КУЛЬТУРНО-ІДЕОЛОГІЧНИЙ І КОМУНІКАТИВНИЙ ЕЛЕМЕНТИ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ

   Суб'єкти політики - індивіди, соціальні групи, політичні еліти, політичні лідери - приносять у неї свої політичні пристрасті, симпатії й антипатії, свої уявлення про кращий державний устрій, своє ставлення до політичних норм і політичної дійсності, шляхів її удосконалення. Усе це знаходить висвітлення в політичних ідеологіях і партійних програмах, політичних рішеннях і вимогах, у політичній поведінці і характеризує в цілому культурно-ідеологічний компонент політичної системи.
   У демократичних країнах жодна з ідеологій не закріплюється як державна (Поясніть чому. Згадайте, які функції політичних ідеологій і тенденції їхнього розвитку в сучасному суспільстві. Як і чому політичні ідеології впливають на політичну соціалізацію, політичну свідомість і поведінку громадян, соціальних груп, суспільства?).
   Політична свідомість і поведінка взаємозалежні і складають суть політичної культури, що має надзвичайно важливе значення. Від того, наскільки політичні уявлення особистості відповідають політичним реаліям, які політичні і моральні принципи (ціннісні орієнтації) вона обирає у своїй практичній діяльності, залежить ефективність політики, а виходить, і прогрес суспільства.
   У країнах, де в політичній практиці затвердилися демократичні цінності і зразки поведінки, де вони передаються з покоління в покоління і закріплюються в політичних звичаях та традиціях, панує демократичний тип політичної культури.
   Політична культура найбільш яскраво виявляється в політичних комунікаціях - зв'язках, спілкуванні, що виникають усередині політичної системи (міждержавними органами, державними органами і політичними партіями тощо), а також між політичною системою і суспільством (державними установами і громадянами, державними органами і громадськими організаціями тощо). Політичні комунікації характеризують зміст і характер діяльності політичної системи як безупинний процес вироблення, прийняття і реалізації рішень. Наприклад, при розробці актуальних питань політики уряди звичайно спираються на матеріали, отримані в ході консультацій і дискусій, у яких беруть участь представники різних суспільних об'єднань і союзів (зацікавлені групи), підприємців, діячів культури, вчених тощо. Вони, володіючи інформацією про стан справ у тій чи іншій сфері, сприяють формуванню збалансованих рішень (якщо не переслідують вузько корпоративних цілей і не роблять прямого тиску на державну владу). Таким способом суспільні об'єднання громадян побічно впливають на політичний процес.
   Політичні рішення через різні канали зв'язку, насамперед засоби масової інформації (газети, радіо, телебачення), доводяться до відома населення. Якщо вони недостатньо продумані чи не відповідають потребам і очікуванням громадян, то в суспільстві може виникнути реакція відторгнення, можуть посилитися дестабілізуючі процеси. При певних соціальних умовах невдоволення людей набуває часом форми непокори владі, вуличних безладь. Політична система, у якій розвинуті традиції неприйняття крайніх засобів і методів боротьби, прагне не допустити цього. Одержавши першу негативну інформацію, скажімо, про страйки чи мітинги протесту, її структури починають зусилля для мирного врегулювання конфліктів. З цією метою ведуться переговори, у ході яких представники державної влади разом із представниками опозиційних партій, суспільно-політичних рухів, інших зацікавлених груп і осіб намагаються знайти компромісні рішення (з лат. consensus - угода, досягнута шляхом взаємних поступок). Установка на пошук компромісів приводить звичайно до консенсусу (лат. consensus - згода, єдність). У підсумку можуть бути прийняті закони, наприклад, про освіту, про прожитковий мінімум, посилені урядові соціальні програми за рахунок перекидання частини ресурсів на їхнє здійснення.
   Таким чином, політична система в процесі реалізації влади і управління забезпечує безупинний зв'язок і координацію діяльності різних суб'єктів, нерідко досягаючи взаєморозуміння і згоди учасників політики.