§ 4. Фермерське землекористування

   Важливою в ринковій економіці організаційно-правовою формою реалізації громадянами України (переважно селянами) їх земельних прав є фермерські господарства. Фермерське господарство — це форма підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних'ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства.
   Фермерство — нова для сучасного періоду побудови ринкової аграрної економіки України структура на землях сільськогосподарського призначення. Істотна особливість фермерських господарств, як суб'єктів земельних та інших відносин, зумовила необхідність прийняття нової редакції спеціального законодавчого акта про них — Закону України “Про фермерське господарство” від 19 липня 2003 р..
   Правовий режим цих господарств та умови використання ними земельних ділянок встановлено ЗК України та названим спеціальним законом.
   Землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичні й особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам-членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. При цьому права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює само фермерське господарство.
   Земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності. Земельний кодекс України (ст. 121) встановив норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам України із цих земель. Зокрема, для ведення фермерського господарства — у розмірі земельної частки (паю) визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться господарство. Якщо на цих територіях є кілька підприємств, то розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих сільськогосподарських підприємствах.
   Членам фермерських господарств надано право одержувати у приватну власність (безоплатно) раніше надані їм у користування земельні ділянки, їх розмір дорівнює земельній частці (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, площа яких перевищує цей розмір, передаються громадянам у приватну власність для ведення фермерського господарства на підставі цивільно-правових угод. При цьому земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, громадські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю). Йдеться про тих громадян, які мали земельні ділянки у постійному користуванні, але не набули раніше права на земельну частку (пай). Тим самим таких громадян урівняно в цьому праві з колишніми членами колективних сільськогосподарських підприємств.
   Законом України “Про фермерське господарство” закріплено, що громадяни України, які до 1 січня 2002 року отримали в постійне користування або оренду земельні ділянки для ведення фермерського господарства., мають переважне право на придбання (викуп) земельних ділянок розміром до 100 гектарів сільськогосподарських угідь, у тому числі до 50 гектарів ріллі, у власність з розстрочкою платежу до 20 років.
   Для ведення фермерського господарства земельні ділянки надаються громадянам єдиним масивом з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, наближеними до існуючих шляхів, електро- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури.
   Землі лісового і водного фондів, що входять до складу сільськогосподарських угідь, за загальним правилом, не можуть передаватися у приватну власність для ведення фермерських господарств. Виняток складають невеликі — до 5 гектарів ділянки лісу у складі фермерського господарства і невеликі — до 3 гектарів ділянки під замкненими природними водоймами.
   Істотна новела введена законом щодо успадкування фермерського господарства і пов'язаних з цим земельних відносин. Так, згідно зі ст. 23 Закону України “Про фермерське господарство” при успадкуванні фермерського господарства двома або більше спадкоємцями земельна ділянка поділу не підлягає, якщо в результаті її поділу утвориться хоча б одна земельна ділянка менше мінімального розміру, встановленого для цього регіону. Регіональні мінімальні розміри земельних ділянок мають бути науково обгрунтованими. Вони визначаються центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики України та Українською академією аграрних наук і затверджуються Кабінетом Міністрів України.
   Звернення стягнення та земельні ділянки, надані у власність для ведення фермерського господарства, допускається у випадках, коли у фермерського господарства відсутнє інше майно, на яке може бути звернено стягнення.
   Права фермерських господарств щодо використання земель регулюються Земельним кодексом України та Законом України “Про фермерське господарство”.
   Права всіх власників земельних ділянок закріплено в ст. 90 ЗК України. Отже, фермерські господарства та члени господарства як власники земель мають право продавати або іншим шляхом відчужувати свої земельні ділянки, передавати їх в оренду, заставу, спадщину. Проте, згідно з перехідними положеннями Кодексу до 1 січня 2005 р. вони не мають права це робити. Виняток становлять договір міни земельної ділянки та передача її у спадщину. Ці угоди можна укладати, не чекаючи зазначеного терміну.
   Це також стосується і вилучення земель для суспільних потреб. При цьому слід мати на увазі, що вилучення особливо цінних земель (зокрема, чорноземів) для несільськогоспо-дарських потреб, як загальне правило, не допускається. Припинення права власності на земельну ділянку (її відчуження) може мати місце лише з мотивів суспільної необхідності та для суспільних (а не особистих) потреб.
   У фермерських господарств та їх членів-власників земельних ділянок органи державної влади та органи місцевого самоврядування мають право за їх згодою викупити ці ділянки для певних суспільних потреб.
   Фермерські господарства та їх члени-власники земельних ділянок є повноправними їх користувачами. Вони мають право самостійно господарювати на цих ділянках. Проте, слід мати на увазі їх спеціальну земельну правоздатність. Це означає, що вони, будучи аграрними суб'єктами, в першу чергу повинні використовувати свої землі для вирощування сільськогосподарських культур, ведення тваринництва, організації переробки сільськогосподарської продукції тощо. Тобто йдеться про цільове використання земель сільськогосподарського призначення. Вони мають повне право власності на всі посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур (на корню) та на всю вироблену продукцію; можуть розпоряджатися ними на свій розсуд. Проте, держава повинна допомагати фермерам в організації вигідного збуту сільськогосподарської продукції як у самій державі, так і поза її межами.
   Громадянам, які створили фермерське господарство, гарантується право облаштувати постійне місце проживання в тій частині наданої доля ведення фермерського господарства земельної ділянки, з якої забезпечується зручний доступ до всіх виробничих об'єктів господарства. У разі знаходження постійного місця проживання членів фермерського господарства за межами населених пунктів, вони мають право на створення відокремленої фермерської садиби, для облаштування якої їм надається державна допомога.
   Фермерські господарства можуть використовувати у встановленому порядку (за Кодексом України про надра) для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоши-рені (місцевого значення) корисні копалини.
   Фермерське господарство має право проводити залісення частини земель та будувати замкнену водойму на земельній ділянці, що належить фермерському господарству чи його членові.
   Поза безпосередньо сільськогосподарським землекористуванням фермерські господарства та їх члени можуть використовувати землі і для спорудження жилих будинків, виробничих та інших будівель і споруд, організації сучасної інфраструктури тощо. Таке будівництво здійснюється відповідно до затверджених документації із землеустрою та містобудівної документації.
   Будівництво на орендованій земельній ділянці будинків, будівель і споруд фермерське господарство-орендар погоджує з орендодавцем.
   У випадках, передбачених законом, господарства та їх члени мають право на відшкодування завданих їм збитків.
   Усі порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню у порядку, встановленому законом.
   Обов'язки власників земельних ділянок закріплено ст. 91 ЗК України. Вони повністю стосуються і фермерських господарств.
   Головним обов'язком є забезпечення використання земель за їх цільовим призначенням. Для земель сільськогосподарського призначення, які мають пріоритетний правовий режим, цей принцип має особливо важливе значення, про що йшлося раніше.
   Враховуючи конкретний стан цих земель, надзвичайно значимим є обов'язок додержання вимог законодавства про охорону довкілля при їх використанні. Це стосується в першу чергу охорони грунтів як об'єктів особливої охорони (ст. 168 ЗК).
   Земельний кодекс України правомірно вказує і на обов'язок фермерських господарств — власників земельних ділянок своєчасно сплачувати податки та збори. До цього також слід додати і обов'язок своєчасної сплати орендної плати, якщо господарство використовує орендовані землі.
   Фермерське господарство не повинно порушувати права власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.
   Власники земельних ділянок у фермерських господарствах зобов'язані своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом. Йдеться, насамперед, про моніторинг земель — систему спостереження за їх станом з метою своєчасного виявлення змін, їх оцінки, відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів (глава 33 ЗК України). Це має істотне значення і для ведення державного земельного кадастру (глава 34 ЗК України).
   Як і інші власники, фермерські господарства повинні дбати про збереження геодезичних знаків, протиерозійних споруд, мережі зрошувальних і осушувальних систем.
   Законом можуть бути встановлені й інші обов'язки власників земельних ділянок.