1. Передумови виникнення та методологічні основи інституціоналізму

   На початку XX ст. посилилися монополістичні тенденції в світовій економіці і особливо в США – найбагатшій країні світу. Монополізм і корпоратизація економіки негативно впливали на діяльність дрібних і середніх підприємств, вони не витримували конкурентної боротьби з трестами, і це приводило їх до банкрутства. Перед країнами постала необхідність стримування стихійної монополізації та протидії її руйнівним наслідкам, створення нового господарського механізму, який би сприяв підтримуванню здорової конкуренції в економічному житті. Така ситуація сприяла формуванню нового напрямку в економічній науці, який тепер прийнято називати соціально-інституціональним, або просто інституціоналізмом.
   Виникнення інституціоналізму обумовлено такими факторами:
   1) трансформаційними зрушеннями в ринковій системі під впливом монополізації та корпоратизації економіки та проявами ринкової нестабільності – ознаками циклічності, проблемою зайнятості тощо;
   2) наявністю соціальних суперечностей та посиленням впливу масових суспільних організацій та рухів (робітничого, профспілкового);
   3) неспроможністю неокласичної доктрини підтримувати думку про самодостатність конкурентного ринку, його цілком автоматичне ефективне регулювання та невтручання держави;
   4) потребою суспільного контролю над ринковим механізмом та демократичного реформування суспільних відносин.
   В основі терміну "інституціоналізм" лежить поняття „інститут" (лат. institutio – образ дії, звичай, напрям). Воно розглядається як первинний елемент рушійної сили суспільства в економіці та поза її межами. До інститутів відносять державу, сім'ю, підприємництво, монополії, приватну власність, профспілки, релігію, общини, організації, все, що відображає звичаї, етику, правові рішення, суспільну психологію і еволюцію форм економіки. Таким чином, за логікою інституціоналістів, спосіб мислення, словесний символ, звичаї і традиції виступають як першопричина економічного розвитку суспільства. Реально існуючі економічні відносини виявляються похідними, тому економічний лад суспільства постає у специфічних формах.
   Щодо методології, на думку багатьох дослідників, інституціоналізм має багато спорідненого з німецькою історичною школою. Для історичної школи характерним є етатизм, фетишизація держави та централізму, а для інституціоналізму непопулярна ідея прямого одержавлення економіки. Інституціоналісти розглядають державу як інструмент суспільного контролю і прогресу, як втілення інтересів суспільства, як орган, який повинен бути демократично організованим. Для них типовою була не тільки відсутність культу держави, а й явно обережне ставлення до зростання могутності держави.
   Основні методологічні принципи інституціоналістів:
   1) філософія соціального позитивізму і прагматизму;
   2) історико-генетичний метод, тобто розгляд суспільних явищ у їх еволюції, визначення факторів та виділення етапів суспільного розвитку; інтерес до історичного методу стимулювався еволюційною теорією Дарвіна;
   3) широке використання емпірико-описового та статистичного методів;
   4) інтеграція економічних досліджень з іншими соціальними науками і заперечення „чистої” економічної теорії;
   5) принцип технократичного детермінізму, бо в основі економічного розвитку, вважали інституціоналісти, лежить поступальний рух науки і техніки;
   6) вихідною та основоположною в дослідженнях є категорія інституту (сукупність правових норм, звичаїв, традицій). Спираючись на технократичний детермінізм та категорію інституту інституціоналісти використовували методологічний прийом дихотомізації, тобто розглядали суспільне виробництво через взаємодію технологій (використання знань для досягнення корисних цілей) та інституцій (реальні форми організації економічної діяльності, мотиви та норми поведінки).
   Інституціоналізм, таким чином, є якісно новим напрямом економічної думки. Він увібрав у себе кращі теоретико-методологічні дослідження кон'юнктури ринку попередніх шкіл економічної теорії, а також методологічний інструментарій історичної думки Німеччини (для дослідження проблем „соціальної психології" суспільства).