§ 10.1. Соціально-економічні аспекти оплати праці та її реформа в Україні

   Оплата праці - чи не найважливіша категорія у системі умов праці. У ній, як ні в якій іншій сфері, відбиваються усі суперечності суспільства, усі досягнення і прорахунки. Тому підходити до правових питань оплати праці необхідно через дослідження об'єктивних реальних суспільних відносин. Саме соціально-економічні аспекти дозволяють розкрити ті проблеми, які мають місце в сучасних умовах в Україні у сфері оплати праці, і "підказати" правові засоби, форми їх вирішення.
   Економіка України перебуває у стані глибокої кризи. Впливовий британський щотижневик "Економіст" у випуску від 5-6 листопада 1999 р. опублікував порівняльні дані економічного розвитку держав Східної та Центральної Європи. За підсумками аналізу динаміки обсягів реального ВВП Україна займає останній щабель серед держав регіону - її ВВП складає 43% ВВП 1990 року, у той час як цей показник У Польщі складає 150%, в Угорщині - 118%, в Чехії - 105% (Праця і зарплата. - 1999. -- №33. - Грудень).
   Як соціально-економічна категорія заробітна плата являє собою певну частину прибутків громадян, що фіксується в грошовій формі, в структурі національного прибутку країни. Як відомо, з доходів громадяни виплачують прибутковий податок. За цим показником можна проаналізувати, як йде справа з прибутками у населення. У сучасних умовах розвитку економіки, коли більше 50% підприємств є збитковими, мають заборгованість перед державою та із виплати заробітної плати працівникам, частина прибуткового податку з доходів громадян у структурі консолідованого бюджету України складає близько 11%, в той час як у США, наприклад, вона досягає майже 30% (Колот А. Удосконалення оплати праці потребує комплексних рішень // Праця і зарплата. - 1998. -№15. - С. 11).
   Крім того, доходи населення складаються не тільки із заробітної плати, але включають також й інші види виплат: соціальні допомоги, пенсії, стипендії, доходи від власності, цінних паперів, участі в паях, доходах підприємства, натуральні доходи тощо. Тому наступним аспектом вказаної проблеми є визначення частини оплати праці в доходах населення. На жаль, і цей показник маловтішний. Офіційні дані свідчать про те, що частка оплати праці у сукупних доходах населення знизилася з 67,5% в 1990 р. до 40,3% у 1996 р. (Урядовий кур'єр. - 1997. - 30 жовтня). Ця ж тенденція збереглася і в 1997 і в 1998 роках. Реальні доходи населення знизилися майже на 70%.
   За даними управління статистики, номінальна зарплата одного працівника за січень 2000 р. на 17% менша, ніж за грудень 1999 р., а реальна зарплата зменшилася на 20% (Праця і зарплата. - 2000. - №10. - Березень).
   Ще однією важливою проблемою є порушення принципу соціальної справедливості в сфері оплати праці, явно диспропорційне розшарування суспільства за доходами: у 1996 р. 10% громадян з найвищими доходами отримали третину загальної суми всіх грошових доходів населення (Основні напрями соціальної політики держави на 1997-2000 роки: Затверджені Указом Президента України від 18 жовтня 1997 р. №1166/97 // Урядовий кур'єр. - 1997. - 30 жовтня).
   Потрібно звернути увагу на той факт, що це офіційні дані про легалізовані відносини, хоч загальновідомо, що існує ще й тіньова економіка. Оцінка статистичних даних свідчить про те, що заробітна плата понад 1000 грн., як правило, стає тіньовою. При цьому на неї не нараховуються внески до фондів соціального забезпечення, з неї не виплачують прибутковий податок. Це перш за все характерно для приватних підприємств та організацій, керівники яких, приховуючи власні реальні заробітки, роблять те саме з заробітною платою усього персоналу (Коментар до Указу Президента України "Про обмеження максимальної величини фактичних витрат суб'єктів господарювання на оплату праці працівників, суми оподатковуваного доходу, з яких справляються збори (внески) до соціальних фондів" від 25 травня 1998 р. // Праця і зарплата. - №11. - 1998. - Червень. - С. 14).
   Наступними соціально-економічними чинниками є показник співвідношення доходів з витратами і структура грошових витрат працівників. Зарубіжні економісти давно визнали, що саме витрати свідчать про розміри доходів, зокрема, про заробітну плату, і поклали цю тезу в основу податкової політики. Податок платиться не тільки з доходів, а в певних випадках і з витрат (купівель). Однак податки - це сфера іншої галузі законодавства, хоч, як бачимо, оплата праці - це та категорія, яка проведе нас не по одній сфері суспільних відносин. Обмежимося лише таким показником: в країнах з розвиненою ринковою економікою наймані працівники затрачують на придбання продуктів харчування і промислових товарів 25-30% заробітної плати, в той час як в Україні цей показник дорівнює 70-80% (Праця і зарплата. - №15. - 1998. - Серпень. - С. 11).
   Існує ряд проблем і в системі організації заробітної плати: розміри зарплати практично відірвані від кінцевих результатів праці .працівників і підприємств; недосконала диференціація оплати праці; не визначена роль мінімальної зарплати. Всі названі проблеми загострила платіжна криза, яка привела багато які підприємства до заборгованості по зарплаті.
   Таким чином, сучасне соціально-економічне становище в сфері оплати праці потрібно визначити як кризове, що вимагає негайних конструктивних перетворень з боку держави.
   В Основних напрямах соціальної політики на 1997-2000 роки передбачені конкретні заходи щодо реформування оплати праці. Ці заходи охоплюють два напрями. Перше - заходи, спрямовані на стабілізацію рівня життя, вдосконалення оплати праці й грошових доходів населення, друге - заходи, спрямовані на погашення заборгованості з заробітної плати.
   Заходи, спрямовані на вдосконалення організації оплати праці, передбачають впровадження як загальних принципово нових положень, так і вдосконалення вже встановлених норм. Передусім, як сказано у документі, необхідно впровадити у законодавство і правозастосовчу практику таке важливе положення як забезпечення залежності розмірів оплати праці від особистого внеску працівника в кінцеві результати праці. Потрібно відразу ж зазначити, що проблема це не нова і в директивних документах радянського періоду не раз проголошувалися наміри здійснити і реалізувати таку залежність. Однак, як свідчить практика і наукові дослідження, вирішити таке завдання не просто. Це питання тісно пов'язане з вдосконаленням нормування праці, з ринком праці (рівнем безробіття) і соціальною психологією. Надалі при розгляді правових питань оплати праці ми більш детально зупинимося на цьому.
   Не менш важливою часткою майбутньої роботи є встановлення на законодавчому рівні системи мінімальних соціальних стандартів. Зокрема, визначення поняття, змісту і розміру прожиткового рівня, передбаченого Конституцією України. Іншим соціальним стандартом виступає мінімальна заробітна плата. Тут також буде проведений комплекс реформ, спрямованих на зміну правової моделі її застосування в Україні. Тенденцію, яка намітилась, загалом можна охарактеризувати як звуження сфери застосування нормативу мінімальної заробітної плати.
   Для забезпечення погашення заборгованості з виплати заробітної плати передбачається запровадити механізм примусового спрямування доходів державних підприємств і організацій на погашення заборгованості; введення майнової відповідальності підприємств за несвоєчасну виплату нарахованої працівникам зарплати, передбачивши можливість аукціонного продажу основних фондів підприємств; посилення адміністративної і кримінальної відповідальності посадових осіб, винних у нецільовому використанні коштів, які призначаються на виплату зарплати.
   Потрібно зазначити, що частина заходів з захисту прав працівників на оплату праці вже реалізована у законодавстві. Прийняті законодавчі акти про індексацію грошових доходів населення, а також про порядок компенсації заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати.
   До організаційно-правових засобів реалізації реформи відноситься посилення ефективності механізму договірного регулювання оплати праці між роботодавцями і найманими працівниками через акти соціального партнерства; підвищення частки тарифу в середній заробітній платі до 50-60%; посилення державного регулювання оплати праці стосовно підприємств і організацій державної форми власності тощо.