5.4.1. Сутність правового забезпеченняформування інформаційної культури

   Актуальність правового аспекту інформаційної культури визначається тим, що всі соціальні процеси — економічні, психологічні, інформаційні, технологічні та ін., що виникають, відбуваються і припиняються в суспільстві, державі потребують правового регулювання. Ці процеси з'являються, розвиваються, удосконалюються і відмирають чи ліквідуються у правовому середовищі (правовому полі), на його базі. При цьому виникає потреба урегулювання суспільних відносин з урахуванням необхідності визначення правил поведінки людей, співвідношення їхніх потреб та інтересів з потребами та інтересами окремих соціальних корпорацій, суспільства, держави, міжнародного співтовариства.
   З розширенням меж публічно-правового регулювання суспільних відносин відбуваються істотні зміни характеру і змісту правового регулювання. У науці та практиці з'явилося поняття "правове забезпечення суспільних інформаційних відносин".
   Правове забезпечення суспільних інформаційних відносин — це діяльність відповідних суб'єктів суспільних відносин щодо формування комплексу норм правил поведінки, прав і обов'язків учасників у сфері суспільних інформаційних відносин.
   Правові норми забезпечують відповідній соціальній системі нормативно-правовий статус, регулюють розробку, впровадження, ефективне функціонування та подальший розвиток суспільних інформаційних відносин згідно з поставленою метою.
   Зазначимо, що право як регулятор суспільних відносин можна охарактеризувати під різним кутом зору, з різних підходів, у різних аспектах. Категорію "право" можна розглядати у кількох аспектах: як інституціональний нормативний регулятор, як соціальну цінність, як управлінський засіб тощо.
   Але слід пам'ятати, що право в соціологічному аспекті перш за все є регулятором поведінки людей. Тобто, виходячи з положень теорії гри, право визначає роль кожного учасника конкретної соціальної одиниці: людини, групи людей (корпорації) та інших соціальних утворень. Практична роль права полягає в тому, що воно є мірою юридично дозволеної правомірної поведінки людей у конкретних соціальних утвореннях (сім'я, громада, колектив, суспільство, держава та ін.).
   Відображаючи співвідношення потреб особи, суспільства, колективу (як форми корпорації), право є масштабом потрібної, бажаної поведінки, масштабом суспільної і державної дисципліни, об'єднувачем співвідношення потреб усіх членів суспільства в процесі життєдіяльності.
   Право також визначає юридичні умови підтримання та охорони встановленого в державі правопорядку. Такі властивості права, як нормативність, інформативність, чітка визначеність, висока матеріальна і фінансова забезпеченість з боку держави, дають змогу широко використовувати його як засіб організації суспільних відносин. При реалізації суспільних відносин є потреби використання права, юридичних форм для розв'язання найрізноманітніших суспільних (економічних, політичних, культурних та ін.) проблем. До найважливіших проблем правового регулювання належать захист безпеки конституційного ладу як основи реалізації інтересів особи, суспільства, держави від будь-яких посягань, у тому числі у сфері інформаційної безпеки особи, суспільства, держави, світового співтовариства.
   Щодо загальноорганізаційного значення права, то цей його аспект як засобу забезпечення суспільних інформаційних відносин постійно зростає і зростатиме. Інформаційні суспільні відносини зумовлюють рівень всебічного розвитку виробничих сил, зрілості культури суспільних відносин, налагодження культури господарського механізму, що є критеріями визначення рівня сучасної інформаційної цивілізації певної країни. У комплексі це має утворювати зміст напрямку стратегічного курсу держави на перспективу і не може бути здійсненим без досконалого, науково обґрунтованого механізму правового регулювання.
   Правове забезпечення електронно-обчислювальних (комп'ютерних) інформаційних систем як складових систем вищого порядку — соціального управління — вирішує взаємопов'язані й водночас відносно самостійні завдання. Серед цих завдань визначають такі:
   - збирання та систематизація правової інформації щодо регулювання суспільних відносин у межах умовно визначених підсистем;
   - визначення функцій, що мають виконуватися системою органів соціального управління;
   - обсяг правової регламентації процесів створення, впровадження, експлуатації та удосконалення комп'ютерних автоматизованих інформаційних систем тощо.
   Неврахування у минулому цих положень викликало низку проблем не тільки правового, а й організаційного та інженерно-технічного характеру.
   На рівні правової доктрини у нашій країні визначено, що правові відносини в умовах інформатизації регламентуються як республіканськими органами державної влади, так і органами управління інших рівнів, у тому числі установ, організацій, підприємств.
   У науковому і практичному аспектах значущість такого юридичного підходу зумовлена тим, що є можливість змістовніше зрозуміти роль права у використанні досягнень науково-технічного прогресу в різних сферах суспільної діяльності. Також є можливість побачити типове, універсальне у складі правового забезпечення будь-якої галузі суспільних відносин.
   Нерідко правове забезпечення ігнорують, створюючи та розвиваючи автоматизовані (комп'ютерні) інформаційні системи в державному управлінні. У результаті, особливо у разі зміни кадрів, виникають проблеми забезпечення функціонування цих систем. Трапляються випадки, коли такі системи просто виключаються з інформаційних процесів державного управління. Система управління "скочується" до примітивних (паперових та ін.) технологій інформаційного забезпечення. Говорити сьогодні про якість функціонування такої системи управління марно.
   Правовий аспект державного управління соціальними системами у контексті державної інформаційної політики складається, серед іншого, з визначення таких провідних компонентів:
   - напрямків функціонування та розвитку соціальних систем;
   - цілеспрямованого й упорядкованого формування їх.
   Публічна врегульованість і порядок як такі необхідні для будь-якого соціального процесу, особливо, якщо він має набути суспільної стійкості та незалежності від простого випадку (маргінального фактора) чи свавілля окремих індивідів. Не є винятком й інформаційні правовідносини в умовах формування кіберцивілізації.
   В основі правового регулювання як процесу лежить низка закономірностей, що виявляють себе як тенденції удосконалення регулювання суспільних відносин. В юридичній літературі обґрунтовано звертається увага також на те, що кожне історично визначене суспільство з метою уникнення можливих негативних для соціальної системи наслідків (неорганізованості чи надмірної регламентації) потребує чітко визначеної міри юридичного врегулювання. Таким чином, через право у соціальних процесах поряд з підвищенням конкретності та визначеності збільшується роль інформативності нормативного регулювання. Тобто через право орган управління соціальною системою інформує суб'єктів суспільних відносин про те, що необхідно робити, як робити, кому робити тощо.
   Отже, розвиток соціального регулювання супроводжується формуванням відносно незалежних (від економічного базису, матеріального виробництва) регулятивних механізмів, які ускладнюються й удосконалюються у міру необхідності узгодження задоволення економічних, культурних та інших потреб, які виникають під час розвитку суспільства в цілому.