Секретна інструкція Розенберга Еріху Коху, райхскомісару України (18 листопада 1941 р.)

(Витяг)

Секретна справа Райху

Інструкція Райхскомісару Райхскомісаріату Україна

   Велика битва на Сході Європи означає знищення більшовизму назавжди. Світовий ворог, якого постійно знав націонал-соціалізм, готував великий напад, а зараз він буде переможений вермахтом фюрера. Але Радянський Союз є тільки коротким етапом в процесі всіх історичних проблем східного регіону, і тому метою цієї війни є не лише повалення більшовизму, але й повністю нове упорядкування Сходу з вивченням тих питань, які служать передумовою для розгортки ворожих сил. Це значить, що відносини між Німецьким Райхом і народами Радянського Союзу, а особливо московською імперіалістичною ідеєю, повинні знайти остаточне рішення.
   Безпосередньо на німецькому кордоні лежала велика держава, яка все потужніше поширювалася особливо у 19 ст. і яка практично обмежувала Німецький Райх в його суверенній свободі руху. Будучи сама по собі майже в повній безпеці від нападів, Росія могла керувати союзницькою політикою по власній волі, в той час як Німеччина змушена була жити в постійному страху, що буде втягнена у дво- або трифронтову боротьбу по бажанню московських чи петербурзьких панів. Нову жертовну боротьбу знайшов німецький Райх з незахищеною спиною на європейському континенті, з небувалим досі озброєнням, а також з найтвердшим політичним волевиявленням. Метою військового конфлікту може бути лише одне: звільнити назавжди Німецький Райх від імперіалістичного тиску Росії. Це відповідає не тільки інтересам Німеччини, але є також вимога справедливості, так як московський натиск на Захід зміг провести майже без перешкод свою загарбницьку політику, і в той час постійно загрожуючи Німеччині. Тому Німецький Райх повинен був застерегтися від того, щоб не розпочати військовий похід на СРСР з суттєвої помилки: знову відбудувати російську імперію, все одно в якій формі. Навпаки, треба, поряд з чисто німецькими заходами безпеки, перевірити і ввести в дію всі історичні битви різних народів з Москвою та Петербургом як їхню майбутню підйомну силу. Те, що політична загроза зі Сходу буде усунена назавжди, відповідає також заповіту фюрера, викладеному в його праці.
   Тому ця велика територія мусить бути розподілена згідно з історичними, етнічними та економічними ознаками, а також відповідно німецьким цільовим установкам, спочатку на райхскомісаріати, кожен з яких має особливу політичну форму уряду, без того, щоб це випереджувало пізніші остаточні рішення. Райхскомісаріат Україна буде мати завдання підготувати все тісніше приєднання цієї території до Німеччини.
   В основному, ця робота на Сході полягає у тому, щоб придбати для Німеччини нову територію, а Московію (Росію) відвести на її прадавню історичну територію, тобто відтіснити її, повернувши обличчям на Схід, і тим самим зробити її назавжди неспроможною до такої небезпечної для Європи концентрації сил, як у 1941 р.
   Це завдання є величезним. Воно вимагає від кожного повної віддачі, зразкової витримки, детального осмислення всіх можливостей, розумного вирішення практичних життєвих вимог з відповідною політичною цільовою установкою. Коротше кажучи, це завдання виявляється для націонал-соціалістичної революції і Великонімецького Райху ще важливішим, ніж думалося. Боротьба, що розгортається, - це боротьба за безпеку життя як для німецького народу, так і для всієї нової Європи, боротьба світоглядового характеру, державно-політична війна, яка несе в собі нову концепцію нашого континенту, і властива Європа в значній мірі пошириться на Схід. Через вирішення цієї проблеми Райх А. Гітлера зможе виконати найзвизначнішу послугу для долі загальноєвропейського простору.
   Особливо важке завдання, виконання якого має історичне значення, припадає на долю Райхскомісара України.
   Свідомість українського народу виявлялась у минулі віки інстинктовно і по-військовому, але перед лицем своїх могутніх ворогів не знаходила політично-державної форми. Спочатку в боротьбі з Польщею, потім у боротьбі з постійно міцнішаючою Росією, вона все ж неодноразово піднімалась (за часів Хмельницького, потім разом з Карлом XII, у 1919 р. і пізніше в численних антибільшовицьких селянських повстаннях). Але російським історикам вдалося змалювати події так, ніби ця боротьба і не існувала. В останньому столітті слідує наростаюча тенденція до використання освічених українців. Цих людей розпорошували планомірно як службовців, чи офіцерів по всій російській імперії з метою залишити їх майже без жодного контакту з їх батьківщиною. Інших приваблювали блиском і владою царського двору і таким чином відчужували і русифікували. Це російське панівне становище було у 1918 р. скасоване, також більшовизм, який пізніше переміг, був змушений визнати українську мову і українську народність. Але після свого зміцнення він по старому московському взірцю знову намагався всіма способами вводити все більше і більше російських службовців в українство. Це двадцятирічне переслідування призвело, без сумніву, до нового пом'ягшення опорної волі українського народу. Голодна смерть мільйонів тяжко вразила біологічну субстанцію, а двадцятирічна затяжна винищувальна боротьба проти селян, які раніше поважали свою власність, породила також тут поневолений сільський пролетаріат.
   Адміністрація, яка встановлюється, повинна провести тут в першу чергу народну інвентаризацію. Це не є виною німецького народу, якщо при цьому виявиться загальна бідність. Кількість пролитої німецької крові, необхідність розширення території Центральної Європи, а також бажання відвернути назавжди наслідки британської континентальної блокади, змушують провести велике цілісне планування. Його забезпечити може лише авторитарне німецьке управління. Тому ідея про розбудову українства, як політичної сили проти Москви, яка виникла ще до конфлікту 1941 p., мусіла бути упущена. В теперішньому становищі Німецький Райх не може брати на себе зростаючу опіку над чужою народністю, яка опинилася зараз у тяжкому становищі не з вини Німеччини. Які сили посідає вона щодо допомоги у оформленні, покаже нам майбутнє.
   Тому німецькому управлінню необхідно дотримуватись таких ліній правління:
   1. Працівники німецького управління повинні утримуватись від висловлювань думок про остаточне оформлення України. На запитання українців щодо їх майбутнього слід відповідати:
   а) після важких битв треба спочатку встановити, які наслідки залишив після себе двадцятирічний більшовизм в Україні;
   б) в кожному випадку зараз є зрозумілим, що для того, щоб спростувати усі шкоди, потрібне довготривале німецьке управління;
   в) остаточне регулювання може взяти тільки фюрер, беручи до уваги загальну ситуацію і, зокрема, на основі відношення самих українців.
   2. При протестах щодо відлучування українських земель, чи тих, які вважалися українськими, слід відповідати:
   а) ця війна на Сході вимагала великих затрат німецької крові. Весь німецький народ взяв на себе переносити роками нестатки. Він повинен тепер здійснити заходи по своєму забезпеченню, щоби вже ніколи не потрапити у таке загрозливе становище, як у 1941 p.;
   б) німецький народ проживає на дуже тісній території і зараз, проводячи рятівну акцію для всієї Європи, він заслужив собі право на розширення житлової площі (лєбесрауму). Народи Сходу мають в своєму розпорядженні набагато більше площі, ніж центрально-європейські нації, в той же час не маючи сили використати багатства цих земель;
   в) в Райхскомісаріаті Україна, що сягає набагато далі, ніж територія українського поселення, зовсім можливе перевести переселення на Півночі та Сході власної житлової території. Коли Німеччина змогла забрати на батьківщину сотні тисяч своїх колоністів, то переселення українців з Заходу теж не можна розглядати як щось нечуване;
   г) в загальному, українці теж повинні бути готовими принести більші жертви, так як без дій Німеччини вони були б зовсім загублені, винищені;
   д) щоби назавжди вберегти Україну від нападу Москви, Німецький Райх повинен взяти на себе захист Сходу Європи, оскільки лише Німеччина може такий захист надати.

* * *

   3. Беручи до уваги загальну ситуацію і вчинені більшовиками знищення, перш за все у Києві, управління повинно насамперед обов'язково відмовитися від відбудови центральних вищих учбових закладів. Вистачить залишити українські початкові школи, щоби створити загальні передумови для сьогодні глибоко зруйнованого життя. Але можна покликати до життя професійно-технічні учбові заклади з обмеженими завданнями, в сфері сільського господарства і ремісництва.
   Російська мова, яка на даному часовому етапі представляє собою неминучий засіб комунікації, підлягає поступовому витісненню. Навчання на російській мові на території поселення українців не дозволяється. У районах із змішаним населенням при виборі кандидатів у сільське і районне правління, належить надавати перевагу українцям, а не росіянам. В загальному треба притримуватись принципу, згідно з яким гебітскомісар є єдиний пан (керівник) у своїй області, спонукувати українців звертатись виключно до нього у всіх питаннях, а не в якісь українські вищі інстанції. З точки зору українських зв'язків, генеральний комісаріат повинен являти собою, по можливості, закриту формацію. У центральному управлінні Райхскомісаріату не повинні створюватись побічні українські керівництва, а до співпраці можуть бути притягнені лише ті особи, які, через недостатню скількість німецьких службовців, опрацьовуватимуть певні галузі в загальному і які в той же час будуть безпосередніми підлеглими райхскомісара і не матимуть права вести переговори з українцями на місцях чи видавати їм розпорядження. У галузі самоуправління українцям надається управління в сільських та районних радах під німецьким наглядом гебітс-комісара.
   4. Якщо населення виявлятиме охоту працювати, то цю готовність до праці слід підтримувати, а не придушувати зайвою строгістю. Треба підбадьорювати виказану старанність, а при досягненні економічних результатів надавати зростаюче економічне винагородження. Про винагородження у сільському господарстві і про основні риси трактування колективізму було зроблено, згідно з домовленням із відповідним відділом економічного штабу Ост (Схід), деякі тимчасові лінії роботи, які надруковані у “Брауне Маппе” (коричневій папці). До затруднения охочих до праці українських сил слід додати також звільнених українських військовополонених, які після розподілу в країні можуть значно підвищити кількість працездатних у господарстві осіб.
   В той час, як в Райхскомісаріаті Остланд з причин певної цілеспрямованості німецька мова має бути якнайбільше поширена, то й Україні є доцільним німецької мови не навчати. Більше правильним буде обмежити українців лише їх рідною мовою. (Можливі поодинокі винятки). Навіть бажано було б, щоби німецьке управління не лише користувалося послугами перекладачів, але й якомога швидше вивчало українську мову для того, щоб панівна німецька верства розуміла мову країни, в той час як українці, в загальному, не володітимуть мовою німецького управління. Де це в якійсь кількості випадків не можливо обминути, тоді ці випадки треба, якщо тільки можна, обмежовувати.
   Перед райхскомісаром України стоїть завдання забезпечити віддане Німеччині охоче до праці українство на якомога довший період часу і задовольнити потреби німецької харчової промисловості і військової економіки. Це завдання вимагає правильного психологічного обходження з народом, щоби завоювати по можливості добровільних помічників, і в такий спосіб тримати в обмеженій кількості окупаційні війська і поліцію; це завдання вимагає надалі довготривалий нагляд над політ-економічними заходами щодо їх цілеспрямованості по відношенню до обох поставлених цілей.
   Тому райхскомісар мусить в майбутньому намагатися конфіскувати продукти харчування передусім там, де проживає населення, з ворожістю якого потрібно рахуватися: російське населення. Йдеться, отже, про області на північному пограниччі Райхскомісаріату, зона Чорнозему від Курська - Воронежа - Тамбова, Саратова і на південь від цих областей. Немає жодних перешкод для експлуатації корисних копалин, навпаки треба її збільшити всіма засобами.
   Особливу проблему створюють великі області Донського козацтва. Це козацтво було само по собі російським, тобто великоросійським, але після падіння царату у цих козаків, як і у інших, виявились значні прагнення до автономії, так що ідея Козацької держави вже тоді набрала відчутної форми. Беручи до уваги всі політичні можливості, райхскомісар повинен доброзичливо обсервувати ідеологію Донського козацтва, щоби при певних обставинах, побіч німецького забезпечення, створити ще одну противагу також українству в цілому регіоні, а також для того, щоб паралізувати великоросійську ідеологію. Чим більше ослабленим вийде московитство з цієї боротьби, тим сильнішим буде бажання донського козацтва самоутвердитись і вступити як територіальне обмежена формація у загальній концепції німецької влади на Сході.
   Вирішальну роль в Україні має німецька народна власність. Німецькі колоністи зробили землі навколо Чорного моря родючими і тим самим обдарували Росію, і зокрема також українство, великими вартостями. У 1914 році розпочалися перші кроки брутального переслідування німців, у 1916 р. тут також пройшла по країні руйнівна хвиля ненависті, радянський уряд відібрав у німців плоди їх вікової праці. В цьому випадку Німецький Райх мусітиме настоювати на тій же точці зору, що ці результати німецької колонізації є власністю німецької нації, незалежно від того, кому індивідуально вони раніше належали. Час такого оголошення визначить після вказівки фюрера райхсміністр окупованих східних територій. В кожному разі, треба провести всі заходи, які спрямовані на те, щоб півострів Крим і дальшу ще точно не визначену територію до Дніпра, а також дугу до Азовського моря (тепер комісаріат Таврія) оформити як німецьку колонію. Ще до світової війни родючі землі Криму знаходились більшою частиною в німецьких руках, а потім перейшли у єврейську власність. В самому Криму проживає відносно мало українців, а більша частина - це росіяни, німці, турко-татари, євреї і греки; на північ, в басейні Дніпра, проживають перш за все росіяни, німецькі колоніалісти, українці.
   Приєднання цих земель безпосередньо під німецьку верховну владу Райху може трактуватися правомірно, як одна з можливих компенсацій за німецьку власність навколо Чорного моря. Далі оволодіння Кримом являється стратегічно необхідним для опанування вільного ввозу нафти з Кавказу на Дунай. По-третє, Райхскомісаріат Україна мусітиме постійно рахуватися з можливим пробудженням російства, а можливо навіть із повстаннями самих українців; тому вирішальної важливості набуває широке німецьке заселення Криму та близької території для охорони німецького панування.
   Точніші вказівки в цьому питанні будуть передані Райхскомісаріату, за наказом фюрера, через райхсміністра окупованих територій Сходу. Про цільові настанови по Таврїі слід повідомляти офіційно насамперед лише встановленого там генерального комісара.
   Доля поволзьких німців буде вирішуватись окремо, після розгляду ситуації.
   На загальному церковному полі треба взяти до уваги те, що українці на Заході є католицького віросповідування, а на усьому Сході - православного. Тут райхскомісар повинен притримуватись позиції, що релігійна потреба є особистого, місцевого характеру. Він не повинен порушувати конфесійні утворення, в кожному разі, всі релігійні відправи на території, заселеній українцями, повинні проводитись лише на українській мові. Зупиняти належить кожний вплив російського православ'я і його священиків, а також в'їзд до Райхскомісаріату Україна посланців будь-яких конфесій з інших країн. Припускаючи, що створюватимуться різного роду секти, так як це було раніше, цим сектам не слід чинити опору, а навпаки - застосувати до них цю саму поведінку, як і до інших конфесійних напрямків.
   Райхскомісар має забороняти втручатися конфесіям і сектам у політику і виступати з політичними заявами перед громадськістю. Він не повинен приймати жодного українського єпископа як представника українського народу, а приймати виключно довірених осіб, які призначені райхсміністром окупованих територій Сходу. Німецьким службовцям не дозволяється відвідувати українські церкви.
   Дальші евентуальні необхідні заходи будуть розроблені згідно із спостереженнями відносно стану.
   Точніші вказівки щодо управління (правова система, фінансова система, конфесії, шкільна освіта, мова та інше) будуть надані через райхсміністра окупованих східних територій.
   Заходи по забезпеченню німецької воєнної економіки проводяться за наказом райхсмаршала (Герінга). Для подальшого планування в усіх галузях будуть призначені компетентні представники. Вже сьогодні один пункт набув такого великого значення, що його слід розглядати окремо. Державні землі в Україні і властивих Чорноземних районах (так звані совхози) сьогодні пустують частково через втечу селян і є непридатними для роботи через знищення технічних засобів. Але, незважаючи на це, є необхідним (з допомогою військовополонених чи в іншій формі) зробити саме ці державні добра, під німецьким керівництвом, основними зерновиробниками для Німеччини і для постачання також іншим, залежним від Німеччини народам. Таке завдання, проведене у великому масштабі, зможе відтіснити хижацький обробіток німецької землі, який здійснювався останніми роками через застосування хімічних засобів, і зробити можливою справді нову обробку німецького грунту. Разом з введеним великим плануванням по вівчарству, разом з тим по забезпеченню вовною, плантації бавовника та ін., постає неповторна можливість для Німецького Райху стати повністю незалежним від інших впливів в його системі харчового забезпечення. (Про загальне відношення в питанні колгоспів див. “Брауне Маппе”).
   Завдання німецького райхскомісара в Україні можуть набути великого всесвітньо-історичного значення. Вперше український народ межує з територією Німецького Райху, вперше постають перспективні технічні можливості проведення транспортних шляхів від Балтійського до Чорного моря і вперше постає перспектива, завдяки зерновим запасам на Сході, зробити Європу незалежною на десятки років від всякої блокади. Якщо вдасться, використовуючи усі засоби, досягти цієї мети, то буде зламано віковий кошмарний тиск, накинутий німецькому народові Російською імперію, і тоді буде створено справжню передумову для розширеної європейської територіальної політики під німецьким керівництвом.

   підпис А. Розенберг
   Берлін, 18.11.1941 р.
   R/H