Глава 19. ПРАВОВИЙ СТАТУС ОРГАНІЗАЦІЙ ПІДПРИЄМЦІВ У СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВІЙ СФЕРІ

   Становлення соціального партнерства в Україні, розвиток колективно-договірного регулювання, вирішення колективних трудових спорів пов'язані з появою нових суб'єктів трудового права - організацій роботодавців та їхніх об'єднань. Наймані працівники через профспілки, їхні об'єднання та роботодавці через свої представницькі органі, які трактуються Міжнародною Організацією Праці як "профспілки підприємців", виступають активними учасниками соціального партнерства на різних рівнях. Організації роботодавців та їхні об'єднання поряд з профспілками працівників є суб'єктами колективних відносин.
   Вони представляють та захищають інтереси роботодавців на загальнодержавному рівні, на галузевому та територіальному рівнях. Вирішуючи широкий спектр соціально-економічних питань, організації роботодавців та їхні об'єднання є суб'єктами не лише трудових, а й цивільних, підприємницьких, господарських, фінансових та інших правовідносин. Отже, необхідно чітко визначити їхню роль у соціально-трудовій сфері, основні цілі, порядок створення, форми та напрямки діяльності, принципи взаємодії з органами державної влади та місцевого самоврядування, профспілками, їхніми обєднаннями, іншими об'єднаннями громадян.
   До цього часу у вітчизняній юридичній літературі правове становище організацій роботодавців та їхніх об'єднань як суб'єктів трудового права не досліджувалось. Немає й спеціального законодавства про їхню діяльність. Вперше питання про статус об'єднань роботодавців як суб'єктів колективних трудових відносин розглянуто у підручнику "Трудовеє право России" 1998 року (Трудовое право России: Учеб. для вузов / Отв. ред. проф. Р.З. Лившиц й проф. Ю.П. Орловский (§3 "Представительство в коллективньїх трудовьіх отношениях. Участие органов государственной власти й местного самоуправления в заключении соглашений" главьі VI "Коллективньїй договор й соглашение" (автор главьі - к. ю. н. А.Ф. Нуртдинова)). - М.: Изд. группа "ИНФРА-М - НОРМА", 1998. - С. 74-76). Об'єднання роботодавців визначаються як незалежні від держави, створені на добровільній основі самостійні організації, які можуть мати права юридичної особи. Вони виступають як представники роботодавців у діяльності тристоронніх органів, при проведенні колективних переговорів для укладання угод, здійснення контролю за виконанням угод, участі у вирішенні колективних трудових спорів тощо. Визначення об'єднань роботодавців, яке дають автори підручника, на нашу думку, є неповним. У ньому не називаються цілі, для досягнення яких створюються об'єднання. Крім того, суб'єктами трудового права є не лише об'єднання роботодавців, а й організації роботодавців. Більш вдалим є визначення організації роботодавців та об'єднання організацій роботодавців у проекті Закону України "Про організації роботодавців", згідно з яким організація роботодавців - це неприбуткова статутна організація, що об'єднує роботодавців на засадах добровільності та рівноправності з метою представництва і захисту їхніх прав та інтересів. Об'єднання організацій роботодавців визначається як неприбуткова статутна організація, яка об'єднує організації роботодавців на засадах добровільності та рівноправності з метою представництва і захисту прав та інтересів організацій роботодавців і роботодавців.
   Отже, участю у системі соціального партнерства з метою представництва і захисту прав та інтересів роботодавців і визначається становище організацій роботодавців та їхніх об'єднань як колективних суб'єктів трудового права.
   Об'єднання роботодавців створюються на засадах добровільності та демократизму окремими підприємствами внаслідок здійснення роботодавцями одного з найважливіших колективних трудових прав - права на свободу асоціації, реалізації якого МОП приділяє особливу увагу. Слідом за створенням цієї організації у 1919 році через рік у 1920 році була створена перша організація роботодавців - Міжнародна організація роботодавців. Саме ці дві впливові організації визначають сьогодні політику соціального партнерства. Декларація МОП "Про основні принципи та права у світі праці", яка була прийнята на 86-й Міжнародній конференції праці у липні 1998 р., зобов'язує 174 країни-члени Організації поважати принципи, притаманні семи основним стандартам праці, сприяючи їх загальному використанню. Декларація знову підтверджує обов'язки країн-членів МОП "поважати, сприяти та усвідомлювати" право працівників та роботодавців на свободу об'єднань та ефективне право на колективні переговори, право на ліквідацію всіх форм примусової праці, право на скасування дитячої праці й ліквідування дискримінації щодо зайнятості та роботи.
   У Декларації підкреслюється, що всі країни-члени повинні поважати сім головних принципів незалежно від того, чи були ратифіковані відповідні конвенції. Йдеться про наступні сім Конвенцій: Конвенція №87 про свободу асоціації та захист права на організацію, 1948 (рат. 122 країни, або 70% членів МОП); Конвенція №98 про застосування принципів права на організацію та на ведення колективних переговорів, 1949 (рат. 138 країн, приблизно 80% членів МОП); Конвенція №29 про примусову чи обов'язкову працю, 1930 (рат. 149 країнами-членами - 84%); Конвенція №105 про скасування примусової праці, 1957 (одержала 130 ратифікацій - 75%); Конвенція №100 про рівне винагородження чоловіків і жінок на працю рівної цінності, 1951 (рат. 137 країнами - 79% членів МОП); Конвенція №111 про дискримінацію у галузі праці та занять, 1958 (одержала 130 ратифікацій - 74% країн - членів МОП); Конвенція №138 про мінімальний вік для прийняття на роботу, 1973 (рат. 63 країнами - 36% членів МОП) (86-та Міжнародна конференція праці // Україна: аспекти праці. - 1998. - №6. - С. 49). Таким чином, право на свободу асоціації належить до основних принципів і прав у світі праці.
   Згідно із ст. 2 Конвенції МОП №87 про свободу асоціації та захист права на організацію 1948 р. трудівники і підприємці без якої б то не було різниці мають право створювати на свій вибір організації без попереднього на те дозволу, а також право вступати в такі організації з єдиною умовою підлеглості статутам цих останніх (Международная Организация Труда. Конвенции и рекомендации 1919-1956. - Т. І. - Женева: Международное Бюро Труда, 1991. - С. 859- 860). З Конвенції МОП №87 випливає, що до організації трудівників та підприємців застосовуються однакові принципи і норми. Йдеться про право виробляти свої статути й адміністративні регламенти, вільно обирати своїх представників, організувати свій апарат і свою діяльність і формулювати свою програму дій (ст. 3); організації трудівників і підприємців не підлягають розпускові або тимчасовій забороні в адміністративному порядку (ст. 4); організації трудівників і підприємців мають право створювати федерації та конфедерації, а також право приєднуватися до них, а кожна така організація, федерація або конфедерація має право вступати до міжнародних організацій трудівників і підприємців (ст. 5); ці організації можуть набувати прав юридичної особи (ст. 7) та ін. У цій Конвенції термін "організація" означає будь-яку організацію трудівників або підприємців, що має за мету забезпечення і захист інтересів трудівників та підприємців.
   МОП визнає необхідність повного дотримання автономії організацій підприємців і трудівників. Конвенція №87 про свободу асоціації та захист права на організацію 1948 р. забороняє усяке втручання державних органів влади, здатне обмежити ці права або перешкодити їхньому законному здійсненню (ч. 2 ст. 3), а Конвенція №98 про право на організацію і на ведення колективних переговорів 1949 р. передбачає, що організації трудівників і підприємців мають належний захист проти будь-яких актів втручання з боку одні одних чи з боку їхніх агентів або членів у створення й діяльність організацій та керування ними (ч. 1 ст. 2); дії, що мають за мету сприяти заснуванню організацій трудівників під пануванням підприємців чи організацій підприємців або підтримувати організації трудівників шляхом фінансування чи іншим шляхом з метою поставити такі організації під контроль підприємців чи організацій підприємців, розглядаються як втручання у зміст цієї статті (Там же. - С. 1010).
   МОП високо оцінює роль організацій підприємців і трудівників. У Преамбулі Конвенції №150 про регулювання питань праці: роль, функція і організація 1978 р. зазначається, що організації підприємців і трудівників відіграють головну роль V здійсненні цілей економічного, соціального і культурного прогресу (Международная Организация Труда. Конвенции и рекомендации 1957-1990. - Т. II. - Женева: Международное Бюро Труда, 1991. - С. 1871).
   У країнах з розвинутими ринковими відносинами організації підприємців відіграють активну роль у суспільному житті, співпрацюють з державними органами, профспілками працівників, їхня діяльність спрямована на узгодження державних і корпоративних інтересів, представництво і захист соціально-економічних прав та інтересів роботодавців. Наприклад, координацію зусиль підприємців у масштабі національної економіки здійснюють такі організації, як "Кейданрен" в Японії, Національна асоціація промисловців та Національна асоціація роботодавців у Франції, Національна асоціація промисловців у США тощо. Структура цих організацій, напрямки діяльності неоднакові. Наприклад, у США, Японії діяльність асоціацій підприємців пов'язана із сферою політики, а у ФРН, Франції, Італії, скандинавських країнах ці організації разом з тим беруть участь у колективно-договірному процесі. В деяких країнах існують організації підприємців двох типів: одні діють лише в економічній сфері, а інші - у соціально-трудовій (наприклад, ФРН, Швейцарія та ін.). У Великобританії, Франції, Італії, Бельгії організації підприємців виконують економічні й соціально-трудові функції (Основньїе направлення й формы деятельности предпринимательских организаций в странах Запада / / Труд. за рубежом. - 1991. - №1; Силин А.А. Предпринимательские организаций: основньїе задачи, функции, структура // Труд за рубежом. - 1994. - №4). У деяких країнах діяльність організацій підприємців досить повно врегульовано на законодавчому рівні разом з регулюванням діяльності профспілок. Наприклад, британський Консолідований закон про профспілки і трудові відносини 1992 р. містить спеціальний розділ (частина II) про організації підприємців.
   Відомі й міжнародні організації, такі як Союз промисловців ЄС, Союз промислових конфедерацій і конфедерацій підприємств Європи, Міжнародна організація підприємців, Міжнародний конгрес промисловців та підприємців та ін. На галузевому рівні створені відповідні асоціації, ліги, спілки роботодавців тощо. Наприклад, асоціація взуттєвиків Італії, яка об'єднує понад 1000 фірм, забезпечує виготовлення взуття на суму більш як 9 млрд дол. на рік; у складі Німецького союзу, який об'єднує підприємства, що працюють у галузі спеціальних будівельних робіт, налічується більш як 36 тис. фірм (Іващенко М.І., Сменковський А. Громадські об'єднання підприємців як засіб узгодження державних і корпоративних інтересів // Економіка України. - 1999. - №10. - С. 58; Жалико Я., Романенко С. Роль об'єднань промисловців і підприємців у економіці перехідного періоду // Економіка України. - 1997. - №6. - С. 40).
   Об'єднання промисловців і підприємців, асоціацій, союзи роботодавців, промислові асоціації та ін. створено в більшості постсоціалістичних країн (Доклад международного совещания "за кругльїм столом" по вопросу о новой роли организации предпринимателей в странах с переходной єкономикой. Женева, 29-31 мая 1995 года. - Женева, 1995. - С. 38). Зокрема, у країнах Центральної та Східної Європи продовжується процес становлення організацій роботодавців, який розпочався наприкінці 80-х - на початку 90-х років XX ст. В Польщі існують дві організації роботодавців. Конфедерація польських роботодавців, яка створена у 1989 році, об'єднує приватних роботодавців, директорів державних підприємців та членів правлінь казенних підприємств. Конфедерації належить провідна роль у представництві усіх роботодавців як за межами країни, у МОП, так і в Польщі. Інша організація роботодавців - Конвенція підприємців, торговців та виробників сільськогосподарської продукції об'єднує приватних роботодавців малих і середніх підприємств В Угорщині до Національної консультативної ради входять Федерація споживача, Федерація ремісників, Федерація дрібних виробників та ін. У Болгарії діє Національна тристороння рада співробітництва. У Румунії в 1991 році було створено Національну конфедерацію румунських роботодавців, Національну раду малих і середніх підприємств, Національну раду румунських роботодавців та ін. У Російській Федерації діють Російський союз промисловців і підприємців, Асоціація приватних підприємств та підприємств, які приватизуються, Союз лісопромисловців та лісоекспортерів та ін.
   У країнах із розвинутою економікою об'єднання роботодавців - юридичних осіб є найбільш поширеними представниками інтересів роботодавців. В Україні та Російській федерації об'єднання роботодавців також створюються як об'єднання юридичних осіб. Об'єднання роботодавців створюються за галузевою, територіальною або галузево-територіальною ознакою.
   Організації роботодавців почали створюватись в Україні на початку 90-х років. Однією з перших організацій підприємців в Україні, що була заснована у 1992 р. з метою захисту прав промисловців і підприємців, став Український союз промисловців і підприємців. Це - неурядова неприбуткова громадська організація, яка об'єднує сьогодні 16 тис. членів - промислові, будівельні, транспортні, наукові, комерційні та інші підприємницькі структури, підприємництва різних форм власності (підприємства державні й приватні та змішаної форми власності). УСПП має 29 регіональних відділень; 8 галузевих організацій і декілька відомих громадських, серед яких Спілка юристів, Спілка економістів, Спілка інженерів та ін. На підприємствах, що є безпосередньо членами УСПП, працює близька 7 млн чол. (Український союз промисловців і підприємців - учасник колективних переговорів / / Україна: аспекти праці. - 1998. - №2.- С. 26). Згідно із Статутом і Програмою УСПП головним завданням союзу є створення умов для нормального функціонування підприємницьких структур, забезпечення процесу відтворення на підприємствах. З цією метою УСПП виступає за тісну взаємодію банківських, комерційних і виробничих структур, сприяє заходам, спрямованим на підвищення кваліфікації промисловців та підприємців, надає підприємствам допомогу в проведенні аналізу господарсько-фінансової діяльності й розробці заходів щодо перебудови виробництва (Програма Українського союзу промисловців і підприємців. - К., 1996. - 28 с.; Статут Українського союзу промисловців і підприємців. - К., 1992. - 19с.).
   УСПП співпрацює з такими впливовими міжнародними структурами, як Міжнародний конгрес промисловців і підприємців з штаб-квартирою у Москві. У червні 1997 р. на Генеральній раді Міжнародної організації роботодавців, штаб-квартира якої знаходиться у Женеві та яка є складовою Міжнародної Організації Праці, УСПП було затверджено членом цієї повноважної організації.
   Разом з тим діяльність УСПП не обмежується економічною сферою. Досить активно УСПП діє у соціально-трудовій сфері. Бере участь у розробці проектів законів (так, влітку 1997 р. ним було розроблено і подано до Верховної Ради проект Закону про об'єднання роботодавців). Разом з профспілками або представниками об'єднань трудящих виступає активним учасником переговорного процесу по укладанню Генеральної угоди. Генеральна угода на 1997-1998 рік була підписана між Кабінетом Міністрів, УСПП і профспілковими об'єднаннями України. УСПП представляв інтереси роботодавців недержавних форм власності. Наміри УСПП активно впливати на соціально-економічну ситуацію в країні проявились у рішеннях VII надзвичайного з'їзду УСПП, який відбувався 16 лютого 1999 р. Головною метою з'їзду було розроблення комплексу першочергових заходів, які дали б змогу кардинально змінити ситуацію на краще. З'їзд затвердив Першочергові антикризові заходи та перелік законодавчих ініціатив з актуальних соціально-економічних проблем (VII надзвичайний з'їзд Українського союзу промисловців і підприємців // Україна: аспекти праці. - 1999. - №2. - С. 41).
   Спілка підприємців малих, середніх і приватизованих підприємств вирішує питання захисту інтересів підприємців та лобіювання, проводить семінари, консультації. Створено координаційно-експертний центр, до якого входять 12 об'єднань підприємців. Спілка співпрацює з близько 400 регіональними та місцевими об'єднаннями роботодавців.
   В проекті Закону "Про організації роботодавців" передбачено, що організації роботодавців та їхні об'єднання створюються і діють з метою представництва та захисту інтересів роботодавців у економічній, соціально-трудовій та інших сферах, в тому числі у їхніх відносинах з іншими сторонами соціального партнерства. Отже, із проектом передбачено дві основні функції організацій роботодавців та їхніх об'єднань - функцію представництва та функцію захисту інтересів роботодавців. Видається необхідним відзначити ще одну функцію - функцію контролю за виконанням колективних угод. Професор І.Я. Кисельов виділяє три головні функції організації підприємств: функцію захисту членських організацій; функцію представництва інтересів підприємців; інформаційну, освітню й консультативну функцію (Киселев Й.Я. Зарубежное трудовое право: Учеб. для вузов. - М:. Изд. груп-па "ИНФРА-М - НОРМА", 1998. - С. 139). Виникає питання: від кого або чого треба захищатись роботодавцям? Адже роботодавці є сильнішою стороною щодо найманих працівників. Але в умовах кризового стану економіки не можна забувати про те, що інтереси роботодавців також потребують захисту зовсім не менш ніж інтереси найманих працівників. Антиринкова експансія й фіскально-силові засоби управління підприємництвом тільки у 1998 році-привели до закриття більш 300 тис. підприємств малого та середнього бізнесу. Це спонукає підприємців звертатися до невідомих до цього часу форм боротьби за свої права. Наприклад, у 1990 році в Ялті відбувся страйк підприємців з вимогою виконання "економічних" указів Президента; також у Криму певні підприємницькі структури під впливом податкового навантаження виступили з пропозицією організації податкового локауту - водночас припинити відрахування податкових зборів підприємствам району чи міста. Але у таких спосіб неможливо вирішити важливі економічні й соціальні проблеми сьогодення. Є тільки один шлях, яким ідуть усі цивілізовані країни, - це шлях соціального партнерства, соціального діалогу на різних рівнях, починаючи з виробничого і закінчуючи загальнонаціональним. У посланні Президента України до Верховної Ради України "Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000-2004 роки" підкреслюється необхідність подальшого вдосконалення соціально-трудових відносин на всіх рівнях управління, розвитку соціального партнерства, зміцнення співробітництва та взаємодії органів виконавчої влади, роботодавців та профспілок, підвищення ролі та відповідальності соціальних партнерів за формування і реалізацію соціально-економічної політики (Урядовий кур'єр. - 2000. - №34.- 23 лютого).
   У зв'язку з цим можна навести такий приклад. В 1995 році в Ірландії була ситуація, яка близько нагадувала сучасну ситуацію в Україні. За основу відродження "кельтського тигра" була обрана стратегія соціального партнерства та суспільної злагоди. Як наслідок за декілька років економіка країни розквітла, зовнішній борг зменшився з $ 400 млрд до $300 млн. Щотижнево створюється 1000 робочих місць, середня заробітна плата у годину складає $ 5 (Работодатель работнику не волк //. - 1999. - №6).
   Нині через відсутність Закону України "Про організації роботодавців", невизначеність чинним КЗпП статуту цих організацій як суб'єктів трудового права повноваження організацій роботодавців та їхніх об'єднань у соціально-трудовій сфері визначаються окремими нормативно-правовими актами.
   Організації роботодавців та їхні об'єднання в порядку, передбаченому законодавством України та статутами, мають право представляти і захищати свої права й законні інтереси, а також права й законні інтереси своїх членів у відносинах з профспілками, їхніми об'єднаннями та іншими організаціями найманих працівників, органами державної влади та місцевого самоврядування з питань регулювання соціально-трудових та економічних відносин.
   Організації роботодавців та їхні об'єднання беруть участь у соціальному партнерстві з метою удосконалення соціально-трудових відносин, досягнення взаєморозуміння, компромісів між сторонами соціального партнерства, запобігання виникненню та розв'язанню колективних трудових спорів (конфліктів). Представники об'єднань роботодавців входять до складу Національної ради соціального партнерства. Згідно з п. 1 Положення про Національну раду соціального партнерства, затвердженого Указом Президента України від 27 квітня 1993 р. №151/93, Національна рада соціального партнерства (далі - Національна рада) є постійно діючим консультативно-дорадчим органом при Президентові України, який створюється з представників Кабінету Міністрів України, об'єднань підприємців та професійних спілок (далі - сторони) для узгодження вирішення питань, що виникають у соціально-трудовій сфері. До Національної ради входять по 22 особи від профспілок, об'єднань роботодавців і представників уряду.
   Основними завданнями Національної ради є:
   - узгодження шляхом тристоронніх консультацій позицій сторін у соціально-трудовій сфері з метою забезпечення поєднання інтересів держави, власників та працівників підприємств, установ і організацій, а також пошук компромісів між соціальними партнерами для запобігання конфліктам;
   - участь у підготовці висновків щодо проектів законів, інших актів законодавства в галузі соціально-трудових відносин та пропозицій з питань удосконалення трудового законодавства з урахуванням норм міжнародного права;
   - вироблення пропозицій щодо Генеральної угоди та галузевих тарифних угод, організація і проведення консультацій про їх укладанні;
   - аналіз виконання Генеральної угоди, розробка відповідних рекомендацій щодо усунення розбіжностей між сторонами, що виникають з питань її виконання, в разі звернення до Національної ради;
   - узгодження позицій сторін щодо ратифікації і денонсації конвенцій Міжнародної Організації Праці (МОП);
   - повідомлення громадськості через засоби масової інформації про результати домовленостей сторін у соціально-трудовій сфері. Національну раду очолюють три співголови, які призначаються Президентом України за пропозицією Кабінету Міністрів України, об'єднань підприємців та професійних спілок.
   Організації роботодавців та їхні об'єднання беруть участь у веденні колективних переговорів і укладенні колективних угод, здійсненні контролю за виконанням колективних угод відповідно до Закону України "Про колективні договори і угоди".
   Вони беруть участь у формуванні та проведенні державної політики зайнятості населення, їхні представники на паритетних засадах з представниками професійних спілок, їхніх об'єднань та інших організацій найманих працівників, державних органів та органів місцевого самоврядування беруть участь у створенні та діяльності координаційних комітетів сприяння зайнятості.
   Організації роботодавців та їхні об'єднання мають право на паритетних засадах брати участь в управлінні фондами соціального страхування. Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричиняють втрату працездатності" передбачена структура, функції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Фонд соціального страхування - некомерційна самоврядна організація, що діє на підставі статуту, який затверджується її правлінням. Управлятимуть Фондом правління і його виконавча дирекція. До складу правління включаються представники держави, застрахованих працівників і роботодавців - по 15 осіб від трьох представницьких сторін. Представників держави призначає Кабінет Міністрів, а представники працівників і роботодавців делегуються чи обираються об'єднаннями профспілок та роботодавців, які мають статус всеукраїнських. Постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2000 р. №74 "Про питання загальнообов'язкового Державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" рекомендовано об'єднанням профспілок та роботодавців, які мають статус всеукраїнських, повідомити у місячний термін Міністерство праці та соціальної політики про персональний склад своїх представників, що включаються до складу правління і наглядової ради Фонду.
   Організації роботодавців та їхні об'єднання можуть виступати стороною колективного трудового спору (конфлікту) відповідно до Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)".
   Разом з закріпленням прав необхідно передбачити й обов'язки організацій роботодавців та їхніх об'єднань. Видається, що перелік їх у проекті Закону "Про організації роботодавців" є обмеженим.
   Організації промисловців і підприємців створювалися перш за все для вирішення своїх корпоративних завдань, захисту власних інтересів та інтересів їхніх членів. З часом вони намагаються брати активну участь у суспільних перетвореннях, сприяти консолідації інтересів у суспільстві, впливати на формування державної політики і починають об'єднувати свої зусилля для участі у вирішенні соціально-економічних питань.
   5 листопада 1998 року за рішенням Установчого з'їзду об'єднань роботодавців України була створена Конфедерація роботодавців України. Згідно зі Статутом Конфедерації основною метою її діяльності є консолідація дій членів Конфедерації для посилення впливу роботодавців на процеси формування й реалізації соціально-економічної політики України, представництва їхніх інтересів в економічній, соціально-трудовій та інших сферах, захист законних прав та інтересів роботодавців. До складу Конфедерації входить 6 всеукраїнських та 3 галузеві об'єднання роботодавців: Український союз промисловців та підприємців; Спілка орендарів і підприємців України; Українська аграрна конфедерація; Спілка малих, середніх і приватизованих підприємств України; Асоціація роботодавців торгівлі й комерційної сфери економіки України; Спілка юристів України; Українська асоціація підприємств чорної металургії; Об'єднання підприємств хімічної промисловості України "Союз хіміків України"; Українська корпорація "Порцеляна". Конфедерація відкрита для участі та співпраці усіх громадських об'єднань підприємців. Конфедерація роботодавців України разом з Кабінетом Міністрів України підписала Генеральну угоду на 1999-2000 роки від сторони власників. Отже, сферу дії чинної Генеральної угоди значно поширено порівняно з Генеральною угодою на 1997-1998 роки, у якій було представлено лише 2 об'єднання.
   З метою вдосконалення соціального партнерства сторони домовились запроваджувати трипартизм у практику укладення колективних угод, в першу чергу на національному рівні (п. 4.2). Це важливе положення, оскільки в проекті Закону "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про колективні договори і угоди" уряд вилучив органи виконавчої влади на національному, територіальному і галузевому рівнях як самостійні суб'єкти угод. Профспілки й об'єднання роботодавців наполягають на проведенні колективних переговорів, укладанні колективних угод на тристоронній основі. Це відповідає Конвенції МОП №144 про тристоронні консультації для сприяння застосуванню міжнародних трудових норм 1976 р. (рат. 17 грудня 1993 р.) і принципу трипартизму. Сьогодні участь Кабінету Міністрів України в укладенні Генеральної угоди як окремої сторони обумовлена, по-перше, його функціями як вищого органу в системі органів виконавчої влади. Зокрема, Кабінет Міністрів відповідно до Конституції України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина (в тому числі соціально-економічних прав і свобод); забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об'єктами державної власності та виконує інші функції, визначені Конституцією та законами України, актами Президента України. По-друге, на національному рівні держава в особі Кабінету Міністрів залишається найбільшим представником роботодавців.
   Готуючи Генеральну угоду, роботодавці наполягали на тому, щоб першим розділом був включений розділ щодо сприяння розвитку національного виробництва. Генеральна угода на 1999-2000 роки стала першою угодою, до якої внесено РОЗДІЛ І "Сприяння розвитку виробництва, забезпечення продуктивної зайнятості", у якому містяться зобов'язання уряду щодо гарантування сприятливих умов для підприємницької діяльності. Сторони домовились про внесення пропозицій щодо прийняття регулятивного та податкового законодавства за участю об'єднань роботодавців; сумісну роботу над таким важливим актом як Податковий кодекс України, маючи на меті зниження податкового навантаження на товаровиробників, формування регулятивно-податкової політики, яка б забезпечувала стабілізацію та розвиток виробництва; у межах компетенції соціальних партнерів вживати заходів до прийняття Верховною Радою України нормативно-правових актів, спрямованих на зменшення ставки рефінансування Національним банком України; сприяти прийняттю Закону України "Про державну підтримку малого підприємництва"; розроблення законопроектів про внесення змін до Закону України "Про підприємства в Україні"; прийняття Програми структурної перебудови економіки України; вивчення проблеми наслідків реструктуризації підприємств і доцільності розробки відповідного законопроекту та ін. В цьому плані громадські організації підприємців мають брати активну участь у відновленні політики підтримки підприємництва в Україні.
   Лише за умов вдосконалення податкової, кредитно-інвестиційної політики, структурної перебудови економіки, підтримки малого підприємництва роботодавці в змозі створювати робочі місця. Нині кількість безробітних майже в 20 разів перевищує кількість вільних робочих місць. Сторони домовились про створення умов для збереження і створення не менше 150 000 робочих місць на рік. Вперше зроблено спробу перейти до формування комплексу завдань щодо збереження і розвитку трудового потенціалу країни в перехідний період. Уряд зобов'язався стабілізувати фінансовий стан Державного фонду сприяння зайнятості населення; за участю профспілок та об'єднань роботодавців завершити розроблення проекту Державної програми розвитку трудового потенціалу в Україні на 2000-2010 роки. Передбачаючи вдосконалення чинного законодавства, розробку нових нормативно-правових актів, сторони Генеральної угоди вперше визначили порядок розроблення та погодження проектів законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України з питань, що є предметом Генеральної угоди (Додаток 3 до Генеральної угоди на 1990- 2000 роки (Профспілки України. - 1999. - №3. - С. 50-51)). Визначений порядок погодження цих актів з профспілковою стороною, з стороною власників, порядок залучення представників сторін до розроблення проектів законодавчих актів.
Ще раніше Український союз промисловців і підприємців добився права безпосередньо брати участь у формуванні правової бази з питань соціально-економічного розвитку. 25 травня 1999 року в день Об'єднаного з'їзду промисловців, підприємців та роботодавців України був підписаний Указ Президента України, яким передбачено обов'язковість погодження усіх проектів законів, розпоряджень та постанов Кабінету Міністрів України, указів Президента з Конфедерацією роботодавців та УСПП. Для реалізації цього було створено Координаційну раду з питань формування соціально-економічної політики.
   У березні 2000 року на засіданні Координаційної ради Конфедерації роботодавців України у члени Конфедерації було прийнято Асоціацію платників податків (Праця і зарплата. - 2000. - №10. - Березень). Було розглянуто питання про хід виконання Генеральної угоди між Кабінетом Міністрів і Конфедерацією роботодавців та профспілковими об'єднаннями на 1999-2000 роки. За станом на 1 січня 2000 року з 19 пунктів угоди, що безпосередньо стосуються Конфедерації роботодавців, виконано три пункти, а 16 перебувають на стадії виконання. Триває підготовка до Всеукраїнського конкурсу на звання "Кращий роботодавець року", який проводиться згідно з постановою уряду. Проведення глобальних макроекономічних перетворень практично неможливе без відпрацьованого механізму переговорного процесу. Для України, як і для більшості країн Центральної та Східної Європи, властивий розвиток двох рівнів - загальнодержавного, на якому укладаються угоди між Урядом, об'єднанням роботодавців і профспілками, та виробничого - на рівні підприємства. Недостатньо розвинутими залишаються галузевий і регіональні рівні, тобто середній рівень. Отже, необхідно структурувати організації роботодавців, їхні асоціації на рівні галузі. П. 4.3. Генеральної угоди передбачено зобов'язання сторін вживати заходів до створення галузевих і регіональних об'єднань роботодавців та залучення їхніх представницьких органів до колективних переговорів з укладанням угод відповідного рівня. В цей час значна частина галузевих і регіональних угод укладається без участі представницьких організацій роботодавців, що звужує сферу їх дії. Кабінет Міністрів України 6 жовтня 1999 року видав доручення міністерствам, іншим центральним і місцевим органам виконавчої влади завершити організаційну роботу зі створення представницьких органів об'єднань роботодавців в галузях економіки і регіонах країни та проінформувати Кабінет Міністрів про проведену роботу.
   Представники МОП називають три головних недоліки у сфері соціально-трудових відносин в Україні: по-перше, відсутність структурованих організацій роботодавців приватного сектору, бізнесу; по-друге, недостатньо структурований процес соціального діалогу, його поляризація (він реалізується на загальнодержавному рівні та на підприємстві); по-третє, суперечність у законодавстві не лише з соціально-трудових, а й економічних відносин, що регулює підприємницькі стосунки (Проблеми соціально-трудових відносин в Україні у контексті міжнародного досвіду // Україна: аспекти праці. - 1998. - №4. - С. 46).
   У цей час відбувається побудова організаційної структури Конфедерації роботодавців України. Поступово створюються галузеві організації роботодавців, які в змозі реально впливати на вирішення конкретних соціально-економічних проблем. Такі організації вже створено у хімічній, фарфорово-скляній промисловості, найближчим часом будуть створені у дорожньому комплексі, будівництві, зв'язку, вугільній галузі, у сфері ринкової торгівлі (Работодатель работнику не волк // - 1999. -№6).
   Таким чином, держава повинна дбати про зростання ролі громадських об'єднань підприємців в сучасній ринковій економіці. Разом з тим самі об'єднання мають активізувати свою роль як учасники соціального партнерства в ім'я досягнення соціальної злагоди. На жаль, не всі організації роботодавців чітко усвідомлюють своє соціальне призначення, права та обов'язки. Зростанню ролі об'єднань підприємців у соціально-трудових відносинах та при реалізації економічної політики в державі сприятиме прийняття Закону України "Про організації роботодавців", більш широке залучення цих об'єднань органами державної влади та органами місцевого самоврядування до участі у вирішенні важливих соціально-економічних питань у межах їхньої компетенції. Необхідно доповнити законодавчу регламентацію діяльності профспілок відповідною регламентацією діяльності організацій роботодавців та їхніх об'єднань. В новому Трудовому кодексі України також необхідно закріпити правовий статус організацій роботодавців та їхніх об'єднань як суб'єктів трудового права. До речі, в проекті Трудового кодексу Російської Федерації є окрема глава "Представництво інтересів працівників та роботодавців", яка містить дві статті - "Представництво інтересів роботодавців" та "Об'єднання роботодавців".
   Саме організації роботодавців мають допомогти товаровиробникам вийти за вузькі межі індивідуальних інтересів та усвідомити колективні, визначити перешкоди, які є на шляху до ринкових відносин. Тільки сумісними зусиллями органів держави, роботодавців і профспілок можливе розв'язання важливих проблем сьогодення.