3.4. Крива Філіпса

   В 60-х рр. ХХ ст. гостро обговорювалася проблема, яка була фактично одним із останніх теоретичних досягнень представників кейнсіансько-неокласичного синтезу, що отримала назву ефект Філіпса. Англійський економіст Албан Вільям Філіпс (1914 – 1974), що народився в Новій Зеландії, на основі статистичних спостережень за 1861 – 1957 роки у Великобританії прийшов до висновку, що існує обернена залежність між темпом зміни номінальних ставок заробітної плати і рівнем безробіття.

Рис 3. Крива Філіпса

   На рис.3 зображено графік, що отримав назву кривої Філіпса. За систему координат служить ΔW – зміна номінальних ставок заробітної плати та U – рівень безробіття. До 1948 р. заробітна плата проявляла гнучкість в обох напрямках і в гору і вниз. В силу цього крива Філіпса перетиналагоризонтальну вісь в точці, що відповідала рівню безробіття в 6%. В повоєнний період заробітна плата виявилась негнучкою в бік зниження і крива цього періоду лежала вище осі ОU. Розрахунки А. В. Філіпса показували, що збільшення безробіття в Англії понад 2,5 – 3% вело до різкого сповільнення зростання цін і заробітної плати.
   Ричард Дж. Ліпсі теоретично обґрунтував криву Філіпса. Він припустив, що ступінь зміни номінальної заробітної плати є функцією величини надлишкового попиту на ринку праці. В свою чергу, П. Семюелсон створив  модифіковану криву Філліпса, замінивши темп зміни номінальних ставокзаробітної плати на темп зростання товарних цін, або рівень інфляції. В його інтерпретації крива Філіпса показувала, що існує обернена залежність міжтемпами інфляції і рівнем безробіття. Чим вищою є інфляції тим нижчим є рівень безробіття.
   Використання кривої Філіпса в якості аналітичного інструмента здійснення макроекономічної політики дало змогу розраховувати умови рівноваги між достатньо високим рівнем зайнятості і певною стабільністю цін. В 60-х рр. серед урядових кіл багатьох розвинутих країн утвердилася думка про можливість зменшення розмірів безробіття за умови, що доведеться змиритисяз дещо більш високими темпами інфляції. Саме ця теорія служила одним із обґрунтувань „війни з бідністю” Джона Кеннеді в США. Завдяки заходам грошово-кредитної та фіскальної політики вдалося знизити загальний рівень безробіття із майже 7% до 3,3%.
   Проте, практика показала, що крива Філіпса може бути застосована лише до короткострокового періоду і лише для аналізу в умовах помірної інфляції, з постійними темпами. Кризові явища 70-х рр. кардинально змінили ситуацію. Статистичні дані вже не відповідали кривій Філіпса. Шоки пропозиції породили стагфляцію – поєднання економічного спаду, масового безробіття і високих темпів інфляції.