§ 6. Інші суб'єкти сільськогосподарського землевикористання

   Крім відносно великих організаційно-правових форм сільськогосподарського землекористування, за допомогою яких громадяни України реалізують свої права приватної власності на землі та права користування (в основному у формі оренди) землями сільськогосподарського призначення, а саме — через організацію фермерських господарств, сільськогосподарських кооперативів, товарних сільськогосподарських підприємств тощо, вони можуть бути суб'єктами й інших форм аграрного землевикористання. Серед них у сучасний період особливо значними стають особисті селянські господарства.
   Громадяни України можуть використовувати землі сільськогосподарського призначення для організації та ведення особистого селянського господарства. Особисте селянське господарство — це господарська діяльність, яка належить до підприємницької і проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних стосунках і спільно проживають з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.
   Особисте селянське господарство нині є самостійною організаційно-правовою формою суспільно-корисного ведення сільськогосподарського виробництва. Правовий режим цих господарств та умови їх землекористування встановлено ст. 33 ЗК України та спеціальним Законом України “Про особисте селянське господарство” від 15 травня 2003 р..
   Для ведення особистого селянського господарства використовуються земельні ділянки розміром не більше 2,0 гектара, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом.
   Розмір земельної ділянки цього господарства може бути збільшений у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) та її спадкування членами господарства.
   Земельні ділянки особистого селянського господарства можуть належати на праві приватної власності одній особі або бути спільною сумісною власністю подружжя та спільною частковою власністю членів господарства.
   Закон не виключає можливості виділення в натурі (на місцевості) земельних часток (паїв) членам особистого селянського господарства єдиним масивом у спільну часткову власність та спільну сумісну власність (подружжя).
   У разі виходу з господарства кожен його член має право на виділення належної йому земельної ділянки в натурі (на місцевості).
   Громадяни можуть бути суб'єктами використання земель сільськогосподарського призначення для садівництва.
   Займатися садівництвом громадяни можуть як індивідуально, так і колективно, створюючи садівницькі товариства. Для цього вони мають право набути безоплатно у приватну власність або на умовах оренди земельні ділянки із земель державної чи комунальної власності у розмірі не більше 0,12 га. Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть мати земельні ділянки для садівництва лише на засадах їх оренди.
   Земельні ділянки, призначені для садівництва, громадяни можуть використовувати для закладання багаторічних плодових насаджень, вирощування сільськогосподарських культур, на цих землях можна зводити необхідні будинки та різні господарські споруди.
   Землі загального користування (під дорогами, проїздами, будівлями загального використання тощо) є власністю самого садівницького товариства.
   Громадяни — власники земельних ділянок, призначених для садівництва, мають право розпоряджатися ними, зокрема, продавати їх без згоди інших членів товариства.
   Правовий режим таких земель регламентується ст. 35 ЗК України, спеціальним законодавством та статутами садівницьких товариств.
   Громадяни та їх об'єднання можуть орендувати земельні ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення городництва. На відміну від садівництва, це строковий вид їх землекористування. А тому на земельних ділянках, призначених для городництва заборонено закладати сади та інші багаторічні насадження, зводити капітальні будівлі і споруди. Дозволяється будувати лише тимчасові споруди, які по закінченні строку оренди підлягають знесенню їх власниками.
   Правовий режим земельних ділянок для городництва регулюється ст. 36 ЗК України.
   Громадяни можуть також бути суб'єктами використання земель сільськогосподарського призначення для сінокосіння і випасання худоби (ст. 34 ЗК). Для цього вони можуть орендувати відповідні земельні ділянки. Договір оренди може бути короткостроковим (не більше 5 років) та довгостроковим (не більше 50 років).
   Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища.
   Суб'єктами прав на землі сільськогосподарського призначення можуть бути сільськогосподарські підприємства за умови, що вони їх використовуватимуть для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (п. “б” ст. 22 ЗК). Тут, як бачимо, принцип цільового використання цих земель вводиться у сферу сучасних ринкових відносин.
   Земельний кодекс України дає право на використання земель сільськогосподарського призначення також сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства (п. “б” ст. 22 ЗК). Для несільськогосподарських підприємств, установ та організацій землі сільськогосподарського призначення можуть надаватися лише для ведення підсобного сільського господарства, тобто для не основної, а додаткової і незначної за обсягом діяльності.
   Суб'єктами постійного користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності можуть бути державні і комунальні сільськогосподарські підприємства (ст. 24 ЗК). Ці ділянки вони можуть використовувати для науково-дослідних, навчальних цілей та ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Нині ці суб'єкти можуть мати земельні ділянки переважно на засадах постійного користування.