3.5. Творчість Д. Тобіна і кейнсіансько-неокласичний синтез

   Значний внесок в розвиток неокласичного синтезу зробив американський економіст, лауреат Нобелівської премії (1981) Джеймс Тобін (р. нар. 1918). Він модернізував деякі засадничі положення теорії Дж. Кейнса. В першу чергу, йому належить розробка проблем функціонування фінансових ринків. Так, Дж. Тобін доповнив аналіз інвестиційної функції Дж. Кейнса, встановивши що рівень інвестицій залежить від співставлення оцінки вартості фізичного капіталу на фондовому ринку з поточними витратами на заміщення вибуття даного капіталу. Коефіцієнт, що відображав дане співвідношеня, отримав назву показника „q Тобіна”. Також Дж. Тобіном була розвинута в рамках теорії „портфеля цінних паперів” теорія „переваги ліквідності”. На його думку, інвестор завжди вибирає між рівнем доходу і ризиком його втрати. Цей підхід застосовується ним не лише до наявних грошей, але й до всього набору фінансових і реальних активів. Кожній конкретній ситуації відповідає своя оптимальна структура портфеля активів. Грошово-кредитна і бюджетна політика, впливаючи на вибір тієї чи іншої структури портфеля активів, впливає тим самим і на реальні змінні величини економічної системи – інвестиції, заощадження, споживання. Даний аналіз отримав назву „портфельний підхід”.
   В цілому ж представники неокласичного синтезу виступали за втручання держави в економіку і пропонували модель змішаної економіки. Вони виходили з того, що сучасна економічна система розвинутих країн являється змішаною і являє собою поєднання приватного сектора із суспільним. Автори синтезу підкреслювали, що такі види діяльності як охорона здоров’я, освіта, охорона навколишнього середовища і т.д. не підкоряються дії законів попиту і пропозиції. Держава повинна контролювати і інші сфери, як, наприклад, встановлення заробітної плати. Представники некласичного синтезу вважають найбільш ефективним поєднання фіскальних і грошових методів регулювання економіки (на відміну від інших представників неокейнсіанства, які віддавали перевагу бюджетній політиці). В якості основних цілей макроекономічної політики вони висували забезпечення високого, постійно зростаючого рівня реального суспільного продукту, низький рівень безробіття, стабільні ціни, збалансовані зовнішньоекономічні зв’язки, забезпечення сприятливого платіжного балансу.