§ 4. Ціноутворення в умовах ринку

   Люди не знаходять в природі у готовому вигляді багато чого з того, що їм необхідно для існування. У зв’язку з цим вони змушені переробляти природні ресурси так, щоб вони були придатні для задоволення їхніх потреб. Все, що задовольняє потреби людей, є блага. Блага можуть бути матеріальними, інтелектуальними, духовними, продукцією, роботами, послугами тощо. Процес переробки природних ресурсів — це процес виробництва, а блага, вироблені під час цього процесу для продажу, є товари.
   Таким чином, для виробництва товарів необхідно витрачати природні ресурси та працю людей. Обсяг природних ресурсів та праці, витраченої на виробництво товарів, визначають їх вартість. Вартість товарів вимірюється у грошових одиницях. Вартість товару, виміряна у грошових одиницях, є ціна виробництва. Тобто у кожних товару, роботи, послуги є своя ціна, що визначається витратами на виробництво й реалізацію продукції та розміром необхідного прибутку.
   Отже, ціна — вартість товару (продукції, послуги) в грошовому вимірі.
   За часів адміністративно-командної економіки ціноутворення ігнорувало об’єктивні економічні закони ринкової економіки. Ціни не були вільними, тобто залежали переважно від “команди зверху”, вони ігнорували попит і пропозицію, їх штучне зниження або підвищення державою, суворий контроль за їх рівнем негативно позначалися на виробниках та споживачах продукції, а також на економіці в цілому. Оскільки підприємства не мали права змінювати ціни на товари, вони ухилялися від виробництва нерентабельної продукції і збільшували випуск високоприбуткових товарів, які не завжди були належної якості і тому не задовольняли потреби споживачів.
   Сучасна ринкова економіка об’єктивно вимагає впровадження вільних цін, тобто цін, які встановлюються не державою, а виникають об’єктивно на ринку внаслідок конкурентної боротьби, враховуючи справжню вартість товару, співвідношення попиту і пропозиції на нього. Оскільки ціна за умов конкурентного ринку визначається рівновагою попиту і пропозиції, окремий продавець не може впливати на ціноутворення на ринку і пропонує свій товар за ціною, яку його змушує встановлювати ринок.
   Якщо товару на ринку не вистачає, то ціни на нього починають зростати, а коли на ринку існує надлишок певного виду товару ціни починають падати. Але це не завжди так. Кожна конкретна ситуація залежить від багатьох обставин, що виникають на ринку. Важливе значення при цьому мають такі фактори:
   1. Кількість покупців і продавців, які діють на ринку. Чим більше покупців і продавців, тим складніше будь-кому з них впливати на ціноутворення на ринку.
   2. Незалежність учасників ринку. Якщо два чи більше покупці або продавці об’єднуються для здійснення спільної господарської діяльності, то разом вони впливають чи можуть вплинути на ринкове ціноутворення.
   3. Ступінь індивідуалізації продукції. Чим різноманітніший асортимент товарів, тим більше шансів, що на ціну окремих товарів не впливатимуть загальні коливання цін на ринку.
   4. Зовнішні обмеження. Рівень цін на будь-якому ринку може встановлюватися не тільки під впливом ринкового попиту та пропозиції, а й під впливом інших факторів, зокрема втручання держави в ціноутворення на ринку.
   Держава не може зовсім усунутися від ціноутворення на ринку. Вона має забезпечувати стабільність цінової рівноваги на ринку та встановлювати певні правила цінової поведінки для його учасників. У будь-якій цивілізованій ринковій економіці діють приблизно ті самі закони та правила щодо ціноутворення. Серед них можна виділити такі:
   • між виробниками і продавцями не повинно бути жодної угоди щодо встановлення фіксованих цін. Має зберігатися внутрішньогалузева конкурентна боротьба;
   • виробник не має права вимагати від посередників, які реалізують товар, продавати його за певною роздрібною ціною;
   • продавець зобов’язаний пропонувати свій товар покупцям на однакових умовах щодо рівня цін, крім випадків, коли продавець має більші витрати (віддаленість місць реалізації вимагає більших транспортних затрат) або товари різняться якістю (вироблено новий товар, якіснішій за його попередні аналоги);
   • продавець не повинен пропонувати товар за ціною, нижчою, ніж його собівартість, якщо це призводить чи може призвести до усунення конкурентів з ринку;
   • підприємства в умовах конкурентної боротьби мають право підвищувати ціни до будь-якого рівня, вийнятком є запровадження державного регулювання цін на їх товари.
   Стабільність цінової рівноваги забезпечується через органи державної виконавчої влади. Ці органи розробляють та приймають нормативно-правові акти, в яких встановлюються правила ціноутворення, вживають заходів щодо цінового регулювання та стабілізації окремих товарних ринків, застосовують методи впливу на механізм регулювання ринкового ціноутворення тощо. Серед методів впливу на механізм ринкового ціноутворення найпоширеніші такі:
   1. Встановлення максимальних цін. Це означає, що держава забороняє підвищувати ціни вище певного рівня. Це робиться для захисту інтересів споживачів від надмірного зростання цін. Контроль за цінами може бути запроваджений, наприклад, щоб утримувати темпи інфляційного зростання, запобігати отриманню монопольними об’єднаннями надприбутків у період тимчасової відсутності товарів.
   Але якщо встановлена державою максимальна ціна продажу товару буде нижча, ніж ціна, що склалася внаслідок “природних” економічних обставин на вільному від обмежень ринку, це може призвести до того, що виробникові товарів буде не вигідно реалізовувати товари за встановленими державою цінами. Наслідком можуть бути:
   • зникнення певних товарів з ринку;
   • виникнення черг;
   • нормування товарів;
   • пошуки легальних шляхів подолання обмежень;
   • накопичення товарів;
   • “чорний ринок”.
   2. Встановлення мінімальних цін. Уряд встановлює мінімальні ціни, вищі за ціни, які б склалися на ринку з об’єктивних причин, що призводить до утворення надлишкової пропозиції, скорочення виробництва і встановлення ціни ринкової рівноваги на мінімальному рівні.
   3. Створення резерву товару. Система регулювання цін, як правило, запроваджується разом з планами створення резервів товару. Коли на ринку існує надлишок певного , виду товару і при цьому ціни на нього падають, урядові органи купують товари. За рахунок цього створюється резервний запас. Якщо на ринку утвориться дефіцит певного виду товару і ціни на нього значно зростуть, споживачам пропонуватимуться товари з резервних запасів, що призведе до цінової стабілізації.
   Частіше створюються запаси сільськогосподарської продукції, оскільки обсяг поставок цієї продукції щороку різний і в основному залежить від урожаю. Створення резервних запасів зумовлено необхідністю постійно забезпечувати населення потрібними товарами, а також його захисту від різких коливань цін.
   В Україні ціни регулюються за допомогою законодавства про ціноутворення, що складається з Закону України “Про ціни і ціноутворення”, нормативних актів, які видано відповідно до нього, та стосуються політики ціноутворення.
   Політика ціноутворення — складова загальної економічної і соціальної політики України, спрямована на забезпечення:
   • рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх форм власності, економічної самостійності підприємств, організацій та адміністративно-територіальних регіонів республіки;
   • існування збалансованого ринку засобів виробництва, товарів і послуг;
   • протидії монопольним тенденціям виробникам продукції, товарів і послуг;
   • об’єктивних співвідношень у цінах на промислову і сільськогосподарську продукцію, що забезпечує еквівалентність обміну;
   • розширення сфери застосування вільних цін;
   • підвищення якості продукції;
   • соціальних гарантій, в першу чергу для низькооплачуваних і малозабезпечених громадян, включаючи систему компенсаційних виплат у зв’язку зі зростанням цін і тарифів;
   • створення необхідних економічних гарантій для виробників;
   • орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень світового ринку.
   В народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.
   Лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, заходи щодо демонополізації економіки дали можливість скасувати державне регулювання цін (тарифів) на значну частину товарів, які реалізуються в Україні. Державне регулювання цін (тарифів) нині здійснюється, як правило, лише на продукцію і послуги суб’єктів природних монополій та частини інших монопольних утворень регіонального рівня. З іншого боку, товари (роботи, послуги), щодо яких здійснюється державне регулювання цін (тарифів), становлять значну частину внутрішнього валового продукту України, тому помилки у застосуванні державного регулювання цін (тарифів), особливо щодо монопольних утворень, лягають тягарем на всю економіку країни.
   В Україні ціни підлягають регулюванню з таких причин:
   по-перше, є такі галузі господарства, які мають монопольний характер, тобто там немає практики вільного ціноутворення через відсутність конкуренції. Тому такі підприємства можуть встановлювати монопольні чи дискримінаційні ціни;
   по-друге, в деяких галузях в окремі періоди може різко скоротитися пропозиція товарів і послуг або значно зрости попит.
   Щоб запобігти цьому, держава може скористатися своїм впливом на ціноутворення, тобто встановити певний рівень цін, який не може бути порушений.
   За загальним правилом, державне регулювання цін (тарифів) встановлюється на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання, роботи і послуги суб’єктів природних монополій і суб’єктів господарювання з числа тих, яких включено до переліку підприємців, що займають монопольне становище на загальнодержавних та регіональних ринках, а також до осіб, які порушують законодавство про захист економічної конкуренції України шляхом встановлення монопольних або дискримінаційних цін.
   Ціни регулюються шляхом встановлення фіксованих цін, граничних рівнів цін, граничних рівнів торговельних надбавок і постачальницько-збутових націнок, граничних нормативів рентабельності або запровадженням обов’язкового декларування зміни цін.
   Рішення про запровадження державного регулювання, приймають уповноважені на те органи державної виконавчої влади відповідно до їх компетенції.
   Кабінет Міністрів України, зокрема, забезпечує здійснення в Україні державної політики цін; визначає перелік продукції, товарів і послуг, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи на які затверджують відповідні органи державного управління; визначає повноваження органів державного управління в галузі встановлення і застосування цін (тарифів) та контролю за ними.
   Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України разом з Антимонопольним комітетом України запроваджують та скасовують державне регулювання цін на продукцію монопольних утворень на загальнодержавних ринках.
   Уряд Автономної Республіки Крим, відповідні місцеві органи влади разом з органами Антимонопольного комітету запроваджують та скасовують державне регулювання цін на продукцію монопольних утворень на регіональних ринках. Виняток становить продукція, ціни на яку регулюються рішеннями Кабінету Міністрів України.
   На загальнодержавних ринках обирає методи і встановлює терміни регулювання Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України, на регіональних — Уряд Автономної Республіки Крим, відповідні місцеві органи влади.
   Запроваджуючи регулювання цін на продукцію монопольних утворень, вони зобов’язані подати у терміни, встановлені відповідним органом:
   • відомості про запланований рівень цін;
   • калькуляцію собівартості продукції з розшифровкою матеріальних і трудових затрат;
   • відомості про обсяги виробництва (фактичні за минулий і поточний роки та планові на поточний рік);
   • дані про запланований і досягнутий розмір прибутків від реалізації продукції, про розмір прибутків, рентабельність підприємства у цілому;
   • пояснювальну записку.
   Рішення про запровадження чи скасування державного регулювання цін, реєстрацію декларованих цін (тарифів) або їх зміни надсилається до монопольного утворення, відповідного органу Антимонопольного комітету та органу державного контролю за цінами.
   Регулювання цін (тарифів) не поширюється на продукцію, що експортується, нову продукцію, виготовлену із застосуванням запатентованого винаходу та високоефективної технології, створеної спеціально для цієї продукції (протягом трьох років з моменту постановки її на виробництво).
   Суб’єкти господарювання, у яких в результаті перевірок виявлено порушення вимог законодавства України про захист економічної конкуренції шляхом встановлення монопольних або дискримінаційних цін, зобов’язані в 10-денний термін після одержання акта перевірки повідомити відповідні органи про вжиті заходи щодо усунення порушень.
   Функціонуючи на ринку, суб’єкти господарювання, що займають монопольне становище, можуть встановлювати монопольні чи дискримінаційні ціни. Тим самим вони порушують норми законодавства, щоб отримати надприбутки за рахунок споживачів та інших суб’єктів господарювання.
   Монопольна ціна — ціна, яку встановлює суб’єкт господарювання, який займає монопольне становище на ринку, що призводить до обмеження конкуренції або порушення прав споживача. Вона може бути монопольне високою або монопольне низькою.
   Монопольне висока ціна — ціна, встановлена суб’єктом господарювання, що займає монопольне становище на ринку як постачальник, продавець товару, надавач послуг, виконавець робіт, понад рівень ціни, що існував би за умови значної конкуренції на ринку, тобто ціна, рівень якої призвів або може призвести до порушення прав. Монопольне високою є також ціна, яку встановив суб’єкт господарювання, що займає монопольне становище на ринку як споживач, отримувач, покупець товару, замовник робіт та послуг, нижча ніж ціна, що існувала б за умов значної конкуренції на ринку, тобто ціна, рівень якої призвів або може призвести до порушення прав інших споживачів, у тому числі прав інших суб’єктів господарювання — продавців, надавачів, отримувачів, покупців товару, виконавців, замовників робіт і послуг. Монопольне висока ціна, зокрема, має місце у разі:
   - підвищення ціни, не обрунтованої кон’юнктурою ринку чи необхідними витратами, що може призвести до одержання додаткових прибутків чи компенсації необрунтованих витрат;
   - прихованого підвищення ціни у вигляді незмінності її номінального рівня при зниженні якості товару, зміні його комплектації, погіршенні сервісного обслуговування, технічних характеристик виробів тощо, що призвело або може призвести до одержання додаткових прибутків чи компенсації необрунтованих витрат.
   Монопольна низька ціна — ціна, встановлена суб’єктом господарювання, що займає монопольне становище на ринку як постачальник, продавець товару, надавач послуг, виконавець робіт, нижча ніж ціна, що існувала б за умови значної конкуренції на ринку, тобто ціна, рівень якої призвів або може призвести до обмеження конкуренції на зазначеному ринку або суміжних з ним ринках. Монопольне низькою є також ціна, яку встановив суб’єкт господарювання, що займає монопольне становище на ринку як споживач, отримувач, покупець товару, замовник робіт та послуг, вища за ціну, що існувала б за умови значної конкуренції на ринку, тобто ціна, рівень якої призвів або може призвести до обмеження конкуренції.
   Монопольне низька ціна, зокрема, має місце, якщо ціна товару нижча власних витрат (собівартості) і при цьому призвів чи міг призвести до одержання збитків, не обрунтованих кон’юнктурою ринку, та обмеження конкуренції у вигляді встановлення перешкод вступу на ринок інших суб’єктів господарювання (конкурентів) та усунення конкурентів шляхом підриву їх фінансово-економічного становища.
   Дискримінаційна ціна — ціна, встановлена суб’єктом господарювання, що займає монопольне становище на ринку, на один і той самий товар понад (нижче) ціну для інших споживачів цього ринку (за рівних інших умов), яка призвела до обмеження прав окремих споживачів, у тому числі прав окремих суб’єктів господарювання — отримувачів, покупців товару, замовників робіт, послуг, поставивши їх у невигідне становище в конкуренції.
   Дискримінаційна ціна може, зокрема, мати місце, якщо встановлено різні ціни на один і той самий товар для різних споживачів, різниця між якими не обрунтована необхідними витратами, що призвело до одержання додаткових прибутків та обмеження прав окремих споживачів; встановлено однаковий рівень цін на товари, що істотно різняться за якістю, специфікацією або витратами на транспортування, реалізацію тощо для різних споживачів, що призвело до одержання додаткових прибутків та/або обмеження прав окремих споживачів.
   Щоб запобігти та надалі не допустити економічно необрунтованого зростання цін та в разі потреби запровадити механізм їх державного регулювання в Україні, органи державної виконавчої влади проводять щоденний моніторинг цін на споживчому ринку.
   Під поняттям “моніторинг цін на споживчому ринку” розуміють роботу з оперативного дослідження цінової ситуації на ринку, розвитку її динаміки, аналізу та визначення тенденцій її впливу на розвиток інфляційних (дефляційних) процесів у регіонах України та в державі у цілому. Моніторинг цін на споживчому ринку — складова економіко-аналітичної роботи з оцінки та прогнозування процесів соціально-економічного розвитку, проводиться окремо від здійснення перевірок стану додержання порядку формування, встановлення та застосування цін.
   Метою проведення моніторингу цін на споживчому ринку є вивчення динаміки розвитку цінових процесів на прикладі окремих найбільш соціальне значущих продуктів харчування та споживчих товарів для оперативного інформування органів державної виконавчої влади України, забезпечення керованості інфляційними процесами в державі шляхом своєчасного застосування необхідних заходів впливу на їх розвиток.
   В результаті проведення оперативного моніторингу цін на споживчому ринку забезпечується своєчасне інформування органів державної виконавчої влади України про стан розвитку цінової ситуації на ньому.

   Контрольні запитання для самоперевірки
   1. Чому виникає необхідність у державному регулюванні діяльності суб’єктів, що займають монопольне у становище?
   2. У чому полягає сутність демонополізації економіки?
   3. Для чого необхідна демонополізація економіки?
   4. Які органи забезпечують процес демонополізації?
   5. Що таке природна монополія?
   6. На яких ринках діють суб’єкти природних монополій?
   7. Які органи мають забезпечувати регулювання діяльності суб’єктів природних монополій?
   8. Що таке монопольні та дискримінаційні ціни?
   9. Хто запроваджує та скасовує державне регулювання цін на продукцію монопольних утворень?