Звернення делегації УНР до Паризької мирної конференції з приводу її рішення про передачу Буковини до Румунії (17 травня 1918 р.)

   Ексцеленціе,
   Ми щойно зробили заходи 9-го травня в справі Угорської України, як часописи занотували чутку, на підставі якої вся Буковина мала б бути віддана Румунії.
   Ми не можемо вірити в правдивість цього, але, гадаючи, що йдеться про імперіялістичні заміри наших сусідів, ми дозволяємо собі з натиском прохати, спираючись на попередні послання від 25-го лютого і 18-го березня, не виносити рішення в цій справі без того, щоб нас не вислухати.
   Для цього ми прохаємо визначити спеціяльну Міжсоюзну Комісію із завданням перевірити наші ревендикації відносно українсько-румунської границі на Буковині і ми бажали б, щоб думка цієї Комісії послужила для рішення, що буде винесене в цій справі.
   Щоб обґрунтувати наше прохання, додаємо наступні факти:
   1. Буковина охоплює територію в 10000 км.P, з чого 4500 творять компактну територію, приналежну цілковито до української території Галичини. В 1910 р. начислялося 800000 мешканців, з яких українці становили 38,4%, а румуни 34,4%, отже українці мали релятивну більшість. Буковина була поділена на 28 судових повітів (дивись залучену мапу), з яких сім (під числами 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8) були (без жидів, розпорошених по всьому краю, і деяких малочисельних німецьких та угорських колоній) виключно українськими; один (ч. 6) майже увесь український, один (ч. 9) з українською більшістю, три (чч. 10, 11, 12) із сильною українською меншістю (понад 20% населення) і тільки два (чч. 21, 22) з населенням під 1%. В той час румуни творили тільки в одному повіті (ч. 22) більш як три чверти населення і в семи (чч. 1, 5, 7 і 8) менше як 1%;
   2. Ніхто не ставив під сумнів український характер Буковини північної і західньої; румуни сами це визнають;
   Що більше, Висока Міжнародня Команда в Букарешті, генерал Вертело, під час зустрічі з надзвичайною місією Уряду Західньої України 7-го квітня, визнала український характер Буковини північної і західньої як незаперечний, в наслідок чого зобов'язалася переслати український меморіял відносно питання Буковини до Урядів Союзних Потуг;
   3. Історичні мотиви, якими користуються румуни в своїх імперіялістичних вимогах, спираються виключно на факті, що цей край від 1400 до 1774-го р. становив частину князівства Молдавії. Другий факт, також історично незаперечний, це те, що не тільки Буковина, а й сама північна Румунія входили до складу Української Галицько-Волинської Держави. Цей факт вони промовчують;
   4. Ніяка підстава географічного порядку не підтверджує румунських вимог, навпаки, правий берег Черемоша і простір між Прутом і Дністром становить природне продовження Галичини вже самим своїм положенням;
   5. Договір, заключений між Румунією і Союзниками 17-го серпня 1916 p., визнає український характер Буковини і як границю майбутньої Румунії - Прут, а не Дністер;
   6. Українське населення Буковини, хоча й малочисельне, становило в інтелектуальному і політичному житті України дуже значний чинник; тому приєднання її до України є необхідним. Релятивний добробут, високі фізичні і моральні прикмети населення, його патріотизм і його політична зрілість, використані для розбудови Української Держави, є неоцінимими не тільки з особливої точки погляду українців, але і з погляду загального інтересу всього цивілізованого світу. Було б непростимим залишити розпорошеними ці вітальні сили в непродуктивній боротьбі проти національного ворога;
   7. Ніхто не робить собі ілюзій: ця боротьба стане невідкличною, якщо імперіялістичні мрії румунів знайдуть своє здійснення.
   Українці Буковини, які протягом понад півсторіччя відігравали значну ролю в національному й інтелектуальному житті; які мали великий вплив на громадські інституції, які створили велике число економічних підприємств, як також виховання і мистецтва; яким визнано права на університет, шість середніх шкіл на утриманні держави, сотні народніх шкіл, професійних тощо на кошти краю, - не зможуть розвиватися під чужинним пануванням. Навпаки, вони зударяться з непереступними перешкодами, що зможуть навіть зламати їхнє національне життя. Національна боротьба розпочнеться ще завзятіша ніж це було за Австрії і в цій боротьбі українське населення знайде опору не тільки в своїх братах у Бесарабії, яких число сягає до мільйона, але і в не-румунів нової імперії (Великої Румунії).
   Чи ж це піде на користь світовому мирові? Румунія має вже досить внутрішніх і зовнішніх ворогів, щоб собі шукати нових.
   Мотивів, які ми навели, незаперечно вистачає на те, щоб дозволити включення північної і західньої Буковини до України, щонайменше по лінію Кирлибаба - Сторожинець - Чернівці - Хотин.
   Отже, ми вважаємо за потрібне визначити міжсоюзну комісію, на підставі нашого вище висловленого прохання, яка:
   1. визначила б на Буковині границю між Румунією і Україною;
   2. і яка, до часу, доки праці будуть закінчені, визначить демаркаційну лінію між цими двома державами після евакуації румунських частин з окупованої української частини, - віддасть владу урядові західньої України.

Д-р Панейко Віцепрезидент
Г. Сидоренко Президент делегації Української Республіки”

< Попередня		Наступна >