості конституційно-правового інституту прав і свобод людини.
   4. Громадянські (особисті), економічні, соціальні, культурно-духовні права і свободи людини й громадянина в Україні. Політичні права громадянина України.
   5. Конституційні обов'язки та відповідальність людини і громадянина в Україні.
   6. Гарантії конституційних прав і свобод людини й громадянина в Україні.