2. Пенсійне забезпечення в постсоціалістичних країнах

   Протягом останніх років кілька пенсійних реформ були проведені в країнах колишнього Радянського Союзу і Східної Європи. Казахстан і Угорщина запровадили нові пенсійні системи на початку 1998 р., а Хорватія і Польща зробили це в 1999 р.
   У результаті проведених реформ у постсоціалістичних країнах був підвищений розмір пенсій; збільшений пенсійний вік [5, с. 19]: Молдова — 65 років для чоловіків і 60 — для жінок; Латвія — 62 і 60; Литва — 60; Естонія — 63; Вірменія — 65 і 63; Угорщина — 62; Словенія — 65 і 60; Чехія — 62 і 61; Грузія — 65 і 60; створено багаторівневу систему. Накопичувальний рівень пенсійної системи вже запроваджений в Угорщині (1998 р.), Польщі (1999 р.), Латвії (2000 р.), Хорватії (2002 р.).
   Найпоширенішою є трирівнева система, яка передбачає солідарний рівень, накопичувальний обов’язковий і добровільний накопичувальний рівні.
   Хоча другий рівень має ознаки приватної власності, він є частиною загальної системи державного соціального захисту. Як в другому, так і в третьому рівнях за державою залишається функція контролю та нагляду за діяльністю у сфері пенсійного забезпечення.
   Із колишніх соціалістичних республік Латвія єдина, де вдалося послідовно і досить успішно реформувати пенсійну систему за накопичувальним принципом.
   Система соціального захисту в Латвії почала створюватися на початку 90-х років.
   Зараз юридичною основою соціального страхування є прийнятий у 1997 році закон “Про державне соціальне страхування”. Основу бюджету державного соціального страхування складають внески, розміри яких щорічно затверджує Кабінет Міністрів (в 2000 році 27,09 % сплачували роботодавці, 9 % — працівники) [3, с. 15].
   Для кожного виду соціального страхування визначена окрема ставка і тому внески надходять у виокремлений бюджет конкретного виду страхування. В цих бюджетах передбачені витрати на виплату пенсій, допомоги зі соціального страхування та інші виплати.
   Із основного державного бюджету здійснюються внески на страхування пенсій і у зв’язку з безробіттям військовослужбовців дійсної служби, осіб, які виховують дитину до півтора року, осіб, у яких другий із подружжя перебуває на дипломатичній службі за кордоном.
   За безробітних, непрацюючих інвалідів та осіб, які отримують допомогу у зв’язку з материнством чи хворобою, внески робляться із відповідного бюджету соціального страхування.
   Закон “Про державне соціальне страхування” передбачає можливість добровільного пенсійного страхування. Таким чином, особи, які не перебувають у трудових відносинах з роботодавцем і не мають іншого доходу (наприклад, домогосподарки), можуть приєднатися до схеми державного страхування і накопичити свій пенсійний капітал.
   Що стосується виплати різних видів допомоги, то право на них мають особи, які застраховані, наприклад, за Законом “Про страхування материнства і хвороби”. Особи, які соціально не застраховані, мають право на допомогу у зв’язку з материнством у розмірі мінімальної заробітної плати.
   Пенсійна система — трирівнева [9, с. 35]. Підвищений пенсійний вік.
   Ще однією країною, досвідом якої Україна може скористатися для побудови власної пенсійної системи, є Польща. Польська реформа викликає зацікавленість через географічну спорідненість, а також через те, що Польща 50 років належала до спільної з Радянським Союзом економічної і політичної систем. Польща почала свої реформи в умовах планової економіки та політичної диктатури і досягла значного прогресу при переході до демократичної форми державного устрою та ринкової економіки.
   У країні була запроваджена трирівнева пенсійна система [9, с. 36]. 1 січня 1999 р. почалося введення персоніфікованого обліку внесків і заробітку всіх працівників. До цієї дати пенсії призначались виходячи із заробітку і тривалості трудового стажу. Інформація про зарплату надавалась роботодавцями, а трудовий стаж обліковувався в трудових книжках. За новою системою була змінена формула обчислення пенсії. Створені умовні рахунки, на яких знаходилася певна сума, на котру мав право кожен працівник до 1991 р. Завдяки цьому назавжди відпала потреба у трудових книжках.
   Україна може зробити те саме, але без використання умовних рахунків. Формулу обчислення пенсій можна розділити на дві частини. Перша частина дорівнюватиме розміру пенсії, на яку виникає право до дати початку персоніфікації. Ця частина пенсії може бути обчислена і проіндексована. Друга частина пенсії може обчислюватись на основі зарплати і тривалості трудового стажу після дата початку персоніфікованого обліку. Це дозволить скасувати трудові книжки.
   Пенсійна реформа в Російській Федерації розпочалась в першій половині 2001 року. Пенсії в обов’язковій пенсійній системі РФ поділяються на пенсії за обов’язковим пенсійним страхуванням та пенсії за державним пенсійним забезпеченням. Із системи обов’язкового пенсійного страхування призначаються трудові пенсії, які складаються з базової частини, страхової та накопичувальних частин.
   Із системи державного пенсійного забезпечення призначаються пенсії за вислугу років, зі старості, у зв’язку з інвалідністю, в разі втрати годувальника та соціальні пенсії.
   Щодо фінансування пенсій можна зазначити, що виплата базової частини трудової пенсії здійснюється за рахунок єдиного внеску, що зараховується до федерального бюджету. Виплата страхової та накопичувальної частин трудової пенсії здійснюється за рахунок коштів Пенсійного фонду. Накопичувальна частина виплачується за рахунок сум, облікованих в спеціальній частині особового рахунка застрахованої особи.
   Фінансування пенсій із системи державного пенсійного забезпечення здійснюється повністю за рахунок федерального бюджету.
   Пенсійний вік у процесі пенсійної реформи не змінено, він складає для чоловіків 60 років, для жінок — 55 років. Необхідний стаж повинен становити не менше 5 років.
   У законодавстві Росії існує обмеження мінімальної та найменшої виплати, а саме визначаються мінімальні базова та страхова пенсії, розмір пенсії у зв’язку з інвалідністю та в разі втрати годувальника, розмір соціальної пенсії. В той же час обмеження максимального розміру пенсії законом не передбачено.
   Як ми бачимо, запропонована Законами “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” та “Про недержавне пенсійне забезпечення” українська система пенсійного забезпечення багато в чому нагадує діючу в Російській Федерації, але має власні особливості у фінансуванні та визначенні розмірів пенсій.