ВСТУП

   Сучасний рівень планетарної цивілізації визначається стрімким зростанням ролі інформації в суспільних відносинах. Каталізатором у цьому процесі є можливості засобів комунікації між людьми на основі досягнень науково-технічного прогресу (НТП), що постійно зростають. Важко уявити сьогоднішнє суспільство без радіо, телебачення, телефону, телексу, телеграфу, комп'ютерних мереж тощо.
   Останнім часом спостерігається тенденція до інтеграції названих засобів інформації в нових здобутках НТП, у галузі інформатики — комп'ютерній техніці та заснованих на ній новітніх інформаційних технологіях. Ці технології дають можливість забезпечити миттєву передачу інформації на великі відстані в глобальному масштабі. Завдяки цьому виникає можливість миттєво і щодо широкого кола осіб здійснювати вплив на суспільні відносини.
   У сучасному суспільствознавстві (соціології, соціальній філософії, теорії управління соціальними системами тощо) активно проводиться теоретичне обґрунтування такого системоутворюючого суспільного явища, як інформатизація.
   Провідне місце в інформатизації посідає комп'ютеризація — впровадження електронно-обчислювальної техніки і базованих на ній інформаційних технологій у різні сфери суспільного життя: економіку, соціальне управління, господарську діяльність тощо.
   У зв'язку із зазначеним у зарубіжній та вітчизняній літературі все частіше вживають означені категорії "інформаційне суспільство", "інформаційна цивілізація", "кібер-простір", "комп'ютерний інформаційний світ" тощо. У різних інтерпретаціях, у різних авторів сутність названих категорій зводиться до пояснення впливу і ролі інформації як продукту праці, одного з провідних рушійних факторів соціального життя, що інтенсифікується через вплив сучасних технологій.
   З метою упорядкування суспільних відносин, пов'язаних з інформацією, їх суспільнокорисної спрямованості, а також подолання наявних і можливих негативних соціальних явищ відповідно формуються суспільні норми поведінки сторін цих відносин.
   У міру розвитку соціальних інформаційних відносин збільшується кількість норм регулювання їх та зростає вплив на різні рівні суспільства: людину, окремі спільноти, державу, суспільство в цілому. За певних обставин ці норми набувають соціальної значущості та переходять у статус публічного, державного права. Набуваючи глобального поширення, публічні нормі окремих країн через транскордонні інституції отримують статус міжнародних норм.
   Сьогодні в Україні настав час формування нового публічно-правового та наукового юридичного феномену — інформаційного права. Об'єктивність і закономірність його існування активно обґрунтовуються в дискусіях, теоріях юридичної науки. Аналогічна тенденція спостерігається також в інших країнах.
   Зокрема, слід зазначити активне формування інформаційного права у наших близьких сусідів — у Російській Федерації. Там інформаційне право вже введено в номенклатуру юридичних наук та навчальних дисциплін у вищих навчальних закладах для підготовки фахівців різної спеціалізації, зокрема технічної та юридичної. Це сприяло підготовці низки навчальних посібників, монографій, підручників. Серед них можна виділити такі масові видання: Копылов ВЛ. Информационное право: Учеб. пособие. — М.: Юристъ, 1997. — 472 с; Копылов ВЛ. Информационное право: Учебник. — М.: Юристъ, 2002. — 512 с; Россо-лов М.М. Информационное право: Учеб. пособие. — М.: Юристъ, 1999. — 400 с.
   Окремі аспекти та провідні інститути інформаційного права розкрито в працях інших російських дослідників: Агапон А.Б. Основы государственного управления в сфере информатизации в Российской Федерации. — М.: Юристъ, 1997. — 344 с; Гаврилов ОА. Курс правовой информатики: Учеб. для вузов. — М.: НОРМА-М, 2000. — 432 с.В українському національному праві системоутворюючим фактором і поштовхом до виникнення і формування інформаційного права як інституції публічного (державного) права можна вважати прийнятий 2 жовтня 1992 р. Закон України "Про інформацію".
   Подальший розвиток регулювання інформаційних відносин у публічному (державному) праві набув відображення в прийнятих нових законах України.
   Сучасну систему законодавства України про соціальні інформаційні відносини утворюють: основа — Конституція України; закони України: "Про інформацію", "Про державну таємницю", "Про науково-технічну інформацію", "Про телебачення і радіомовлення", "Про державну статистику", "Про авторське право і суміжні права", "Про захист інформації в автоматизованих системах", "Про Національну програму інформатизації" та інші законодавчі акти щодо окремих галузей, суспільних відносин; міжнародні договори, ратифіковані Україною. Розвиток цього законодавства в основному відповідає принципам і нормам міжнародного права. 
   Мета навчального посібника "Інформаційне право" полягає в тому, щоб допомогти тим, хто її вивчає, зорієнтуватися в новаціях юридичної науки, практики і теорії щодо правового регулювання суспільних інформаційних відносин в Україні.
   Завдання навчального курсу:
   1. Теоретичне визначення в основах системи правового регулювання соціальних інформаційних відносин.
   2. Визначення в понятійному апараті та природі інформаційного права його зв'язку з іншими традиційними інститутами і галузями права.
   3. Формування у студентів навичок щодо застосування норм інформаційного права у майбутній практичній діяльності.
   Концепція навчального курсу ґрунтується на науковій доктрині, згідно з якою виокремлюється як система права міжгалузевий комплексний інститут у традиційних галузях публічного права України: конституційного, адміністративного, цивільного, трудового та кримінального.
   Структуру навчального курсу "Інформаційне право" визначено в змісті програми, що покладена в основу тематичного плану.
   У пропонованій роботі висвітлюються теоретичні погляди авторів щодо сутності інформаційного права та інформаційного законодавства як соціальної та юридичної категорії, структури його як науки та навчальної дисципліни.